12. 2 Теоретичні основи міжнародної торгівлі

Основи. теорії міжнародної торгівлі були сформульовані в кінці XVIII-початку XIX ст. видатними англійськими економістами Адамом Смітом і Давідом Рікардо.

А.Сміт у своїй книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776р.) сформулював теорію абсолютної переваги і показав, що країни зацікавлені у вільному розвитку міжнародної торгівлі, оскільки можуть вигравати від неї незалежно від того, виступають вони експортерами чи імпортерами.

Д.Рікардо в роботі "Начала політичної економії і оподаткування" (1817р.) довів, що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, і обгрунтував теорію порівняльної переваги.

При аналізі напрямків розвитку зовнішньої торгівлі необхідно враховувати дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, трудові, тощо) розподілені між країнами нерівномірно. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів. Важливим при цьому є те, що економічна ефективність, з якою країни здатні виробляти різні товари, може змінюватись і дійсно з часом змінюється.

Іншими словами, переваги як абсолютні,- так і порівняльні, які мають країни, не є раз і назавжди даними. Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін є можливим і бажаним в інтересах всіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін є вигідним для кожного.

124

Пізніше Джон Стюарт Мілль в своїй праці "Основи політичної економії" (1848р.) дав пояснення, за якою ціною здійснюється обмін.

Згідно його теорії ціна обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє сплачувати сукупність її імпорту. Теорія міжнародної вартості показує, що існує ціна, котра оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

Свій внесок в розвиток теорії класиків зарубіжної політекономії вніс Готфрід Хаберлер, який конкретизував її, виходячи зі всіх чинників виробництва, а не тільки праці.

Сучасні уявлення про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, базуються на роботах швецьких учених-економістів Елі Хекшера і Бертіль Оліна, котрі дали пояснення порівняльних переваг, які має та чи інша країна у відношенні певних продуктів на рівні забезпеченості чинниками виробництва. Вони сформулювали теорему "вирівнювання цін на чинники виробництва".

Її суть у тому, що національні виробничі відмінності визначаються різною наділеністю чинниками виробництва - працею', землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих чи інших товарах.

У середині ХХ-го століття (1948р.) американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер вдосконалили доведення теореми Хекшера-Оліна і вивели свою теорему: у випадку однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну чинників виробництва між країнами. В концепціях В. Столпера і П. Самуельсона, заснованих на моделі Д.Рікардо з доповненнями Е.Хекшера та Б.Оліна, торгівля розглядається не просто як взаємовигідний обмін, а й як засіб, що дозволяє скоротити розрив у рівні розвитку між країнами.

Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі отримала в роботі американського економіста В. Леоньтєва під назвою "Парадокс Леоньтєва". Парадокс полягає у тому, що використовуючи теорему Хекшера-Оліна, В. Леоньтєв показав, що американська економіка в повоєнний період спеціалізувалась на тих видах виробництва, котрі вимагали відносно більшої праці, ніж капіталу, тобто американський експорт в порівнянні з імпортом був більш трудомістким і менш капіталомістким, що поламало уявлення про економіку США, які існували до цього. Згідно них, економіка США завжди характеризувалась надлишком капіталу і у відповідності з теоремою Хекшера-Оліна слід було чекати, що США експортують, а не імпортують високо капіталомісткі товари. Отримавши широкий резонанс, "парадокс Леоньтєва" визначив подальший розвиток теорії порівняльних переваг.

Необхідно відмітити і значне поширення в західних дослідженнях проблем міжнародної торгівлі і теорії зовнішньоторгового мультиплікатора. У відповідності до цієї теорії, ефект впливу зовнішньої

125

торгівлі (зокрема експорту) на динаміку зростання національного доходу, на розмір зайнятості, споживання та інвестиційну активність характеризується для кожної країни визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений та виражений у вигляді певного коефіцієнта - мультиплікатора. Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, а відповідно і заробітну плату в галузях, які виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Прибічники концепції життєвого циклу товару вважають, що на основі етапів такого циклу можуть бути пояснені сучасні торгові зв'язки між країнами, зокрема при обміні готовими виробами. Згідно загальної тези теорії життєвого циклу товару продукт з моменту появи на ринку і до зникнення з нього проходить ряд етапів (4 чи 5, на думку різних фахівців).

