6.2. Функції менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокре­млені напрями управлінської діяльності, тобто трудові процеси у сфері управління. Вони відображають суть та зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Функції менеджменту виникли в результаті поділу та спеціа­лізації праці.

А. Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координування та контроль як функції менеджменту. Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати чотири функції: планування, організацію, мотивацію та контроль. Останній підхід є найбільш привабливим, оскільки дослідження показу­ють, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого

135

управлінського процесу. Функції менеджменту класифікуються

за рядом ознак.

На першому етапі їх доцільно класифікувати за їх місцем в менеджменті. У відповідності з цією ознакою функції можуть бути основними, тобто такими, що беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і частковими (спеціальними), за допо­могою яких здійснюються лише певні управлінські процеси. До основних функцій відносяться планування, організація, мотива­ція та контроль, до часткових — управління основним виробниц­твом, його технічною підготовкою, капітальним будівництвом.

За ознакою об'єкта— це функції управління підприємством, відділом, дільницею.

За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності — це функції управління роботою, предметами та знаряддями праці, інформацією.

Реалізація будь-яких спеціальних функцій здійснюється шля­хом застосування основних функцій. Дослідження взаємозв'язку функцій дає можливість удосконалювати процеси управління, формувати ефективну систему менеджменту, усувати його зайві ланки, бюрократичні перепони.

Далі ми розглядатимемо лише основні функції менеджменту як основу будь-якого управлінського процесу.

6.2.1. Функція менеджменту «планування»

Під плануванням розуміють відносно відокремлений^ вид управлінської діяльності, який визначає перспективу та майбут­ній стан організації. Залежно від спрямуваності та характеру за­вдань, що вирішуються, розрізняють три види планування: стра­тегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування полягає здебільшого у визначенні го­ловних цілей діяльності фірми та орієнтоване на визначення за­планованих кінцевих результатів, при цьому враховуються спо­соби і засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпе­чення необхідними ресурсами. Стратегічне планування охоплює період в 5—10 років, впливає на функціонування всієї системи управління і має віддалені наслідки.

Тактичне планування здійснюється на основі стратегічного і є інструментом виконання стратегічних планів. Цей вид плануван­ня стосується в першу чергу умов господарських операцій: виро­бничих потужностей, фінансування, інвестицій, середніх термі­нів збуту, персоналу.

136

Оперативне планування здійснюється на нижньому рівні ор­ганізації— це планування конкретних дій на короткотривалий період. Для цього виду планування детально розробляються за­соби та способи вирішення завдань, використання ресурсів, а та­кож впровадження нових технологій.

Розглянемо деякі з планів. '

Стратегічне планування містить встановлення цілей органі­зації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування та спрямоване на розробку способів її реалізації.

Найбільш прикладне значення має схема процесу стратегічно­го планування, запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі, яка містить такі етапи:

Кінцевим результатом стратегічного планування мають бути конкретні рішення і показники (рівень прибутків та витрат, обсяг реалізації тощо).

Стратегічне планування визначає цілі і терміни їх досягнення. Але для цього важливо знати, як реалізувати стратегію. Тобто іс­нує необхідність її планування, яке здійснюється:

— з використанням адміністративних важелів (тактики, про­цедур, правил, політики);

137

— за допомогою економічних важелів (шляхом формування бюджету, застосування системи показників).

Необхідність якісного перетворення української економіки на принципово нових основах спонукає широко використовувати бізнес-планування для поліпшення ринкового функціонування вітчизняних підприємств.

Опанування технікою бізнес-планування є актуальним за­вданням. Підприємства повинні чітко уявляти потребу на перс­пективу у фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуаль­них ресурсах, джерел їх отримання, а також уміти розраховувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи.

Сьогодні бізнес-планування є універсальним інструментом прогнозування майбутнього та ефективним інструментом мене­джменту, який має застосовуватися не тільки з метою залучення фінансових коштів, а й при керуванні розвитком підприємства, розробці реалістичних виробничих програм, планів злиттів, по­глинань та ін. Використання цієї універсальної процедури дозво­ляє значно підвищити конкурентоспроможність підприємств, скоротити тривалість прийняття управлінських рішень, упоряд­кувати виробничі й фінансові цикли.

Загальносвітова практика бізнес-планування є галуззю, в якій менеджмент, планування, макроекономіка, маркетинг, фінансовий і економічний аналіз, соціальна й особистісна психологія, систем­ний аналіз, високі технології взаємозалежними. Закордоном воно давно стало окремою галуззю людських знань, у якій є свої напря­ми, школи, багаторічні напрацювання, теоретичні й практичні ме­тодики. Ефективне використання цих знань дозволяє успішно ор­ганізовувати новий і розширювати наявний бізнес, розробляти цілі організації, способи їх досягнення, мінімізувати ризики.

Бізнес-планування особливо необхідне, якщо підприємство вирішило:

• освоїти нові ринки (продукцію, послуги);

• відкрити нові напрями діяльності;

• отримати доступ до кредитної лінії;

• розширити або модернізувати виробництво;

• взяти участь у спільному підприємстві.

Бізнес-планування є процесом написання бізнес-плану, в яко­му можуть брати участь дві зацікавлені сторони: інвестор, який прагне оцінити ефективність вкладення коштів, і виконавці (в особі консультантів або персоналу підприємства).

У першу чергу це необхідно інвестору, бо від цього залежить доля його капіталу. Саме тому повинно відбуватися за особистої

участі інвестора. Було б неправильно просто замовити написання бізнес-плану консультанту або повністю довірити це персоналу підприємства й дистанціюватися від самого процесу. Слід зазначити, що бізнес-план є:

• моделлю проекту й тверезою оцінкою реальних можливо­стей;

• необхідний для залучення інвесторів і/або одержання кре­диту;

• інструментом управління проектом.

Основні переваги, одержувані підприємцем від бізнес-плану­вання:

• можливість чітко обміркувати й оформити свої ідеї, переві­рити їх життєздатність на папері шляхом розрахункову;

• можливість уникнути безлічі помилок і непотрібних витрат, заощадити гроші, час і нерви;

• можливість набагато краще зрозуміти механізм роботи під­приємства і діяти в ринковому середовищі ефективніше;

• після завершення процесу написання бізнес-плану він слу­житиме чітким алгоритмом дій.

Початкове бізнес-планування потребує значних коштів, зу­силь і часу для збору й опрацювання інформації, зате наступне фінансове планування підприємства буде набагато простішим, тому що достатньо своєчасного періодичного внесення допов­нень до поточного плану й адеквс тного реагування на ринкову ситуацію.

Бізнес-план містить такі розділи:

• вступ;

• характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності;

• оцінка ринку збуту та конкуренції;

• стратегія маркетингу;

• план виробництва;

• організаційний план;

• юридичний план;

• оцінка ризику та страхування;

• фінансовий план;

• екологія.

Після завершення розробки план має бути перетворений у ло­гічну послідовність цілеспрямованих дій. Ефективність його ви­значається двома параметрами: ступенем прийняття виконавцями та якістю і професіоналізмом. Тільки при високих значеннях цих параметрів на нього можна покладати певні надії.

138

139