6.5. Критерії допустимого ризику
Як відмічалося вище, концепція абсолютної безпеки до недавнього часу була фундаментом на якому будувалися нормативи безпеки у всьому світі. Для попередження аварії впроваджувалися додаткові технічні пристрої – інженерні системи безпеки, приймалися організаційні заходи, що забезпечували певний рівень дисципліні та строгий регламент роботи. Вважалося, що такий інженерний, детерміністський підхід дозволяє виключити будь-яку небезпеку для населення і довкілля.
До останнього століття цей підхід був виправданий. Однак сьогодні з-за безпрецедентного ускладнення виробництв і появи принципіально нових технологій, великих транспортних і енергетичних комунікацій, концепція абсолютної безпеки стала неадекватна внутрішнім законам техносфери і біосфери.
Будь-яка діяльність людини, яка спрямована на створення матеріальних благ, супроводжується використанням енергії, взаємодією зі складними технічними системами, а стан її захисту і оточуючого середовища оцінюється не показниками, які характеризують стан здоров’я та оточуючого середовища, а надійністю і ефективністю технічних систем безпеки, а отже носить чисто інженерний характер. До того ж ресурси будь-якого суспільства обмежені. Якщо продовжувати вкладати все більше й більше засобів у технічні системи попередження аварій, то необхідно буде зменшувати фінансування соціальних програм, чим буде скорочуватися середня тривалість життя людини та її якість.
Тому суспільство прийшло до розуміння неможливості створення „абсолютної безпеки” і необхідності прямувати до досягнення такого рівня ризику від небезпечних факторів, який можна розглядати як „припустимий”, його припустимість повинна бути обґрунтованою виходячи з економічних й соціальних думок. Це означає, що рівень ризику від факторів небезпеки, обумовлених господарською діяльністю, є „припустимим”, якщо його величина (ймовірність реалізації або можливі збитки) настільки незначна, що заради отриманої при цьому вигоди у вигляді матеріальних і соціальних благ людина або суспільство в цілому готова піти на ризик.
У всіх розвинутих у промисловому відношенні країнах існує стійка тенденція застосування концепції припустимого ризику.
Тому, оцінюючи припустимість різних рівнів економічного ризику на першому етапі, можна обмежитися розгляданням ризику лише тих шкідливих наслідків, які у кінцевому рахунку призводять до смертельних наслідків, бо для цього показника є достатньо надійні статистичні дані. Тоді, наприклад, поняття „екологічний ризик” може бути сформульоване як відношення можливих збитків, виражених у кількості смертельних наслідків від впливу шкідливого екологічного фактору за певний інтервал часу до нормованій величині інтенсивності цього фактору.
Таким чином, головна увага при визначенні екологічного та соціального ризику повинна бути приділена на аналіз співвідношення шкідливих соціальних і екологічних наслідків, що закінчуються смертю, та кількісній оцінці як сумарного шкідливого соціального і екологічного впливу, так й його компонентів.
Суспільна припустимість ризику пов’язана з різними видами діяльності і визначається економічними, соціальними та психологічними факторами.
Припустимий ризик – це такий низький рівень смертності, травматизму або інвалідності людей, який не впливає на економічні показники підприємства, галузі економіки або країни.
Необхідність формування концепції припустимого (допустимого) ризику обумовлена неможливістю створення абсолютно безпечної діяльності (технологічного процесу).
Економічні можливості підвищення безпеки технічних систем не безмежні. Так, на залізниці, витрачаючи великі кошти на підвищення безпеки руху і об’єктів інфраструктури, можна нанести збитки соціальній сфері залізниці (скоротити витрати на придбання спецодягу, медицинського обслуговування та ін.)
Приклад визначення припустимого ризику поданий на рис. 6.14 [27,29,31,32].
Рис. 6.14 Визначення припустимого ризику
При збільшенні витрат на удосконалення обладнання технічний ризик (Rт) знижується, але зростає соціальний (Rce). Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні між інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Цю обставину необхідно враховувати при виборі припустимого ризику. Підхід до оцінки припустимого ризику дуже широкий.
При визначеній соціально припустимого ризику звичайно використовують дані про природну смертність людей.
В якості
реперного значення абсолютного ризику
приймають величину летальних випадків
(
І):
У якості реперного значення допустимого ризику при наявності окремо взятого джерела небезпеки приймають
;
,
де НС – випадок непрацездатності.
Для населення величина додаткового ризику, викликаного техногенними причинами, не повинна перевищувати реперне значення абсолютного ризику:
.
Для окремого джерела небезпеки, враховуючи, що індивідуальний ризик залежить від відстані R=R (r ), умову безпеки можна записати у вигляді
.
У
теперішній час у міжнародній угоді
прийнято вважати, що дія техногенних
небезпек (технічний ризик) повинен
знаходитися у межах 10-7
– 10-6
(смертельних випадків
),
а величина 10-6
є максимально припустимою рівнем
індивідуального ризику. В національних
правилах ця величина використовується
для оцінки пожежної безпеки і радіаційної
безпеки.
Припустимий ризик поєднує в собі технічні, екологічні, соціальні аспекти та є деяким компромісом між припустимим рівнем безпеки і економічними можливостями його досягнення, тобто можна казати про зниження індивідуального, технічного або екологічного ризику, але не можна забувати про те, що скільки це може коштувати й яким буде в результаті соціальний ризик.
У зв’язку зі складністю розрахунків показників ризику, нестачею вихідних даних на практиці часто використовують методи аналізу і критерії припустимого ризику, засновані на результатах експертних оцінок фахівців. У цьому випадку об’єкт, що розглядається, звичайно ранжується за ступенем ризику на чотири й більше груп з високим, проміжним, низьким або незначним рівнем ризику. При такому підході високий рівень вважається, як правило, не припустимим, поміжний потребує виконання програм робіт щодо зменшення ризику, низький вважається припустимим, а незначний взагалі не розглядається.
Вважається, що основною вимогою для вибору критерія припустимого ризику при проведенні аналізу ризику є не його суворість, а обґрунтованість й визначеність.