83. Стратегії валютної політики.

Стратегічними завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економ зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в нац. господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни). .Специфічними завданнями валютної політики, зокрема, є:забезпечення стабільного функціонування внутрішнього валютного ринку країни і недопущення кризових та спекулятивних явищ; сприяння нормальній організації грош. обігу в країні для забезпечення товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері; створення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій; підтримання стабільного рівня обмінного курсу нац валюти на грош. ринку й забезпечення належної купівельної спроможності нац грош. одиниці; оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості; лібералізація або обмеження можливостей суб’єктів господарювання у здійсненні валютних операцій залежно від загальних цілей економічної політики держави. Важливе значення для розуміння сутності і цілей валютної політики має поділ її на два основні види: поточну (короткострокову) і структурну (довгострокову).

Поточна валютна політика — це сукупність регулятивних заходів центрального банку щодо оперативного повсякденного впливу на динаміку обмінного курсу, кон’юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні. Основними цілями поточної валютної політики є забезпечення рівноваги платіжного балансу, стабільного рівня валютного курсу та створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності. Дані цілі передбачають вплив центрального банку на ті операції економічних агентів, котрі вони проводять на валютному ринку країни. Отже, саме функціонування валютного ринку є основним об’єктом впливу поточної валютної політики центрального банку. Що стосується стратегічних завдань у сфері валютних відносин, то на їх вирішення спрямована структурна валютна політика.

Структурна валютна політика — це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, напрямлених на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі. Спрямованість цих змін визначає такі найважливіші елементи світової валютної системи, як роль золота і резервних валют у міжнародних розрахунках, режими валютних курсів і паритетів, механізми вирівнювання платіжних балансів, функції міжнародних валютно-кредитних організацій.

Інструменти вал пол.: вал.контроль,вал.регулювання,дисконтна політика,девізна політика,вибір системи вал.курсів,участь у міжнарод-х договорах,вал.безпека,зміна зовнішньоторгівельного режиму.

84. Взаємозв’язок і взаємозалежність між мультиплікаторами, нормою обов’язкового резервування та обсягом грошової маси в обігу.

Між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок стр-рного хар-ру,що створює базу для впливу на масу грошей через регулювання банківських резервів. Для цього вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів.

Законодавчо визначається норма обов'язкового резерву у вигляді % до суми пасивів банку. Якщо фактичний резерв ком.банку виявиться більшим ОР ,це свідчить про наявність у банку надлишкового резерву. В межах надлишкового резерву ком.банк має право видати позички чи здійснити платежі по своїх зобов'язаннях та зобов'язаннях своїх клієнтів. Гроші ком.банків виникають в рез-ті кредитування клієнтів та купівлі активів у небанківського сектора ЦП,валют.

Процес послідовного нарощування маси грошей і суми банківських резервів на базі переміщення через кредитно-розрахунковий механізм банків додаткового резерву , що надійшов у внутрішньобанківський оборот, називається грошовим мультиплікатором .

В результаті мультиплікації додаткова маса грошей , що надійшла в банківську систему , істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих ком. банках , через які пройшла мультиплікаційна хвиля . Висота і довжина цієї хвилі залежить від обсягу додатково введених в систему резервів та норми обов'язкового резервування.

Отже,приріст маси грошей в обігу забезпечується не тільки кредитною емісією центрального банку, а й кредитною діяльністю ком банків. Кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, в цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надходить ззовні — від центрального банку. В цьому наочно проявляється відмінність між функціонуванням окремого банку і системи банків. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора М) залежить від норми обов'язкового резервування (R) і визначається за формулою М = 1/R Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші фактори.

Наприклад, викор-ня клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має погашення банківських позичок, яке скорочує масу депозитів та активів банку. Грошовий мультиплікатор може "спрацювати" не тільки при додатковому введенні грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію. Той же ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки та зарахуванню її на рахунки клієнтів, або ж якщо банк збільшить свої резерви завдяки продажу частини активів на міжбанківському ринку.