13.1.2. Фактори діяльності, які викликають втомлювання

Основним фактором, який викликає втомлення, є інтегральна екстенсивнностна напруженість діяльності (навантаження). Окрім абсолютної величини навантаження на ступені розвитку втомлення впливає ще ряд факторів, серед яких необхідно виділити такі:

• статичний або динамічний характер навантаження;

• інтенсивність навантаження, тобто розподіл її у часі;

• постійний і ритмічний характер навантаження.

Статичне фізичне навантаження при інших різних умовах веде до більшого розвитку втомлення, чим динамічне, причому суб’єктивне відчуття втомлення у цьому випадку виражене особливо чітко.

Час настання втомлення й його вираженість залежать від ступеня інтенсивності навантаження таким чином: при збільшенні інтенсивності навантаження втомлення настає раніше, при зменшенні – час настання втомлення не змінюється (у останньому випадку продуктивність праці значно зменшується, що невигідно). Існує означена оптимальна інтенсивність навантаження, при якій втомлення розвивається повільніше за все.

Окрім величини навантаження існує ряд додаткових або сприяючих розвитку втомлення факторів. Самі по собі вони не ведуть до розвитку втомлення, однак, у сполученні з дією основного фактора, сприяють більш ранішому й вираженому настанні втомлення. Такі фактори можна розподілити на три великі групи: 1) мікроклімат; 2) використання техніки; 3) порушення режиму праці і відпочинку.

До першої групи відносяться: знижений вміст кисню у повітрі, яке вдихається, підвищений склад вуглекислого газу, висока температура оточуючого середовища, підвищена вологість, зміни барометричного тиску тощо.

Найбільшим різноманіттям характеризується друга група. Серед причин, які входять до неї, необхідно назвати зміну складу повітря – забруднення його різними газами (наприклад, продуктами неповного згорання палива й т.д.); дію механічних сил, що призводять до вібрації, трясінню, прискорення, впливу електромагнітних коливань, шуму та ультразвуку, зміни освітленості, незручності робочої пози й таке інше.

До третьої групи відносяться фактори, які пов’язані в основному з порушенням режиму праці і відпочинку: недостатність часу для відновлення сил після втомлення, невірне використання перерв між роботою, непродуктивне планування роботи і відпочинку.

На розвиток втомлення сильно впливають емоційні фактори. Вираженність й час коли настає стомлення залежать від вихідного функціонального стану людини, його загального і спеціального розвитку, тренованості й т.п.

Суму видів стомлення необхідно спеціально відмітити на один специфічний вид, що виникає при відсутності діяльності. Таке стомлення виникає у працівників, які працюють у режимі очікування інформації, яка поступає до них нерегулярно. Цей вид стомлення займає проміжне місце між загальним й розумовим стомленням. Почуття стомлення у таких працівників частково обумовлене статичною робочою позою, хоча в основному визначається розвитком сенсорної напруженості .

Все це дозволяє рахувати, що фази, які були розглянуті вище визначаються сполученням фізичних та інформаційних характеристик роботи. Але існує ще одна специфічна форма зміни функціонального стану працівника, у меншій мірі пов’язаної з фізичними характеристикам. Це в основному реакція організму працівника на інформаційну структуру системи. Така форма змінного функціонального стану називається специфічним напруженням [45,46].

У зв’язку з цим основним критерієм оцінки специфічної напруженості, тобто оцінки характеру реакції організму на інформаційну структуру робочого процесу – критерій адекватності. Дослідження цього критерію дозволяє виділити два типи станів, які умовно були названі станом адекватної мобілізації і станом динамічного розпогодження.

Стан адекватної мобілізації – це такий стан працівника, який є оптимальним або близьким до оптимального для даних умов роботи людини, що ввімкнена у конкретну систему керування. Симптоматика і вираженність цього стану залежить насамперед від об’єму інформації, характеру кодування, наявності шуму, необхідних програм реалізації прийнятої інформації й особливостей керованої системи. Чим більше необхідний стан відрізняється від стану оперативного спокою, тим більше виражена активна мобілізація.

Характерною рисою адекватної мобілізації є її лінійність, тобто наявність прямої залежності від суб’єктивної важності роботи, що виконується.

Першим кроком діагностики або прогнозування такого стану є кількісний аналіз інформаційної моделі робочого процесу для встановлення такого елементу, який в першу чергу визначає ступінь адекватної мобілізації. У більшості випадків відправною точкою для міркувань служить положення знайдених характеристик на шкалі граничних можливостей людини.

Встановлення ведучого елемента діяльності вирішує питання про те, яка властивість або властивості людини визначають його виконання, а стан відповідних функцій й буде у першу чергу характеризувати ступінь адекватної мобілізації. Однак крім цього змінюється й стан пов’язаних з ведучою функцією систем неспецифічного забезпечення й регулюючих нервових утворень по стану яких судять про ступінь напруженості (частота пульсу, величина артеріального тиску, інші вегетативні функції). Подібні зміни є закономірною реакцією, що забезпечує відповідь організму й обумовлюють надійність і точність в роботі. Стан адекватної мобілізації характеризується мінімальним числом похибок в роботі та вибором оптимального алгоритму діяльності.

Може виникнути питання: в чому є схожість або розбіжність між стадією адекватної мобілізації та фазою компенсації? Звичайно, ці стани у багато чому схожі, однак дві суттєві обставини дозволяють їх розділити.

По-перше, цей зв'язок стану адекватної мобілізації з інформаційною структурою роботи: при збільшенні важкості роботи вираженність стадії збільшується, при зменшенні – послаблюється; фаза компенсації більш стійка й мало змінюється при тимчасових коливаннях інтенсивності роботи. По-друге, вона не пов’язана із часом роботи й може бути однаково виражена як на початку, так й в її кінці.

У тих випадках, коли пред’явлені організму вимоги знаходяться на межі його фізіологічних можливостей або перебільшують їх, спостерігається перехід стану адекватної мобілізації у стан динамічного розпогодження. Однак динамічне розпогодження може виникнути й при невеликому інформаційному навантаженні, коли є різного роду емоційні зрушення, особливо пов’язані з малими навичками в роботі.

Стан динамічного розпогодження. При динамічному розпогодженні порушується основна закономірність попередньої стадії – рівень роботи щодо сприйняття інформації не відповідає очікуваному фізіологічному стану. Про такий стан свідчать великі зрушення вегетативний реакцій, поява додаткових реакцій, зокрема, потовиділення, розширення судин шкіри, порушення м’язового балансу та ін. Цей стан дуже важливий для оцінювання роботи працівника, бо він супроводжується вираженими порушеннями працездатності та появою великої кількості похибок, зайвими діями, збільшенням часу роботи, аж до відмови від роботи або її припинення.

Узагальнений характер динамічного роз погодження призводить до того, що похибки й невірні дії спостерігаються й тоді, коли працівник повинен виконувати необхідні по ходу роботи нескладні для нього дії, в іншому стані які він виконує безвідмовно. На цьому заснований один з прийомів оцінки роз погодженості, коли працівнику по ходу роботи пропонують виконати ряд тестів зростаючої складності, звичайно добре виконуємих. Чим простіше тест при якому з’явилося ускладнення або похибка, тим глибше динамічне роз погодження.

Динамічне роз погодження є більш стійким чим адекватна мобілізація; зменшення інтенсивності навантаження не відразу призводить до ліквідації цього стану і появі адекватної мобілізації. Повинно пройти деякий час, раніше чим усі ознаки розпогодження зникнуть.