Міжнародне переміщення товарів відбувається залежно від певного етапу життєвого циклу. У своїй доктрині Р. Верной, Ч. Кіндельбергер і Л. Уельс обґрунтовують схему, за якою на етапі впровадження після виявлення потреби в продукції здійснюється розробка нововведення, організується виробництво та збут нового товару всередині країни, починається його експорт. На етапі зростання крім збільшення обсягу продаж на внутрішньому ринку, розширюється експорт з країни нововведення, посилюється конкуренція, з'являються тенденції підвищення капіталоємності виробництва, створюються передумови для організації і розвитку виробництва за кордоном, спочатку в розвинених, а потім і в інших країнах. На завершуючій стадії деякі конкуренти починають знижувати ціни. На етапі зрілості виробництво здійснюється вже в багатьох країнах, в тому числі і в тих, що розвиваються, починає відчуватись насичення ринка насамперед у країні нововведення, стабілізується попит, посилюється роль цінової політики, досягається висока стандартизація, що притаманна крупносерійному виробництву, залучаються менш кваліфіковані ресурси праці. Завершуючим є етап занепаду, котрий з міжнародних позицій характеризується звуженням ринку в розвинених країнах, значною концентрацією виробництва в країнах, що розвиваються. Ця теорія немов закріплює міжнародні технологічні переваги високорозвинених країн. В останніх трактуваннях міжнародного аспекту теорії життєвого циклу товару в якості варіанта життєвого циклу розглядаються нововведення, не тільки орієнтовані на забезпечення споживача, але й пов'язані з економією деяких видів природних ресурсів (землі, сировини і палива),

Серед основних проблем теорій зовнішньої торгівлі знаходяться узгодження інтересів національної економіки і інтересів фірм, які беруть участь у міжнародному товарообігу. Це пов'язано з тим, як окремі фірми конкретних країн отримують конкретні переваги у світовій торгівлі деякими товарами в конкретних галузях.

126

Свою версію цього висунув американський економіст М. Портер. На основі вивчення практики десяти провідних індустріальних країн, на які приходиться майже половина світового експорту, він висунув концепцію "міжнародної конкурентоспроможності націй".

Конкурентоспроможність країни в міжнародному обміні визначається дією і взаємозв'язком таких основних елементів:

1) чинникових умов;

2) умов попиту;

3) стану обслуговуючих та близьких галузей;

4) стратегії фірми в певній конкурентній ситуації.

Теоретичні посилання М. Портера послужили основою для розробки рекомендацій на державному рівні з підвищення конкурентоспроможності зовнішньоторгових товарів в Австралії, Новій Зеландії та США в 90-х роках.

Останнім часом більшість дослідників, використовуючи вихідні положення класичної теорії та деякі основні доповнення до них, намагаються впровадити свої концепції у практику. Так англійський учений-економіст Керне розвиває гіпотезу "конкуруючих груп". Він вважає, що та чи інша організація працівників, зокрема профспілки, створюють перешкоди для переходу робітників в інші галузі і виробництва, що особливо торкається експортних галузей. Ціна товару в цих умовах не може знаходитись у відповідності з фактичними витратами праці, робочим часом. Структура торгівлі при цьому буде відхилятись від структури, яка складається за принципом порівняльних витрат, оскільки через наявність "конкуруючих груп" рівень заробітної плати однієї галузі відрізняється від іншої. Вирішальне слово, таким чином, залишається за співвідношенням попиту і пропозиції.

Свого часу відомий дослідник, економіст-міжнародник А. Маршалл виділяв роль пропозиції. Так, міжнародний попит на товари даної країни значно розширюється, якщо в цілому країна запропонує свої товари на умовах, більш сприятливих для покупців, і навпаки - якщо вона буде нав'язувати умови вигідні їй самій. У відповідності з цим А. Маршалл ввів в теорію міжнародної торгівлі криву взаємного попиту і пропозиції як показник оптимальних умов зовнішньоторгового обміну.

В переважаючій своїй частині класична теорія міжнародної торгівлі та більшість її сучасних інтерпретацій пояснюють сенс зовнішньої торгівлі, економічні вигоди від неї для учасників, відмінностями між країнами забезпеченістю чинниками виробництва. Чим більші ці відмінності, тим більше за інших рівних умов можливостей для торгівлі та вигоди від неї, яку отримують сторони. Але на практиці, особливо в сучасних умовах, переважаюча частина міжнародного обміну приходиться на промислове розвинуті країни з подібними чинниковими характеристиками забезпеченості природними ресурсами. Тепер суттєво зростає роль набутих переваг, пов'язаних з випереджаючою розробкою та

127

впровадженням нових технологій. Згідно теорії "подібності країн" в цій

ситуації розвинена країна має більшу можливість пристосування своїх товарів до ринків подібних країн.

В сучасних теоретичних розробках проблем міжнародної торгівлі посилюється наголос на необхідність проведення аналізу мікроекономіки, рівня фірм, підприємств. Це визначається значним зростанням обсягів і підвищенням міжнародного внутрішньофірмового обміну. За даними деяких публікацій, на внутрішньофірмові міжнародні поставки приходиться до 70% всієї світової торгівлі, 80-90% продаж ліцензій і патентів. Тим самим формулюється додаткове обґрунтування переваг обміну між однаково розвинутими, провідними країнами, що відстоює, зокрема, С. Ліндер.

Постійний розвиток світогосподарських зв'язків, в тому числі міжнародної торгівлі, перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у важливий чинник господарського зростання по-новому ставить проблеми економічної незалежності і залежності окремих країн, їх взаємозалежності.