12.6. Методи визначення та режими валютних курсів
У світовій практиці використовують три методи визначення валютних курсів – на основі зіставлення ринкових цін на золото, споживчий кошик та виробничих витрат.
Поширеним є метод зіставлення ринкових цін на золото, визначених різними валютами. Наприклад, якщо на певну дату на Лондонській валютній біржі ціна 1 унції золота дорівнювала 2 дол США і 3 євро, то для визначення курсу долара стосовно євро потрібно ціну 1 унції золота у доларах поділити на ціну 1 унції золота у євро, тобто 1 дол. США = 2/3 євро.
Встановлення валютного курсу на основі зіставлення рівня цін на споживчий кошик визначається так. Якщо ціна споживчого кошика (визначеного набору товарів та послуг) у доларах США дорівнює РА, а в гривнях PB, то курс долара стосовно гривні визначається співвідношенням цін:
У країнах з різними національними валютами використовується також метод визначення валютного курсу на основі зіставлення ефективних виробничих витрат. Показниками, що віддображають ефективні виробничі витрати, є:
рівень заробітної плати;
норма відсоткової ставки й ренти;
рівень продуктивності праці.
Перші два методи визначення валютного курсу прийнятніші для короткострокового періоду, а останній (на основі ефективних виробничих витрат) – для довгострокового періоду.
У зовнішньоекономічних відносинах використовуються різні режими валютних курсів. Основними є плаваючий та фіксований обмінні курси валют.
Фіксований валютний курс підтримується державними органами валютного контролю (НБУ) і передбачає наявність певного офіційного (зареєстрованого) співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою, в основі якого лежить насамперед купівельна спроможність валют.
Плаваючий (гнучкий) валютний курс встановлюється ринком на основі співвідношення поточного попиту і пропозиції валют, що підлягають обміну.
Крім того, застосовуються змішані режими, котрі є певним поєднанням двох названих вище основних.
До змішаних режимів валютних курсів належать:
1) керований плаваючий курс;
2) режим "повзуча прив'язка";
3) фіксований курс у межах валютного коридору;
4) фіксований курс з можливими відхиленнями;
5) курс, фіксований центральним банком;
6) курс, фіксований валютною радою (золотий стандарт);
7) курс єдиної валюти.
Якщо державні органи, що здійснюють валютний контроль, вводять певні обмеження стосовно системи гнучких (вільно плаваючих) валютних курсів, то такий режим називають брудним флотингом або керованим плаваючим валютним курсом. Найчастіше держави дотримуються саме цього режиму валютного курсоутворення. За цього режиму центральний банк здійснює інтервенції з метою підтримки рівноваги на валютному ринку.
Режим «повзуча прив’язка» найкраще застосовувати тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам центрального банку стосовно динаміки валютного курсу. Цей режим передбачає здійснення інтервенцій центральним банком для коригування контрольованого курсу.
Якщо центральний банк здійснює валютні інтервенції з метою утримання курсу національної валюти до іноземної в певних межах, то застосовується режим фіксованого курсу у межах валютного коридору.
Зміст режиму фіксованого курсу з можливими відхиленнями полягає у тому, що курс фіксується на довгостроковий термін, але допускаються незначні відхилення. Цей режим може призвести до значних змін курсів валют лише за умови порушення рівноваги або значного впливу ринку на валютний курс.
Курс, фіксований центральним банком, жорсткіший, ніж курс з можливими відхиленнями, і передбачає стабілізацію курсу на невизначений термін. Цей режим доцільно застосовувати за умов державного регулювання руху капіталів.
Курс, фіксований валютною радою, або золотий стандарт, застосовувався в умовах, коли вся грошова маса (готівка плюс кошти на рахунках у банках) повністю покривалась іноземною валютою (або золотом) за фіксованим курсом.
Режим єдиної валюти передбачає відмову від національної незалежної валюти та введення єдиної валюти для групи країн. Прикладом єдиної валюти в сучасних умовах є євро, що введена з січня 1999 р. Вона передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошово-кредитного регулювання.
Вибір режиму валютного курсу передбачає виявлення позитивних і негативних ефектів від запровадження того чи іншого режиму.
Застосування плаваючих валютних курсів має такі переваги:
курс визначається ринком і тому він найефективніше забезпечує розподіл фінансових ресурсів;
обмежуються можливості отримання спекулянтами прибутків за рахунок центральних банків;
попит і пропозиція як національної, так і іноземної валюти будуть балансуватись ринком, а тому національна грошово-кредитна політика є значною мірою незалежною від монетарної політики країн «їншого світу».
Недоліки застосування режиму плаваючих валютних курсів:
асиметричність інформації спотворює ринковий механізм курсоутворення, що може мати негативні наслідки для економіки;
невизначеність динаміки обмінного курсу у майбутньому ускладнює вибір раціональної поведінки економічними суб'єктами. Цей недолік певною мірою долається страхуванням за допомогою форвардних, ф’ючерсних або опціонних угод, але страхування вимагає додаткових витрат;
свобода у проведенні незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може порушитись з причини відсутності засобів протидії падінню валютного курсу та ін.
Переваги від застосування фіксованих валютних курсів:
фіксований (стабільний) курс є запорукою раціональної поведінки економічних суб'єктів;
прив’язка грошово-кредитної політики держави до політики країни, до валюти якої прив'язана національна валюта, виступає як дисциплінарний захід, що упереджує різкі коливання припливу та відпливу капіталів і вимагає втручання центрального банку;
за умов недостатнього розвитку фінансових ринків та їхніх інструментів для проведення ринкової грошово-кредитної політики режим фіксованого курсу також виступає як дисциплінарний засіб.
Негативні наслідки застосування фіксованих валютних курсів:
оскільки немає надійнішого способу визначення оптимального курсу валюти, ніж ринковий, будь-який центральний банк чи уряд не може зробити цю справу краще, ніж ринок, і тому фіксований курс несе загрозу відхилення від реального курсу;
якщо фіксований курс встановлено завищеним (чи заниженим), він може спровокувати спекулятивні атаки, що призведе до порушення монетарної стабільності або до суттєвої зміни у валютних резервах;
підтримання фіксованого курсу вимагає від центрального банку досить великих обсягів валютних резервів;
орієнтація на грошово-кредитну політику держави, до якої прив’язана національна валюта, може бути вразлива для долі національної економіки.