Додаткові задачі та питання для самоконтролю

1. Прокоментуйте наведені нижче твердження. Висловіть власну точку зору:

а) статистика національного доходу є могутнім засобом економічного мислення і аналізу;

б) обсяг випуску продукції в економіці дорівнює сумі доходів.

2. Використовуючи дані національних рахунків, розрахуйте: ввп за методом витрат, чвп і національний дохід.

Показник	Млрд грн
Заробітна плата найманих працівників	94,2
Експорт товарів і послуг з України	13,4
Амортизація	11,8
Державні закупівлі товарів і послуг	29,4
Непрямі податки на бізнес	12,2
Чисті внутрішні інвестиції	5,1
Трансфертні платежі	13,9
Імпорт товарів і послуг в Україну	15,5
Прибуткові податки	10,4
Особисті споживацькі витрати	79,1

3. Наведіть визначення чистого експорту. Поясніть, як саме експорт й імпорт впливають на виробництво всередині України. Припустимо, що іноземці витрачають на купівлю товарів з України в 47 млрд грн, а Україна витрачає на імпорт з-за кордону в тому ж році 45 млрд грн. Який обсяг чистого експорту? Коли чистий експорт може дорівнювати нулю?

4. Припустимо, що попереднього року сукупне виробництво в економіці складалося з товарів – X, Y і Z, які виготовлялися в такій кількості (млн шт.): Х = 4, У = 1, Z = 3. Ціни на товари X, Y і Z були наступними: P_x = 3 грн, P_y = 12 грн, P_z = 5 грн. У поточному році ціни цих товарів дорівнювали: P_x = 5 грн, P_y = 10 грн, P_z = 10 грн. Визначте індекс цін ВВП для поточного року, використовуючи попередній як базовий. На скільки відсотків збільшився рівень цін за цей період?

5. Припустимо, в економіці виробляють і споживають продукти: А і Б. Використовуючи дані таблиці, розрахуйте індекс споживчих цін за методом Пааше, беручи за базовий попередній рік.

Рік	Товар А		Товар Б
	обсяг продажів млн шт.	ціна, грн	обсяг продажів млн шт.	ціна, грн
Поточний	200	10	1000	6
Попередній	1500	2	1500	10

Рекомендована лiтература

[1, с. 57-107; 3, с. 24-52; 4, с. 22-44; 6, с. 26-46; 9, с. 27-72;

11, с. 237-245; 12, с. 136-160; 13, с. 21-38; 16, с. 283-291]

Змістовий модуль 3. Ринок праці

3.1. Структура населення та форми зайнятості

Ринок праці є самим важливим, складним і проблемним. На ньому зіставляються плани підприємців стосовно купівлі та найманих працівників щодо продажу трудових послуг.

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є трудові послуги (робоча сила, здатність до праці).

Суб’єктами на цьому ринку є:

• продавці, тобто ті, хто шукає роботу за наймом, та ті, хто уже надає трудові послуги;

• покупці, тобто ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці).

Мотиви поведінки обох суб’єктів ринку праці (найманих працівників і роботодавців) зумовлені одним параметром – ставкою заробітної плати (ціною праці).

Відмінність ринку праці від усіх інших – ринку капіталу, нерухомості, сировини, товарів тощо – полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу «товар» не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом продажу-купівлі є лише право на використання робочої сили. Предметом торгу на ринку праці є не тільки певна здатність виконувати трудові функції, а й тривалість та умови використання цих функцій.

Основна функція цього ринку – через сферу обігу сприяти перерозподілу робочої сили між галузями, регіонами та сферами. Саме через ринок праці певна частина населення залучається до процесу суспільного виробництва. Залучених до процесу виготовлення товарів та послуг людей називають зайнятим населенням. Усе населення розподіляють на дві группи: інституціональне та неінституціональне (рис.3.1).

До інституціонального населення належать ті особи, які ще не досягли працездатного віку, та ті, які уже вибули зі складу робочої сили у зв’язку з виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції чи іншими причинами.

