1. Основні причини створення центральних емісійних банків

У ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце, він є ключовою ланкою, ядром грошової і банківської систем. У різних країнах цей банк називається по-різному із застосуванням таких означень, крім центрального, як національний, державний, резервний, або має скорочену назву — Банк Японії, Банк Франції.

ЦБ в їх сучасному вигляді існують відносно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму не існувало чіткого розмежування між ЦБ і комерційним банком. В подальшому розвитку кредитної системи відбувся процес централізації банківської емісії в окремих комерційних банках. Підсумком було закріплення за цим банком монопольного права на випуск грошових знаків, що і призвело до виникнення ЦБ держав.

Центральні банки у їх сучасному розумінні були створені у ХХ ст., що пов’язано з процесом демонетизації золота. Демонетизація золота — поступовий процес втрати золотом функцій грошей.

Демонетизація золота спричинила:

1. по-перше, перехід від системи обігу повноцінних грошей (саморегулівної системи) до системи обігу неповноцінних грошей, які не мають власної реальної вартості і не обмінюються на повноцінні гроші, зокрема на золото. Характерною рисою системи обігу повноцінних грошей був високий рівень стихійної саморегуляції грошового обороту, тобто забезпечення національної економіки необхідною та достатньою масою грошей. В умовах обігу неповноцінних грошей цей механізм перестає діяти і тому виникає потреба в регулюванні грошового обороту з боку держави;

2. по-друге, створення спеціального органу державного управління — центрального банку, основним призначенням якого стала не тільки емісія грошових знаків, а й забезпечення регулювання їх обігу;

3. по-третє, запровадження особливого емісійного механізму (грошово-кредитної політики), який дає можливість узгоджувати емісію грошей зі зміною потреб економіки в платіжних засобах і завдяки якому держава в особі центрального банку має можливість активно впливати не тільки на грошово-кредитну сферу, а й на реальний сектор економіки.

Застосування суб’єктами економіки неповноцінних грошей ґрунтується на їх вірі в можливість використання цих грошей як купівельного і платіжного засобу. Держава в особі центрального банку бере на себе зобов’язання підтримувати цю віру шляхом регулювання обороту грошей і забезпечення у такий спосіб стабільної купівельної спроможності національних грошей.

2. Статус. Форми функціонування центральних банків світу.

ЦБ – це державний орган. Під правовим статусом ЦБ розуміють його роль і місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівнях. ЦБ є юр. особами, які мають особливий статус особливостями якого є обособленість майна від держави.

Основні положення, що визначають статус центрального банку:

- порядок визначення основних завдань центрального банку;

- характер взаємовідносин ЦБ з органами державної влади;

- рівень економічної незалежності центрального банку;

- порядок призначення керівництва центрального банку.

Центральний банк сполучає у собі окремі риси комерційного банківського заснування і державного відомства, що має деякі владні повноваження в сфері регулювання кредитної системи.

З точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

• державні, капітал яких належить державі (наприклад, ЦБ в Великобританії, Німеччині, Франції, Канаді, Росії);

• акціонерні (наприклад, СІНА);

• змішані - АТ, частина капіталу яких належить державі (в Японії - 55 %, в Бельгії - 50 %).

Деякі ЦБ були відразу створені як державні (в Німеччині, Росії); інші створювались як акціонерні, а потім націоналізувались (в Великобританії, Франції).

ЦБ як правило є незалежними органами, що мають самостійний бюджет. Перевищення доходів над видатками спрямовується до державного бюджету. У переважній більшості країн керівництво ЦБ призначається на посаду головою держави або обирається законодавчим органом державної влади із кандидатур, запропонованих главою держави.

Уряд зацікавлений в надійності центрального банку в силу особливої ролі останнього в кредитній системі країни, в проведенні економічної політики уряду.

Однак тісні зв'язки з державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від природи капіталу центральний банк є юридично самостійним. Частіше всього він підзвітний або законодавчому органу, або спеціальній банківській комісії, створеній парламентом. Керуючий банком, якого може призначити парламент, президент, уряд, не входить до складу уряду. Істотна ступінь незалежності центрального банку є необхідною умовою ефективності його діяльності, яка нерідко вступає в протиріччя з короткостроковими цілями уряду, обтяженого, наприклад, наближенням чергових виборів. Це особливо важливо в плані обмеження можливостей уряду використовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту.