11.18. Державне регулювання підприємництва та інвестиційно-інноваційної діяльності

Для розвитку національної економіки винятково важливою сферою є підприємництво. Держава всіляко підтримує підприємницку діяльність суспільства. Але займатися нею органам державної влади та місцевого самоврядування забороняється.

Підприємництву властива висока економічність та соціально-політична значущість, але й слабка життєздатність та вразливість, тому необхідне його державне регулювання, підтримка і розвиток.

До основних елементів системи державного регулювання підприємництва відносять:

• політику роздержавлення і приватизації;

• антимонопольну політику;

• інститут банкрутства суб’єктів підприємництва;

• нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва;

• адміністративно-економічне та фінансово-кредитне регулю-вання та дерегулювання підприємництва;

• інформаційна та програмно-цільова підтримка підприєм-ництва.

Умовами нормального функціонування і розвитку підприєм-ництва є:

• стабільна грошово-кредитна система;

• правова захищеність підприємців;

• стабільна, стимулююча система оподаткування, яка б сприяла інвестуванню та реінвестуванню коштів у сфері під-приємництва;

• розвинута система ринкової інфраструктури підтримки підприємництва (комерційні банки, товарні біржі, страхові компанії, інформаційно-маркетингові фірми, консалтингові, навчальні організації тощо);

• державна підтримка започаткування, реєстрації, фінансування та кредитування підприємництва;

• прозора і проста процедура регулювання державою під-приємницької діяльності;

• ефективний захист інтелектуальної та матеріальної власності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів підприємництва є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Державне регулювання приватного сектору національної економіки здійснюється через бєджетне фінансування установ та держзакупівлі товарів і послуг для суспільних потреб, державне замовлення та державне завдання. Державне замовлення здійснюється через формування на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для забезпечення державних (суспільних) потреб і розміщення серед підприємств, незалежно від форми власності. Формою держзамовлення є держконтракт – договір між державою і суб’єктами господарювання на виготовлення певного товару чи надання послуг, у т.ч. на експорт.

З метою економічного стимулювання виконання держзамовлень Кабінетом Міністрів України надаються пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.

Для підприємств-постачальників найважливіших ресурсів можуть встановлюватися спеціальні квоти на обов’язковий продаж цих ресурсів виконавцям держзамовлень. Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади можуть також встановлювати державні завдання, що є обов’язковими для суб’єктів господарювання. Всю цю роботу запроваджує Міжвідомча комісія з питань регулювання закупівлі товарів для державних потреб при Кабінеті Міністрів України, Управління держаних закупівель при Мінекономіки, інші підрозділи.

Велика роль держави у здійсненні та регулюванні інвестиційної діяльності. Центральні та місцеві органи влади й управління за рахунок бюджетних, позабюджетних фондів і запозичених коштів, а також державні підприємства за рахунок своїх прибутків здійснюють державне інвестування.

Діяльність держави щодо регулювання й організації інвестиційної діяльності у країні становить зміст інвестиційної політики держави, що реалізується на основі комплексу правових, організаційних, адміністративних та економічних заходів держави.

Інвестиційну політику держави визначають такі фактори:

• рівень розвитку національної економіки;

• структура економіки та завдання щодо її оптимізації;

• стан основного капіталу та ефективність його використання;

• рівень науково-технічного розвитку країни;

• фінансові можливості держави;

• рівень розвитку ринкової інфраструктури.

Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища та забезпечення структурних зрушень і зростання ВВП через поліпшення інвестиційного клімату у країні, розвиток та активізацію інвестиційних процесів, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

Державне регулювання інвестиційного процесу в Україні здійснюється шляхом прямого управління інвестиціями, регулюванням умов інвестиційної діяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про цінні папери і фондову біржу», ін.), контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами (Господарський кодекс України тощо).

Пряме управління інвестиціями передбачає:

• прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки, її структурних елементів;

• формування бюджету та обсягу держфінансування інвестицій;

• планування централізованих державних коштів;

• розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням;

• визначення умов реалізації інвестиційних проектів, їх експертиза тощо.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється державою за допомогою таких інструментів:

• податків і податкових пільг;

• грошово-кредитної та амортизаційної політики;

• надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидії, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• цінового регулювання;

• проведення експертизи інвестиційних проектів;

• регулювання участі інвесторів у приватизації державного майна;

• забезпечення захисту інвестицій;

• формування держаних норм і стандартів тощо.