Згідно Закону України «Про зайнятість», особами в працездатному віці вважаються чоловіки, яким виповнилось від 16 до 59 років включно, та жінки у віці від 16 до 54 років включно. Частка цієї групи становить 60% загальної чисельності населення України.

Неінституціональне населення поділяють на економічно активне та економічно неактивне. До економічно неактивного населення належать особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом; їх чисельність в Україні складає 13,3 млн.осіб. Економічно активним населенням є зайняті наймані працівники та безробітні. В Україні чисельність економічно активного населення 22,3 млн.осіб, з них безробітних 1,4 млн.осіб.

Рис.3.1. Структура населення за здатністю до найманої праці

За концепцією міжнародної організації праці (МОП), визначальним критерієм активності населення, є здатність саме до найманої праці та вільне волевиявлення активного пошуку роботи за наймом. Саме тому підприємці, люди вільних професій і т.ін. не належать до економічно активного населення, адже вони здатні до праці, але не до найманої, а до вільної праці.

Економічно активне населення згідно з міжнародною концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Чисельність цих категорій розраховується на підставі вибіркових обстежень органів державної статистики відповідно до рекомендацій МОП.

Зайнятими вважаються особи, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б одну годину за наймом за винагороду індивідуально (самостійно) у господарстві окремих громадян або на власному підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, або у бізнесі, що належать будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виготовленої внаслідок цієї діяльності; особи, які були тимчасово відсутні на роботі (формально мали робоче місце або власне підприємство, але не працювали впродовж обстежуваного періоду) з незалежних від них особисто обставин.

Частка економічно активного населення в загальній його чисельності визначає рівень(індекс) економічної активності:

, (3.1)

де R_еа – рівень економічної активності;

L – чисельність працюючих за наймом;

Б – чисельність безробітних;

РС – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

– загальна чисельність населення;

Н_ін – чисельність інституціонального населення;

Н_неін – чисельність неінституціонального населення.

Чисельність зайнятих і безробітних (економічно активне населення) утворює контингент робочої сили.

Осіб, які не мають роботи за наймом, але активно її шукають і готові приступити до роботи в будь-який момент, називають безробітними. Осіб, що мають роботу зі стандартним навантаженням, а також осіб, зайнятих неповний робочий день, як і самозайнятих, відносять до категорії зайнятих.

Осіб, що не мають роботи і не шукають її активно, вважають вибулими зі складу робочої сили. До них належать особи працездатного віку, що здатні до праці, але не працюють з певних причин. Це пенсіонери, учні, студенти, домогосподарки, ті, хто втратив надію знайти роботу і припинив її пошук, особи, що перебувають у психіатричних лікарнях, тюрмах і т.ін.

Основні форми зайнятості та їх характеристики наведено на рис.3.2. Як видно, зайнятість може бути повною або не повною (випадковою, частковою, тимчасовою) та набувати форми самозайнятості.

Рис.3.2. Форми зайнятості населення

Повна зайнятість не означає, що всі, хто хоче і може працювати, мають роботу. Повна зайнятість припускає наявність певної частки безробітних. У 60-ті рр. ХХ ст. західні країни вважали повною зайнятістю таку ситуацію на ринку, коли рівень безробіття становив 4%. Зараз рівень повної зайнятості припускає навіть 5-6 і більше відсотків безробітних.

Отже, повна зайнятість працею кількісно завжди менша за величину економічно активного населення. Тому вважається, що явище повної зайнятості безпосередньо пов’язане з природним рівнем безробіття.

Самозайнятість найбільше поширена в тих видах діяльності, де потреби в капіталі незначні, і бар’єрів для вступу до ринку нема або вони не суттєві.

Неповні форми зайнятості, залежно від виду діяльності, мають різні причини поширення. Так, випадкова і часткова форми зайнятості зростають в період зменшення ділової активності. Тимчасова зайнятість значною мірою втрачає зв’язок із кон’юнктурними коливаннями і зумовлюється або сезонністю робіт, або потребою реалізувати підприємцем певний проект, після завершення якого роботодавець не несе відповідальності за забезпечення робочими місцями найнятих за контрактом працівників, або іншими аналогічними факторами.