2.11. Нові макроекономічні показники

Із нових макроекономічних показників все частіше аналізуються: індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).

Індекс людського розвитку (ІЛР) розглядається як інтегральний показник, що акумулює в собі такі складові:

• тривалість життя;

• грамотність та охоплення навчанням;

• ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на «споживчий кошик», що складається з декількох сотень товарів та послуг.

ІЛР вимріюється у відносних величинах: 0  ІЛР  1

Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище складових елементів. Для України цей індекс почали визначати з 1993 р. В 1993 та 1994 рр. Україна за цим показником займала 45-те місце, в 1995 р. – 54-те, 1996 р. – 80-те,

1998 р. – 102-ге, 1999 р. – 91-ше, 2000 р. -78-ме місце.

Проаналізуємо детальніше складові ІЛР.

1. Тривалість життя. Цей показник визначається як очікуваний при народженні. Він вимірюється кількістю років, які може прожити новонароджений, якщо впродовж його життя рівень смертності залишатиметься таким самим, яким він був при народженні. В Україні цей показник на кінець 90-х рр. дорівнював 68,1 року. Найвищі показники тривалості життя в Україні були в 1969-70 рр. – 70,8 та в 1989-90рр. – 70,7 років. Найнижчі – в 1995-96 рр. – 66,9 року.

Найвищий показник тривалості життя громадян Японії – 80,8 року. Найнижчий у Сьєрра-Леоне – 38,3 року. Середньосвітовий показник тривалості життя на кінець ХХ ст. – 66,7 року. Але в країнах, що займають 1 - 26 місця за рейтингом ІЛР, цей показник перевищує 75 років.

1. Грамотність та охоплення навчанням.

Грамотність – показник, що застосовується до населення віком від 15 років і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. На початку ХХІ ст. цей показник в Україні дорівнював 99,6%.

Особливо цей показник є важливим для країн, що розвиваються, де в середньому більше 27 % населення старше 15 років безграмотне.

В середньому в світі неграмотних людей 20,8 %.

Показник «Охоплення навчанням» характеризує відношення кількості тих, хто навчається (незалежно від віку) в навчальних закладах І-ІІІ рівнів освіти (початкової, середньої, та вищої) до чисельності тих вікових груп, які мали бути охоплені цією освітою. У країнах Заходу у кінці ХХ ст. цей показник дорівнював 94 %, в Україні – 76-78 %.

1. ВВП на одну особу – найслабша ланка в структурі ІЛР для України. За цим показником наша країна займає 96 місце серед країн світу. Рівень показника становить менше половини світового (49,5 %) і в грошовому вираженні в кінці ХХ ст. дорівнював 3458 дол. США.

Найвищий показник мала держава Люксембург (42769 дол.), на другому місці США – 31872 дол., на третьому Норвегія – 28433 дол.

Причина такого вразливого для України становища полягає насамперед у двократному зниженні ВВП з 1990 до 1999 рр. Пожвавлення економіки нашої країни, яке розпочалось у 2000 р., сприяло позитивним зрушенням ІЛР України, але криза 2008-2009 рр. знову погіршила рівень цього показника.

Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник десяти факторів, які мають складну структуру і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на економіку, тим менший рівень економічної свободи, отже чим вищий показник з будь-якого фактора, тим нижчий рівень свободи, і навпаки. Серед факторів, що формують ІЕС, визначаються:

1. торговельна політика. Про ступінь її свободи засвідчують такі показники: середній рівень тарифів; наявність нетарифних бар’єрів; корупція митних служб;

2. політика оподаткування, яка характеризується: величиною податкової ставки на найвищі доходи; величиною податкової ставки на середні доходи; максимальною податковою ставкою на доходи корпорацій; іншими податками;

3. втручання уряду в економіку, про ступінь якого свідчать показники: відсоток відрахувань від ВВП на утримання уряду; частка власності держави в бізнесі та індустрії; економічний результат діяльності уряду;

4. грошова політика, де втручання держави проявляється насамперед у середньому рівні інфляції за визначений період;

5. потоки капіталів та іноземних інвестицій. Цей фактор охоплює інформацію щодо: норм закону про іноземні інвестиції; наявніості бар’єрів для іноземної власності в бізнесі та для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів; для іноземних компаній; наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців; рівність в обслуговуванні згідно закону для іноземних та місцевих компаній; наявність бар’єрів для повернення інвестицій іноземцям; прийнятність місцевого фінансування для іноземних компаній;

6. банківська справа. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники: наявності державної власності на банки та її частки; наявності бар’єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм; впливу уряду на розміщення кредитів; урядового регулювання у вигляді страхування депозитів; свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо);

7. контроль за цінами та рівнем заробітної плати як фактор урядового впливу включає: закон про мінімальну заробітну плату; вільне ціноутворення у приватному порядку незалежно від впливу уряду; урядовий контроль цін та його межі; державні субсидії бізнесу, які впливають на ціни;

1. права власності визначають рівень економічної свободи за допомогою: комерційних законів, що визначають контракти; санкціонування іноземному арбітражу у спірних питаннях контрактів; експропріації приватної власності; корупції судової влади; зволікання у судових рішеннях; гарантованої та захищеної законом приватної власності;

9. державне регулювання економіки передбачає: ліцензування бізнесової діяльності; полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу; ступінь корупції в органах бюрократії; регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, відпустка у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.); захист довкілля; захист споживання; регулювання стану здоровя працівників; регулювання оподаткування у бізнесі;

10. чорний ринок – фактор, який є свідченням непомірного впливу уряду на економіку, вміщує такі складові: контрабанда; крадіжка інтелектуальної власності; недозвлені поставки сільськогосподарських продуктів; промислових виробів; надання послуг; забезпечення транспортних перевезень; пропозиція робочої сили.

