11.10. Державні витрати, їх вплив на економіку

Державні витрати як економічна категорія – це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних программ соціально-економічного розвитку.

За терміном використання державні витрати поділяють на поточні та капітальні. Поточні витрати – це витрати бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Вони включають:

• витрати на купівлю товарів та послуг;

• оплату праці робітників та фахівців бюджетних установ;

• нарахування на заробітну плату;

• витрати на відрядження;

• оплату послуг для бюджетних установ;

• трансферні платежі органам державного управління.

Капітальні витрати – це витрати бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави:

• інвестиції виробничого і невиробничого призначення;

• фінансування структурної перебудови;

• субвенції та інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням.

• За напрямами використання державні витрати поділяють на чотири групи:

• витрати на споживання в державному секторі ;

• державні інвестиції ;

• трансферти приватному сектору ;

• відсотки за державними боргами .

Витрати на споживання в державному секторі та витрати на придбання інвестиційних товарів відносяться до державних закупівель товарів та послуг (рис. 11.5).

Рис.11.5. Структура державних витрат за напрямами використання

Через маніпулювання державними витратами можна впливати на: сукупний попит, рівень цін, рівень зайнятості, обсяг національного виробництва і доходу.

Цей вплив уже розглядався при вивчені моделі «кейнсіанський хрест». Згадаймо його стосовно висвітлення фіскальної політики. На графіку (рис.11.6) зображено:

1. по осі абсцис – обсяг національного виробництва і доходу, а по осі ординат – сукупні витрати ;

2. пряма – бісектриса, кожна точка якої відображає рівновагу обсягу запланованих і фактичних витрат;

3. пряма – функція запланованих витрат;

Рис. 11.6. Вплив зміни обсягу державних закупівель на обсяг виробництва і доходу

4. точка А на бісектрисі – урівноваження обсягу витрат та обсягу доходу , який є меншим за потенційний рівень;

5. збільшення обсягу державних закупівель на величину зміщує криву запланованих витрат з до де

6. точка В урівноважує обсяг витрат та обсяг виробництва і доходу , який наблизився, але не досяг потенційного рівня .

Перевищення приросту ВВП (доходу) порівняно з приростом державних витрат свідчить про мультиплікативний ефект. Мультиплікатор державних витрат розраховується за формулою:

Якщо планові витрати враховуватимуть вплив прибуткових податів, то мультиплікатор державних витрат визначатиметься за такою формулою:

де t – частка податків у сукупних доходах.

Мультиплікатор державних витрат показує: на скільки зміниться обсяг ВВП та сукупних доходів при зміні державних витрат (G) на одиницю. Загальний ефект від зміни державних витрат визначається за формулою:

де – зміна сукупних доходів;

– зміна державних витрат;

– мультиплікатор державних витрат.

Причина мультиплікативного впливу державних закупівель на приріст національного доходу пояснюється тим, що на величину збільшується дохід тих економічних суб’єктів, у яких уряд закупив у певному обсязі товари та послуги. Частину доходу, пропорційну граничній схильності до споживання, названі вище суб’єкти споживуть, тобто придбають для себе на цю суму нові товари і послуги, а частину – заощадять. Нові суб’єкти, у яких будуть куплені товари і послуги, отримають дохід, який теж розподілиться на споживання та заощадження і т.д. Це означає, що збільшення державних закупівель збільшує обсяг споживання і доходу з мультиплікативним уповільнюючим ефектом, як і при мультиплікації інвестицій.

На стимулювання сукупного попиту (сукупних витрат) держава може впливати і шляхом зміни обсягу податків.

Вплив зміни податків на рівноважний обсяг національного виробництва і доходу розглянемо за допомогою графіка (рис.11.7). На ньому зображено ситуацію, за якої крива сукупних витрат відображає їх рівень до скорочення податків, а крива – після скорочення податків. Як видно, зменшення податків зміщує криву сукупних витрат вгору, що веде до зростання обсягу виробництва і доходу з до .

Рис. 11.7. Вплив зменшення податків на обсяг національного виробництва і доходу

Зіставляючи приріст доходу та зменшення податків , можна помітити, що приріст доходу перевищує зменшення податків, що також пояснюється мультиплікативним впливом зміни величини податків на зміну обсягу доходу.

Згадаймо, що податковий мультиплікатор визначається за формулою де знак «мінус» означає зворотну залежність зміни обсягу національного виробництва і доходу від розміру податків на доходи.

Окрім розглянутих засобів, держава може впливати на макроекономічну ситуацію, використовуючи ще один інструмент – соціальні трансферти: видатки приватному сектору.

Соціальні трансферти теж спричиняють мультиплікативний ефект, який діє так, як і податковий, і має такий самий спосіб визначення, але зі знаком «плюс»: . Раніше ми зазначали, що податки – це трансферти, отримувачем яких є держава, а платником – приватний сектор. А платником трансфертів бізнесу є держава, отримувачем – підприємницький сектор; платником соціальних трансфертів є теж держава, а отримувачем – сектор домогосподарств. Тобто держава перерозподіляє доходи з метою підтримки окремих груп громадян.

Розглянемо вплив головних інструментів фіскальної політики на рівень інфляції (рис.11.8). На графіку зображено:

1. бісектриса кута – відображає ситуацію, за якої сукупні витрати (Е) урівноважені з обсягом виробництва і доходу ;

2. крива відображає сукупні витрати приватного сектору ;

3. витратам відповідає рівноважний обсяг виробництва , який є меншим за потенційний рівнь ;

4. збільшення сукупних витрат на величину (держава здійснює стимулюючу політику) зміщує криву сукупних витрат вгору до . Рівноважний обсяг виробництва зміщується праворуч до , але цей обсяг виробництва значно перевищує потенційний рівень і тому недосяжний;

5. збільшення державних витрат зумовило інфляційний розрив (відрізок ), подолати який можна за допомогою їх зменшення на цю величину.

Рис.11.8. Вплив зростання державних витрат на інфляційний розрив економіки

Якщо державні витрати (G) та автономні податкові відрахування зростають на одну і ту саму величину ,то і рівноважний обсяг виробництва зростає. У цьому випадку мова йде про мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює 1.

Мультиплікативний ефект від зниження податків слабший, ніж від збільшення державних витрат, що визначає переваги у виборі інструментів фіскальної політики з метою подолання циклічних криз.

Якщо фіскальна політика спрямова на розширення державного сектору, то:

• під час економічної кризи уряд збільшує державні витрати, що надає сильний стимулюючий ефект;

• під час буму (значних темпів економічного зростання) для стимулювання інфляційного піднесення збільшують податки, що є відносно м’яким обмежувальним заходом.

Якщо фіскальна політика має передбачати скорочення державного сектору, то:

• під час економічної кризи знижуються податки, що викликає незначний стимулюючий ефект;

• під час буму зменшують витрати, що швидко знижує рівень інфляції.