11.16. Опосередковані засоби монетарної політики

Інструментами опосередкованого впливу НБУ на пропозицію грошей є:

• операції на відкритому ринку;

• регулювання облікової ставки на позики;

• регулювання банківських резервів.

Операції на відкритому ринку є гнучким інструментом регулюючої функції НБУ. Зміст його виявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на «відкритому ринку» у комерційних банків, фірм або населення. Він застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

Метою кредитної експансії є збільшення зайнятості і обсягу виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей . Кредитна рестрикція застосовується з метою запобігти економічній кризі та знизити темпи інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

Купуючи чи продаючи державні цінні папери, НБУ здійснює вплив на обсяг грошової маси. Якщо НБУ продає комерційним банкам, фірмам або населенню цінні державні папери, то цим засобом він вилучає з обігу гроші, зменшуючи надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що, в свою чергу, мультиплікативно впливає на зменшення пропозиції грошей .

Викуповуючи державні цінні папери у названих суб’єктів, НБУ збільшує надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, які, в свою чергу, мультиплікативно впливають на збільшення пропозиції грошей.

Якими інтересами керуються господарюючі та регулюючі суб’єкти?

Стимулом до продажу цінних паперів центральним банком є потреба в обслуговуванні державного боргу. Емісія державних облігацій у цьому випадку є способом фінансування тривалого дефіциту державного бюджету та обслуговування державного боргу. Навіть за умови бездефіцитного бюджету, але значного розриву у часі між надходженнями до бюджету та витратами з нього, виникає потреба у продажу центральним банком цінних паперів. Ця потреба виникає також у разі необхідності зменшення частини надлишкової грошової маси в обігу.

Метою викупу державних цінних паперів центральним банком є потреба збільшення пропозиції грошей в обігу.

Спонукою до купівлі-продажу цінних паперів комерційними банками, фірмами та домогосподарствами є співвідношення між ціною облігацій та рівнем відсоткової ставки за облігаціями. Коли центральний банк продає державні облігації, то збільшує їх пропозицію на ринку, що зменшує їх ціну і підвищує відсоткову ставку за облігаціями. Це спонукає комерційні банки та інших суб’єктів купувати облігації державної позики. Якщо ж центральний банк скуповує державні облігації, попит на них зростає. Ця ситуація підвищує їх ціну, а відсоткова ставка зменшується, що спонукає володарів облігацій продавати їх НБУ.

Важливим засобом монетарної політики є регулювання облікової (дисконтної) ставки – розміру відсотка, за яким НБУ надає позики комерційним банкам. Політика облікової ставки використовується для впливу на кредитну активність комерційних банків через зміну плати за кредит відповідно до кон’юнктурних коливань економіки. Позики, які комерційні банки отримують у НБУ, називаються дисконтними.

Метою дисконтних позик є:

• підтримання рівня ліквідності банків у період тяжкого фінансового становища;

• підтримання резервів комерційних банків на необхідному рівні.

Як правило, заставою дисконтних позик є державні цінні папери комерційних банків.

Якщо НБУ зменшує облікову ставку, то це стимулює розширення кредитів усієї банківської системи, а збільшення облікової ставки зумовлює зменшення (згортання) кредитів. Як видно, зменшення облікової ставки діє подібно викупу центральним банком державних цінних паперів, а збільшення облікових ставок – подібно продажу НБУ цінних паперів.

Але вплив політики облікової ставки на розширення (згортання) кредиту передбачити значно важче, ніж вплив операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Пояснюється це тим, що на обсяг запозичень комерційних банків впливає не тільки рівень облікової ставки, а й рівень ставки позикового відсотка міжбанківських кредитів або інших альтернативних джерел.

Як нам уже відомо, розширення кредиту (інвестування) означає збільшення виробництва, і навпаки. Тому політика облікової ставки має спрямовуватись на обмеження кредиту в умовах, що ведуть до буму, і сприяти розширенню кредиту в умовах депресії. Тобто, в депресивній економіці облікова ставка має зменшуватись, а в умовах буму (або його загрози) – зростати.

Але практика господарювання свідчить, що в період економічного зростання облікова ставка зростає значно пізніше, а в період економічних спадів вона значно пізніше знижується, ніж ставка відсотка. Тому зробимо висновок, що вплив облікової ставки на попит на гроші та на економіку в цілому мало прогнозований.

Ще одним інструментом опосередкованого впливу НБУ на пропозицію грошей є регулювання банківських резервів. Обов’язкове резервування частини депозитів комерційних банків у центральному банку називають частковим резервним покриттям. Банківська система з частковим покриттям склалася в ХІХ ст. Первісно існувала система повного покриття: банк усі депозити зберігав як резерви. Така система сформована «золотих справ майстрами», які й зберігали дорогоцінні метали, необхідіні для їхнього ремесла, а з часом приймали на зберігання золото інших власників за певну плату. Це золото спочатку не використовувалось ніяк, просто зберігалося. Це і була 100-відсоткова резервна банківська система.

З часом «золотих справ майстри» звернули увагу на те, що багато золотих монет залишались без руху досить довго. Лише незначна кількість клієнтів щодня з’являлась до них з метою забрати свої золоті монети. Але водночас приходили нові клієнти і віддавали гроші на зберігання. Відтік приблизно дорівнював притоку. І майстри «золотих справ» вирішили частину цих монет, що знаходились у них на зберіганні, надавати в позику за певну плату тим, хто пред’являв на них попит. Позику надавали під розписку про повернення в певний строк за певну плату. Так були започатковані банки з частковим резервним покриттям.

Обов’язкові банківські резерви – це частина депозитів комерційних банків, які безвідсотково зберігаються у НБУ, що зменшує кредитні ресурси комерційних банків. Цей інструмент НБУ є найбільш жорстким інстументом грошово-кредитної політики. Його використовують як засіб, що забезпечує швидке зменшення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Вплив НБУ на макроекономічну ситуацію здійснюється шляхом маніпуляції нормою банківських резервів (R). Ефект цього засобу досягається двома напрямами:

• зміною обсягу надлишкових резервів комерційних банків;

• зміною величини грошового мультиплікатора .

Наприклад, збільшення норми банківських резервів з 5 до 15% зменшить на 10% кредитні ресурси комерційних банків. Водночас зменшиться грошовий мультиплікатор з до . Це означає, якщо система комерційних банків мала депозитних вкладів на суму 70 млрд грн, то при нормі обов’язкових резервів 5% кредитні ресурси становили 1960 млрд грн , а при нормі 15% - лише 392,7 млрд грн .

Якщо ж НБУ зменшить норму обов’язкових банківських резервів, то спостерігатиметься зворотний вплив на економіку – пропозиція грошей зросте – як внаслідок збільшення надлишкових резервів комерційних банків, так і внаслідок дії мультиплікатора у бік зростання.

Наведений вище приклад свідчить, що вплив норми резервування на пропозицію грошей досить сильний. Тому різкі і часті коливання норматива обов’язкових банківських резервів небепечні для системи комерційних банків. Значне обмеження їх кредитних ресурсів негативно впливає на фінансовий стан самих банків і на економіку в цілому.

Висновок: найпоширенішим і найдієвішим засобом впливу на економіку є операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого негативного впливу на ефективність роботи банків, легко контролюються НБУ і результат дії цього засобу виявляється дуже швидко.