Держава формує сприятливі умови для ефективної науково-технічної діяльності. Державна науково-технічна політика складається з:

• визначення цілей, пріоритетів і напрямів науково-технічного розвитку країни;

• розроблення і реалізації програм формування інноваційних центрів технологічного зростання;

• формування умов розвитку НТП і впровадження його результатів у виробництво;

• розробки фінансово-економічного та правового механізмів регулювання та стимулювання науково-технічних і іннова-ційних процесів;

• створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій для проведення фундаментальних та прикладних досліджень;

• створення організаційної структури управління науково-технічною сферою тощо.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

• формування і реалізації державних, галузевих, регіональних та місцевих інноваційних програм;

• фінансової підтримки виконання інвестиційних проектів;

• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інвестиційних проектів;

• встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності тощо.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

• кошти Державного бюджету України;

• кошти місцевих бюджетів;

• власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

• власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

• кошти (інвестиції) будь-яких юридичних та фізичних осіб тощо.

Для дотримання всіма суб’єктами економіки вимог законодавства щодо інноваційної діяльності здійснюється державний контроль у цій сфері, проводиться експертиза інноваційних проектів. Водночас держава забезпечує гарантування інноваційної діяльності (підтримку програм і проектів, охрану та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції, вільний доступ до інформації, підготовка та перепідготовка кваліфікованих кадрів тощо).

Підсумовуючи сказане у цій темі, зробимо такі висновки.

Для ринкової форми організації економіки характерним є принцип її саморегулювання на основі взаємодії попиту та пропозиції в умовах конкуренції: ринок підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок спрямовує ресурси на виробництво тих продуктів, які найбільше потрібні суспільству, сприяє впровадженню нових технологій, підвищенню ефективності виробництва тощо. Але в реальній ринковій економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує повне й ефективне використання ресурсів та їх раціональний розподіл. Такі ситуації створюють регуляторні вади ринку:

• неспроможність конкуренції з причин утворення монополій на основі концентрації капіталу;

• неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами і послугами;

• недостатність та недосконалість інформації щодо ринкових сигналів;

• економічна нестабільність через тривалий спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень довготривалої інфляції.

Потреба вирішення цих проблем, які накопичуються у суспільстві і не можуть бути вирішені автоматично на базі приватної власності та конкуренції, вимагає значних інвестицій в мало-або нерентабельні об’єкти, що вкрай потрібні для продовження макроекономічних відтворень та забезпечення соціального спокою. Цю задачу вирішує держава, яка виконує саме ті економічні функції, що ринком не виконуються.

Тести

1. Якщо НБУ має метою стимулювати збільшення обсягу ВВП, які з наведених нижче заходів він не впроваджуватиме?

а) збільшити інвестиційні витрати, щоб підвищити рівень загаль-них витрат;

б) підвищити відсоткові ставки, щоб зробити кредити привабли-вішими для власників готівки;

в) збільшити банківські резерви, щоб стимулювати підвищення банками своїх грошових активів;

г) збільшити засоби на поточних рахунках;

д) збільшити доступність кредиту.

2. Якщо НБУ підвищує облікову ставку, то цей захід є частиною грошової політики, й одночасно з іншими заходами спрямовується:

а) на зниження загальної величини резервів комерційних банків;

б) стимулювання зростання величини заощаджень населення;

в) сприяння зростанню обсягів позик, що надаються централь-ним банком комерційним банкам;

г) збільшення загального обсягу резервів комерційних банків;

д) досягнення іншої мети.

3. НБУ важко вживати заходи щодо обмеження зростання грошової маси:

а) якщо центральний банк не має права знижувати норми обо-в’язкових резервів комерційних банків;

б) комерційні банки володіють значними надмірними резервами;

в) обсяг особистих заощаджень дуже великий;

г) золото у великій кількості експортується;

д) приватні фірми і населення прагнуть додатково купити державні облігації на велику суму.

4. Стабілізація ринкової економіки, на думку прихильників теорії раціональних очікувань, потребує:

а) встановлення контролю за цінами;

б) проведення дискреційної фіскальної політики;

в) проведення дискреційної монетарної політики;

г) реалізації монетарного правила;

д) правильні відповіді в) і г).

