11.14. Концепції грошово-кредитної (монетарної) політики, функції нбу
Грошово-кредитна
(монетарна) політика – це сукупність
форм і засобів державного впливу на
пропозицію грошей
з метою забезпечення рівноваги між
попитом та пропозицією грошей. Головним
завданням монетарної політики є
забезпечення пропозиції грошей у
відповідності запланованому безінфляційному
зростанню обсягу виробництва, підтримання
стабільності національної валюти та
грошово-кредитного ринку в цілому.
Монетарна політика має також завдання: поліпшувати структуру грошової маси, розширювати сферу застосування безготівкових рахунків, забезпечувати зростання обсягів валютних резервів НБУ, забезпечувати економічно обгрунтований рівень обмінного курсу гривні.
Маніпулювання грошовою пропозицією є центральною проблемою монетарної політики. Основи цієї політики представлені концепціями кейнсіанців та монетаристів. Згідно з кейнсіанською концепцією:
грошова політика менш впливова, ніж бюджетно-податкова;
зміна грошової пропозиції може впливати на сукупні витрати опосередковано через зміну ставки відсотка
;існують певні обмеження впливу грошової пропозиції на відсоткову ставку, а цієї ставки – на рівень інвестицій
;коливання грошової пропозиції змінює відсоткову ставку, яка визначає рівень інвестування, а інвестиції як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит і рівноважний обсяг виробництва
.
Іншої думки додержуються монетаристи. Відповідно до їх концепції:
зростання грошової маси призводить до зростання темпів інфляції
;зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупні витрати, бо за основу береться монетарне рівняння обміну
;маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку відсотка;
головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою прпозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.
Грошово-кредитна політика визначається Верховною Радою країни, але в життя впроваджується центральним банком за допомогою певних засобів та інструментів.
Центральний банк країни є головним суб’єктом грошово-кредитної політики. Його головними функціями є:
емісія готівки та організація грошового обігу;
функція «банку банків»;
функція «банкіра уряду»;
здійснення грошово-кредитної політики та валютного регулювання;
забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;
представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.
НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Він розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки, правила введення грошей в обіг, їх зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, порядок ведення касових операцій.
Функція «банку банків» означає, що НБУ є регулятором та кредитором для комерційних банків: здійснення кредитування (рефінансування) з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведення операції РЕПО (продаж спекулятивних цінних паперів за курсом дня продажу і їх викуп через певний строк за вищим курсом).
Функція «банкіра уряду» полягає в збереженні коштів державного бюджету та позабюджетних фондів, здійсненні розрахункового обслуговування центральних органів влади, ведення рахунків Державного казначейства, участі в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашенні та виплаті відсотків за борг, фінансовому консультуванні уряду.
НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів щодо питань грошово-кредитної та загальнодержавної економічної політики, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності гривні. Але НБУ забороняється надавати прямі кредити уряду та фінансувати дефіцит державного бюджету.
НБУ не відповідає за зобов’язання органів державної влади, а останні не відповідають за зобов’язання НБУ. Нерозподілені прибутки НБУ перераховуються Міністерству фінансів України, які використовуються для фінансування потреб держави.
НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади. Він підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які мають повноваження призначати та звільняти Голову НБУ та формувати Раду НБУ. Голова НБУ інформує Президента і Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредитного ринку держави. Рада НБУ щорічно розробляє відповідно до програми соціально-економічного розвитку країни основні засади грошово-кредитної політики, подає їх на розгляд Верховній Раді та здійснює контроль за їх реалізацією.
Як орган валютного регулювання і контрою НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку, здійснює організацію торгівлі валютними цінностями, видає ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, контролює діяльність банків та інших установ на валютному ринку.
Забезпечення стабільності національної грошової одиниці здійснюється шляхом проведення дисконтної та девізної політики, запровадження валютних обмежень, формування золотовалютних резервів, управління резервами тощо.
Щоб платіжна система в країні функціонувала раціонально, НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, створює та впроваджує системи електронних платежів (СЕП), організує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програми розвитку національної системи масових електронних платежів.
Перелічені функції НБУ виконує за допомогою таких операцій:
відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій;
емісія власних цінних паперів;
купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу;
купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці;
купівля й продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках;
отримання й погашення кредитів від МВФ.