Додаткові задачі і питання для самоконтролю

1. Чи правильні твердження? Обґрунтуйте відповіді.

а) економічне зростання – це збільшення номінального обсягу ВВП за певний відтинок часу;

б) навіть дуже бідні на ресурси країни можуть мати високі тем-пи економічного зростання і забезпечувати належний рівень життя своїх громадян;

в) економічне зростання послаблює суперечність між безмеж-ними потребами і обмеженими ресурсами;

г) економічне зростання графічно зображують зміщенням кривої виробничих можливостей ліворуч;

д) високі темпи економічного зростання не завжди свідчать про прискорений прогресивний економічний розвиток країни.

2. Наведіть визначення «залишку Солоу».

3. Запропонуйте конкретні заходи щодо підвищення продуктив-ності праці в Україні.

4. Які основні джерела економічного зростання? Прокоментуйте твердження: «На економічне зростання впливають чинники попиту і чинники пропозиції». Покажіть дію обох груп чинників за допомогою кривої виробничих можливостей.

5. Чим можна пояснити відмінність у темпах приросту реально-го ВВП і реального ВВП в розрахунку на душу населення? Якою мірою ці дані можуть знижувати або підвищувати загальний рівень добробуту?

Рекомендована лiтература

[1, с. 337-395, 464-496; 3, с. 53-57; 270-298; 4, с. 208-234;

6, с. 103-130; 11, с. 333-355; 13, с. 164-175; 16, с. 417-426]

Змістолвий модуль 11. Держава в системі макроекономічного регулювання

11.1. Функції, які ринок не виконує

Сучасні економічні системи за своїми формальними ознаками є змішаними. Немає чистих економічних форм – ні ринкових, ні бюджетних (неринкових). У розвинутих країнах світу і в Україні приблизно 4/5 національного продукту забезпечує ринок, а 1/5 виробляється за допомогою урядового фінансування.

Проблеми взаємодії ринку і держави розглядались представниками як класичної теорії, так і кейнсіанської. У класичній концепції А. Сміта державі належала роль «нічного вартового». Вважалось, що економічна система за своєю природою здатна до самоорганізації, саморозвитку та саморегулювання. Економічними регуляторами виступають ціни, відсоток та ставка заробітної плати. Реагуючи на ситуацію в економіці, названі змінні урівноважують систему, забезпечуючи властивий їй природний порядок. Цю думку посилюють представники неокласичного напряму Ф.Хайєк, М.Фрідмен, Л.Мізес. Своєю теорією вони підкреслюють неефективність й недоцільність державного втручання в економіку.

Протилежною є теорія Дж. Кейнса та його послідовників. Вони підкреслюють, що монополізм, циклічний характер розвитку суспільства, масове безробіття та інші проблеми економіки не можуть бути вирішені ринком. Держава має взяти на себе функції, до вирішення яких виявився байдужим ринок. Досвід показав, що ринок не така вже й милостива «невидима рука», яка дозволяє кожному індивіду задовольнити суспільні інтереси. Ринок ХХ ст. довів, що не можна покладати на нього всі перспективи розвитку економічної системи.

Так відбувається тому, що у суспільних процесах беруть участь люди, які усвідомлюючи свою залежність від довкілля хочуть впливати на нього з метою пристосування до своїх бажань. Цей вплив на довкілля і інших людей здійснюється і усвідомлено, і неусвідомлено водночас. Пояснюється це тим, що наші знання ніколи не можуть бути повними, адекватними суті та змісту об’єкта; вони завжди бідніші, ніж дійсність, в якій ми живемо. Отже, усвідомлена діяльність не може не порушувати об’єктивний процес функціонування і розвитку економічної системи, незважаючи на те, що люди прагнуть ухвалювати управлінські рішення, володіючи науковими знаннями економіки. Причина цих порушень як в обмеженості наявних знань, так і в тому, що в момент прийняття рішень, важливих для економіки, цих знань дуже часто ще не існує, адже життя породжує нові ситуації, які ніколи ще не досліджувались, або не виникали раніше, або виникали так давно, що людство втратило інформацію про аналогічні події, наслідки та можливі засоби впливу на них.

Саме двоїстістю діяльності економічних суб’єктів можна пояснити позицію вчених, які покладають великі надії на можливості держави (кейнсіанці), тих, хто скептично ставиться до таких сподівань (неокласики), та тих, хто стверджує, що ринок і держава не здатні вирішити всі болючі проблеми ні сучасної, ні майбутньої економіки. Але більшість з них все ж вважають, що ринку та державі потрібно шукати механізми вирішення негараздів та проблем, з якими зустрічається людство в процесі економічної діяльності. Адже відмови ринку змушують державу знайти засоби виконання функцій, які не виконує ринок. Такими відмовами ринку є: 1) байдужість приватних власників до вирішення довгострокових проблем збереження довкілля, до здійснення фундаментальних наукових досліджень, вичерпності природних ресурсів, 2) нездатність ринкових відносин подолати свавілля монополій, які є закономірним результатом розвитку самого ринку, 3) небажання виробляти суспільні блага, які споживаються як тими, хто за них платить, так і тими, хто не платить, 4) нездатність врегульовувати «зовнішні ефекти» (екстерналії) економічної діяльності, 5) неспроможність обмежити (а тим більше подолати) загрозливу для долі людства нерівномірність у розподілі ресурсів, товарів та доходів тощо.

Наявність названих проблем, вирішувати які ринковий приватний сектор економіки відмовляється, спонукає до пошуку іншого суб’єкта економіки, котрий би погодився взяти на себе відповідальність за їх вирішення. Безумовно, вирішення цих проблем може бути покладено суспільством тільки на бюджетний (державний) сектор економіки.