1.5. Історія розвитку туризму в Україні

У першій половині XIX ст. серед передової української інтелі­генції зростає інтерес до історико-культурних та природних пам'яток своєї Батьківщини. Зокрема, значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени «Руської трійці» — М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.

18

19

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний по­тенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття. Кінець століття був періодом припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних подорожей у регіоні. Одним з перших було створене Ялтинське екскурсійне бюро (1895 р.). Такі ж організації наприкінці XIX— на початку XX ст. були організовані і в Галичині (Львові, Перемишлі, ін­ших містах краю). На цей же період припадає початок освоєн­ня рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі та Ворохти. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських землях були відкриті перші будинки відпочинку — спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цього місцевостях. Водночас розвиваєть­ся і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування і бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нерво­вої систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілко­вій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочи­нку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм». Іноземним туризмом моно­польно займався «Інтурист», а також «Супутник», — організа­ція, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний ту­ризм.

До 1991 року рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, а керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 по 1993 рік був особливо складним для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які від­відали Україну, скоротилися до 80 %. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано у 1992 році.

З прийняттям Верховною Радою України «Закону про ту­ризм» (1995 р.) розпочався новий етап розвитку українського ту­ризму. Сьогодні його розглядають як одну із найперспективні-ших, а тому у недалекому майбутньому провідних галузей економіки України.

Нині для обслуговування туристів використовуються мож­ливості понад 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, май­же 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності,

20

3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займа­ються 2,5 тис. підприємств, на яких працюють понад 100 тис. людей.

Реалії часу змушують Україну шукати свою нішу в світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адмі­ністрації бачить майбутнє галузі у розвитку транспортних кори­дорів та туристичної інфраструктури. Ще одним важливим пи­танням є контроль за якістю туристичних послуг.

Отже, туризм в Україні проголосили пріоритетним напрямом української економіки роботою державних установ в галузі тури­зму можна ознайомитись, переглянувши аналітичний звіт про роботу Державної служби туризму і курортів (додаток 8).

Розділ 2

ТУРИЗМ: ВИДИ ТА ФОРМИ

Туризм — активна і невимушена форма спілкування між лю­дьми. Розширення і поглиблення туристських зв'язків між краї­нами — важливою проблемою сучасних міжнародних відносин. Питання розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв'язки активно обговорюються в політичних, ділових та науко­вих колах.

Сьогодні, починаючи від Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975), тенденція до поліпшення міжнародно­го становища: зміцнюються контакти між країнами з різними си­стемами та рівнями розвитку, позитивний вплив туризму стає особливо помітним.

Держави — учасники Наради, визнаючи внесок, який робить міжнародний туризм у розвиток взаємовідносин між народами, а також в економічний, соціальний і культурний прогрес, заявили про намір заохочувати розвиток туризму, домовились продовжу­вати співробітництво в галузі туризму на двосторонній і багато­сторонній основі.

Характерною ознакою туризму останніх років на світовому рівні є висока динамічність і стабільність його розвитку, а також активний вплив на економіку багатьох країн, що мають сприят­ливі рекреаційні ресурси.

Обмін туристами— це, по суті, один із видів міжнародних зв'язків, що охоплює важливі питання громадського життя. Сьо­годні створено об'єктивні передумови для співробітництва в міжнародному масштабі.

Міжнародний туризм і туризм взагалі відіграють значну роль у зміцненні миру в усьому світі, поліпшенні взаєморозуміння і дружби між народами, розширенні торгового, наукового та куль­турного співробітництва.

Ознайомлення зі звичаями, побутом, культурою народу ін­шої країни, з її історією та історичними пам'ятками спонукає

22

до глибокого пізнання довкілля. Поєднання слів «відпочинок, оздоровлення + пізнання, враження» найкраще передає сучас­ний напрям у розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму.

Туризм дає людям можливість не тільки ознайомитися з жит­тям один одного, а й порівняти різні економічні системи. Поряд із зростанням туристських потоків до найрозвиненіших районів туризму, підвищується інтерес до нових і ще мало освоєних те­риторій, незважаючи на високі транспортні витрати і дещо об­межені можливості туристичного сервісу.

Туризм посідає чільне місце в міжнародних зовнішньоеконо­мічних зв'язках. Він є важливим стимулом розвитку світової тор­гівлі, що сприяє розширенню й активізації міжнародного торго­вого обміну. Водночас туризм слід розглядати і як самостійний вид міжнародних зв'язків.