3. Організаційно-правові основи центральних банків світу.

Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

• емісійного банку;

• банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

• органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Правовий статус центрального банку пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

• визначення на законодавчому рівні завдань й основних напрямів діяльності банку;

• формування статутного капіталу банку;

• визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

• порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для виконання цих завдань центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.

Правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання й основні напрями діяльності центрального банку.

Організаційна структура центрального банку значною мірою визначається формою державного устрою країни, національними традиціями й можливостями банківського законодавства.

Найнезвичайнішу структуру з усіх центральних банків світу має центральний банк США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справи приватних установ і, зокрема, комерційних банків.

4. Характеристика європейської системи центральних банків

Європейська система центральних банків, ЄСЦБ - це міжнародна банківська система, що складається з наднаціонального Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків (НЦБ) держав-членів Європейського Союзу (ЄС) і Європейського валютного союзу (ЄВС). Існування цієї системи є невід'ємною частиною процесу затвердження Європейських економічних і валютних структур. За своєю організацією ЄСЦБ схожа на ФРС США, яка також складається з 12 напівнезалежних Резервних банків, голови яких входять у найвищі виконавчі органи ФРС.

Для досягнення основної мети ЄСЦБ вирішує такі конкретні завдання:

• Визначення і проведення єдиної ГКП. В основному для проведення ГКП використовуються ті процедури й інструменти, які застосовувалися більшістю ЦБ до становлення Європейського економ. і валютного союзу.

• Зберігання і управління офіційними золотовалютними резервами країн-учасниць ЄВС, а також здійснення валютних операцій.

На відміну від ЄЦБ і національних банків, ЄСЦБ не має ніякої юридичної сили, ніякої здатності діяти і ніяких можливостей ухвалювати рішення. Водночас складові елементи ЄСЦБ - ЄЦБ і НБ - є юридичними особами. Вони фактично функціонують у реальному часі та виконують завдання, що покладені на ЄСЦБ, діють відповідно до її цілей, правил і рішень, прийнятих членами ЄЦБ. Це гарантує, що рішення ухвалюються централізовано і виконуються спільно і послідовно відповідно до цілей системи. Є три основних економічних і політичних причини, чому було створено систему:

По-перше, щоб жоден ЦБ країн, що ввів спільну грошову одиницю євро, не зміг виконувати функції центрального банку єврозони, концентруючи діяльність центрального банку в одному окремо взятому регіоні, який би визначався швидше за все за політичними уподобаннями.

По-друге, діяльність усієї Євросистеми ґрунтується на досвіді НБ, зберігаючи їх інфраструктуру й експлуатаційні здібності. Крім того, НБ продовжують виконувати деякі завдання поза Системою, оскільки, враховуючи великий географічний простір Європейської валютної системи, у кожній країні має залишатися центральний орган, який безпосередньо на місцях контролює чітке виконання завдань і принципів Євросистеми.

По-третє, враховуючи велику кількість націй і культур в єврозоні, країни-члени мають кращий доступ до кредитних ресурсів Євросистеми у зв'язку зі зміною статусу ЦБ. Створення Євросистеми ґрунтується на встановлених структурах ЦБ і повазі до культурних і національних особливостей регіонів. Водночас факт, що НБ є автономними об'єктами, сприяє двосторонньому нагляду і, таким чином, створює потенціал для поліпшення ефективності управління в межах Євросистеми.