5. «Правило монетаристів» припускає, що пропозиція грошей має збільшуватися в темпах, які дорівнюють темпу зростання:

а) рівня цін;

б) рівня відсоткової ставки;

в) швидкості обігу грошей;

г) реального ВВП;

д) правильні відповіді а) і б).

6. Яке з наступних тверджень є хибним?

а) МV – це сукупні витрати;

б) PQ – це чистий національний продукт у реальному виразі;

в) PQ – це чистий національний продукт у номінальному виразі;

г) MV = Ca + In + G;

д) немає правильної відповіді.

7. Що не є статтею «Активи» центрального банку:

а) цінні папери;

б) позики комерційним банкам;

в) золотовалютні резерви;

г) обов’язкові резерви комерційних банків;

д) інші активи.

8. Збільшення обов’язкових резервів не змінить пропозицію грошей, якщо не зміниться:

а) грошова база;

б) обсяг надлишкових резервів банків;

в) співвідношення готівки й депозитів;

г) обсяг фактичних резервів;

д) немає правильної відповіді.

9. Дефіцит Державного бюджету утворюється:

а) якщо сума активів держави перевищує розміри його зобов’язань;

б) сума витрат держави перевищує суму податкових надходжень;

в) витрати держави зменшуються;

г) зобов’язання держави перевищують його активи.

10. Якщо уряд планує підвищити рівень реального ЧВП, він може:

а) знизити податки;

б) зменшити державні закупівлі товарів і послуг;

в) зменшити трансфертні платежі;

г) знизити рівень бюджетного дефіциту;

д) правильні відповіді а) і г).

11. Державний борг – це сума попередніх:

а) державних витрат;

б) бюджетних дефіцитів;

в) бюджетних дефіцитів за відніманням бюджетних надлишків;

г) бюджетних надлишків за відніманням бюджетних дефіцитів.

12. Державний борг не може привести до банкрутства дер-жави, оскільки:

а) вона не обов’язково має погашати борг;

б) може рефінансувати борг;

в) може збільшити масу грошей в обігу;

г) усі відповіді є правильними.

13. Якщо уряд щорічно намагатиметься досягти збалансова-ного бюджету, то такий бюджет:

а) згладжуватиме коливання в рамках економічного циклу;

б) посилюватиме коливання в рамках економічного циклу;

в) не робитиме ніякого впливу на обсяг виробництва і рівень зайнятості;

г) стимулюватиме сукупний попит.

14. Державний борг є зобов’язанням держави перед платника-ми податків, оскільки:

а) платежі відсотків є економічним тягарем;

б) офіційні дані зменшують розміри державного боргу;

в) основна маса державних облігацій належить громадянам країни і національним фірмам;

г) державний борг дорівнює сумі активів держави.

15. Одна з реальних проблем державного боргу:

а) скорочується нерівність у доходах;

б) зростають стимули підвищення ефективності виробництва;

в) частина національного продукту йде за межі країни;

г) зростає частка заощаджень на всіх рівнях доходу у розпоря-дженні.

16. Антиінфляційна фіскальна політика припускає:

а) підвищення рівня оподаткування і скорочення державних витрат;

б) скорочення і податкових надходжень, і державних витрат;

в) підвищення податків і рівня державних витрат;

г) зниження податків і підвищення рівня державних витрат;

д) постійність рівня і державних витрат, і податкових надходжень.

17. Маніпуляції з державними витратами і податками для досягнення бажаного рівноважного рівня доходу і виробництва належать до політики:

а) кредитної;

б) заснованої на кейнсіанській функції споживання;

в) зорієнтованої на дефляційний розрив;

г) кейнсіанської фіскальної.

18. Який з аргументів використовують у кейнсіанській теорії макроекономічної рівноваги для доведення необхідності державного втручання в економіку через фіскальну політику?

а) кейнсіанська школа вважає, що державне втручання забезпе-чує ефективніший розвиток економіки;

б) якщо ціни стабільні, то немає впевненості в тому, що ринок забезпечить макроекономічну рівновагу в умовах повної зайнятості;

в) нестабільність розвитку приватного сектору породжує багато макроекономічних проблем;

г) тільки держава може брати до уваги суспільні інтереси;

д) усі відповіді є правильними.