5.8. Етап перевезення

Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незва­жаючи на те, що безпека — один із найважливіших моментів в усіх варіантах перевезення. Автобуси потрапляють у дорожні пригоди, залізничні поїзди (навіть суперсучасних ліній) сходять з рейок, морські й річкові судна тонуть, а літаки всіх марок і конс­трукцій зазнають аварій. Причини катастроф здебільшого мають технічний або природний характер, але нерідко це роблять і те­рористи. Щотижня світ здригається від жахливих повідомлень та демонстрації сцен загибелі десятків, а то й сотень туристів. Про­те в загальному обсязі перевезень це низький відсоток випадків, інакше ніхто б нікуди не їздив. Крім того, кожний турист, від­правляючись у подорож, зрозуміло, вважає, що саме з ним нічого такого не трапиться.

На кожному виді транспорту діють свої правила та інститут страхування пасажирів і їхнього багажу. Це відображено у між­народних Конвенціях про повітряні, морські, автомобільні та за­лізничні перевезення, у яких правила безпеки посідають центра­льне місце.

5.9. Специфічні чинники ризику

Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:

— можливістю виникнення природних і техногенних катаст­ роф у зоні розміщення туристського підприємства або маршруту, а також інших надзвичайних ситуацій (зокрема, пов'язаних зі станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);

128

129

• технічним станом використовуваних об'єктів матеріально-технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних до­ріг і бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько-пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в'ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, мало­мірних і гребних суден, архітектурних, природних пам'яток);

• складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірсь­кими схилами, скельними, льодовими ділянками туристських

трас); . ,.

— рівнем професійної підготовленості персоналу (інструкто­ рів, екскурсоводів);

• підготовкою туристів до пересування за маршрутом певно­го виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування);

• інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні про­гнози, маркування трас туристських маршрутів). _

При виникненні надзвичайних ситуацій (стихійні лиха: виве­рження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, землетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворювань) спеціальні наці­ональні та міжнародні органи і служби вживають негайних захо­дів з порятунку людей, зокрема туристів, і вивезення їх із небез­печних районів. В Україні ці питання вирішує Міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).

В Україні діє Закон «Про туризм», який передбачає систему гарантування безпеки туристів та порядок продажу туристичних послуг, включаючи розгляд усіляких ризиків, що можуть спри­чинити несприятливі наслідки і завдати шкоди здоров'ю туриста та його майну.

Розділ 6

МЕНЕДЖМЕНТ У ТУРИЗМІ

Існує велика кількість трактувань менеджменту, і це є виправ­даним, оскільки на будь-якій стадії розвитку підприємства засто­совується менеджмент різних типів (технологічний, фінансовий, корпоративний тощо).

Отже, менеджмент — це процес планування, організації, при­ведення в дію та контроль підприємства для того, щоб досягти координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент торкається прак­тично всіх сфер діяльності організації.

Загалом менеджмент— це наука і мистецтво перемагати, вміння досягати поставлених цілей, засіб цілеспрямованого впливу на людей з метою перетворення неорганізованих елемен­тів у ефективну та продуктивну силу. Класик менеджменту, про­фесор соціології і менеджменту американець Пітер Друкер пи­сав: «Управління— це особливий вид діяльності, який пере­творює неорганізований натовп у ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елемен­том соціальних змін і прикладом значних соціальних перетво­рень». Адекватною економічною основою менеджменту є ринко­вий тип господарювання, здійснюваний на базі сучасної органі­зації виробництва або комерції.

Предмет науки менеджменту складається із сукупності прин­ципів, методів, засобів та форм управління організаціями, які об'єднані загальною метою — підвищення організаційної ефек­тивності. Слід звернути увагу на те, що, згідно із таким визна­ченням, менеджмент є вужчим поняттям, ніж управління взагалі, але при цьому ширшим, ніж та суть, яку вкладають в нього тра­диційно — основні правила та рекомендації цієї науки, які можна застосовувати не лише у виробництві чи бізнесі, а й для будь-яких інших організацій. Отже, формулюючи визначення мене­джменту, не варто спеціально уточняти критерії ефективності, оскільки вони є досить індивідуальними для кожної організації.

131

Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу, вклю­чаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази. Виходячи з цього, найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з ураху­ванням попиту споживачів на основі наявних ресурсів. При цьо­му завдання менеджменту безперервно ускладнюються із зрос­танням масштабів і розвитком підприємства та комерції.