Кожний із 10 економічних факторів, які включають близько 50 змінних, оцінюється в балах від 1 до 5. Потім визначається середньозважена оцінка в балах за десятьма факторами. Цей коефіцієнт і є кількісним показником рівня економічної свободи, яка, як і кожний із факторів, коливається в межах від 1 до 5 балів. Оцінка «1» - показник найбільшої свободи в економіці. Оцінка «5» - сильний урядовий вплив і низький рівень економічної свободи.

За рівнем економічної свободи всі країни поділяють на чотири групи: вільні: 1,99 і нижче; в основному вільні: 2,00 – 2,99; в основному невільні: 3,00 – 3,99; репресивні: 4,00 і вище.

За даними «Heritage Foundation» та «Wall Street Journal», найвищий рівень економічної свободи наприкінці ХХ ст. спостерігався у Гонконзі – 1,25; Сінгапурі – 1,3 та Бахрейні – 1,7. Найменший – у Корейській Демократичній Республіці та на Кубі – 5. Індекс економічної свободи (ІЕС) для України становив 3,80; для Росії – 3,45; для Білорусії – 4,04.

Країни з вищим рівнем економічної свободи мають вищі доходи на душу населення (в середньому 26,1 тис. дол.. США на жителя для країн, що входять у першу п’ятірку), які в 10 разів перевищують доходи країн з останньої п’ятірки. Середня тривалість життя у державах із максимальною економічною свободою перевищує більше ніж на 20 років аналогічний показник країн із мінімальним рівнем економічної свободи.

Економічно незалежні країни в 2004 р. залучили інвестицій 11 тис. дол. на одного працюючого, а економічно залежні держави – 847 дол. США. Пояснюється така диференціація тим, що продуктивність інвестицій у незалежних країнах у 70 разів вища, ніж у залежних.

3. Рівень глобалізації – агрегований показник, який включає чотири параметри:

   1. рівень економічної інтеграції, що визначається обсягом зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та «закордонних виплат», включаючи і заробітну плату;

   2. персональні контакти: кількість міжнародних поїздок; туристичних поїздок; користувачів міжнародною поштою та інтенсивність обміну інформацією цим способом; міжнародні телефонні зв’язки (кількість користувачів та частота і тривалість контактів);

   3. технологія: загальна кількість Інтернет-серверів; кількість користувачів Інтернетом;

   4. ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій.

Чим більші вище зазначені показники, тим вищий рівень глобалізації. На основі вивчення 65 розвинених країн світу автори дослідження «Ворлд Валюес Сурвей» дійшли висновку, що рівень життя та впровадження світової інфраструктури – явища взаємопов’язані.

Найбільш глобалізованими виявились Ірландія, Швейцарія та Сінгапур. США займають 12-ту позицію в рейтингу, а Франція – 13-ту. Але, як стверджують автори, рівень глобалізації не слід ототожнювати з рівнем задоволення життям. Людське щастя – феномен субєктивний. Він не може бути визначений тільки рівнем життя та комфорту.

Окрім розглянутих макроекономічних показників, які будуть використовуватись для макроекономічного аналізу в наступних темах, важливим є рівень(індекс) тінізації економіки: або (2.22)

де РТЕ – рівень тінізації економіки;

ВВП_т.с. – обсяг ВВП, створений у тіньовому секторі;

ВВП_оф – офіційний обсяг ВВП країни;

ВНД_т.с. – валовий національний дохід тіньового сектору;

ВНД_оф – офіційний валовий національний дохід країни.

Визначений таким чином індекс відображає рівень тінізації використання національних ресурсів не тільки всередині національної економіки, а й за кордоном.

Австрійський економіст Ф.Шнайдер дослідив цей показник стосовно «сірої» сфери в 110 країнах світу. «Сіра» сфера охоплює неоподатковані доходи, отримані при виробництві легальних продуктів у формах речей і послуг. Її слід відрізняти від нелегальної діяльності (торгівлі наркотиками, краденими товарами і т. ін.).

За оцінками Ф. Шнайдера, найвищий рівень тінізації в сфері «сірої» економіки за період 1990-2000 рр.мали африканські країни, де середній індекс становив 42 % ВНД, у країнах Південної Америки – у середньому 41% ВНД, в Азії – 26 %, у країнах колишнього СРСР – 38 %.

У країнах Західної Європи цей показник сягав 18 %, із них в Греції – 29, в Італії – 27, а в Швеції та Австрії – відповідно 9 і 10 %. До країн із низькою часткою «сірої» економіки належать також США, Велика Британія, Нова Зеландія. Головною причиною високого рівня тінізації економіки є непомірний тиск урядових структур на підприємницький сектор.