7.4 Світовий ринок золота

Світовий ринок золота можна визначити як систему відносин купівлі-продажу золота, а також - як сукупність центрів, в яких здійснюються купівельно-продажні операції з золотом для промислових цілей та приватної тезаврації. Тезаврація - це процес нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також нагромадження приватними особами золота як скарбу.

Суб'єктами світового ринку золота являються комерційні банки, фірми, приватні особи, виконавчі валютні органи.

Існує тенденція до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (воно споживає більше половини всього виробленого золота), електроніки, стоматології, для виготовлення монет та медалей.

Приватні тезаврації досить широко поширені в світі. Найбільше золота зосереджено у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій) та Індії.

Сьогодні у світі функціонує понад 40 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні. На їх частку припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних ринків золота. Серед внутрішніх ринків перше місце за обсягом угод займає Париж. Також до великих ринків золота відносяться ринки Женеви, Брюсселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Дубая, Карачі, Бомбея, Калькутти, Токіо, Йокагами, Бангкоку, Сінгапуру, Маніли, Касабланки, Дакару, Джибуті, Торонто, Вініпегу, Каракасу, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. За останні двадцять років помітного розвитку набула торгівля золотом в США. Великі ринки золота є в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Буфало, Сан-Франциско. На ціну золота впливає складний комплекс чинників, головними з яких є:

• стан попиту та пропозиції;

• розташування ринку;

• транспортні та страхові витрати;

• ступінь ризику;

• фізична форма металу, який пропонується на ринку;

• ступінь втручання державних органів у діяльність ринку;

• економічний, валютний і фінансовий стан країни, в якій

знаходиться ринок.

Ціни на європейських ринках золота, а також на найбільших міжнародних ринках встановлюються приблизно на однаковому рівні і змінюються у відповідності з динамікою цін на золото на ринках Цюріха і Лондона. В той же час, на ринках деяких азіатських країн операції із золотом обмежуються або забороняються, а тому ціни на золото на цих

74

ринках можуть помітно відхилятись від цін найбільших світових ринків золота.

Найпоширенішими формами торгівлі золотом є торгівля золотими зливками та монетами. Найчастіше золоті зливки мають вагу 12,5 кілограмів та 1 кілограм. Найбільш популярними монетами є південноафриканські крюгеренди, англійські золоті соверени, французькі золоті наполеондори в 20 франків, 20-ти доларові монети США та німецькі монети в 20 рейхсмарок. Золото продається також у вигляді медалей, 'истів, пластинок, дроту. Крім того золото продається у формі золотих гртифікатів, які дають право пред'явникові отримати певну кількість истого золота.

7.5 Міжнародні валютні розрахунки

Міжнародні розрахунки - це система регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, фізичними і юридичними особами різних країн. Вони здійснюються в основному через банк.

Розрізняють два види міжнародних розрахунків:

1. Безпосередній (повний) розрахунок - здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця.

2. Розрахунок у кредит (з розстроченням) - здійснюється шляхом

надання експортером імпортеру кредиту у комерційній формі. Слід відмітити, що повний розрахунок є вигіднішим для експортера, а

кредит - для імпортера. Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах:

• передоплата;

• акредитивні розрахунки;

• інкасо;-

• розрахунки при відкритому рахунку;

• банківський переказ;

• розрахунки з використанням векселів і чеків.

На сьогоднішній день передоплата дуже рідко застосовується у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

Акредитивні розрахунки мають вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі юридичній чи фізичній особі в межах визначеної суми на умовах, що вказані в акредитиві. Акредитивом називають платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, страхова компанія, фонд тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи на

75

відвантажений товар чи виплатити пред'явникові акредитива зазначену суму грошей.

Акредитивні розрахунки здійснюються у такому порядку:

1) партнери (експортер та імпортер) домовляються про здійснення платежу за допомогою акредитива;

2) імпортер дає доручення банку, клієнтом якого він є, відкрити акредитив на користь експортера (його називають бенефіціаром) на визначених умовах;

3) банк імпортера (банк-емітент) домовляється з банком експортера (авізуючим банком) про виплату експортеру грошей після пред'явлення ним транспортних документів;

4) експортер відправляє товар і передає вантажні документи в авізуючий банк, який переказує відповідну суму на рахунок експортера;

5) авізуючий банк передає документи в банк-емітент, який передає їх імпортеру.

Існують грошові і товарні (документарні) акредитиви. Грошовим акредитивом називають іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами. При міжнародних розрахунках грошові акредитиви оплачуються або у зазначеній у них валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред'являються за курсом на день платежу.

Документарним акредитивом називають документ, в якому імпортер дає доручення банку, який його обслуговує, відкрити такий акредитив. У цьому документі вказуються:

• назва та адреса експортера;

• сума акредитива;

• термін його дії;

• рід товарів, які потрібно оплатити;

• документи, які повинні бути пред'явлені експортером для отримання

платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифікати якості

товарів тощо).

Акредитив є вигідним для експортера, оскільки забезпечує надійність платежу і швидке його отримання. Він захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Для імпортера акредитив не зовсім вигідний, оскільки передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, що гальмує оборотність коштів.

Існує багато видів товарних акредитивів. Основні з них:

1. Відкличний - це такий акредитив, який-покупець має право в будь-який час анулювати або змінити умови.

2. Безвідкличний - це такий акредитив, дія якого протягом встановленого терміну не може бути анульованою без згоди експортера.

76

3. Підтверджений - це такий акредитив, за яким авізуючий банк гарантує бенефіціару оплату відвантажених ним товарів, або гарантами виступають декілька банків.

4. Непідтверджений - це такий акредитив, коли банк імпортера повідомляє про відкриття акредитиву, але робить застереження, що дане повідомлення не є підтвердженим.

5. Покритий - це такий акредитив, коли банк-емітент переказує валюту у сумі акредитиву авізуючому банку.

6. Непокритий - це такий акредитив, коли банк-емітент не переказує валюту у сумі акредитива авізуючому банку на користь бенефіціара.

7. Трансфертабельний (переказний) - це такий акредитив, який може бути цілком або частково переданий первісним бенефіціаром іншому бенефіціару чи декільком іншим бенефіціарам. Трансфертабельний акредитив може переказуватись лише один раз.

8. Револьверний, роловерний, відновлюваний - це такий акредитив, за яким сума акредитиву мірою виплати коштів автоматично відновлюється в межах встановленого ліміту та терміну дії акредитиву.

Акредитивна форма розрахунків досить складна і дорога, оскільки за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірка документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж при інших формах розрахунків.

Інкасо називається банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з "Уніфікованими правилами з інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою і мають такий порядок:

1) після відвантаження товару, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи останньому проведення інкасової операції;

2) банк експортера (банк-ремітент) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);

3) інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від нього суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);

4) інкасуючий банк зараховує на кореспондентський рахунок банка-ремітента суму платежу і повідомляє його про це;

5) банк-ремітент розраховується з експортером.

Розрізняють декілька видів інкасо. Основні з них:

1. Просте (чисте) інкасо - це інкасо простих і переказних векселів, чеків, інших платіжних документів. Іншими словами - це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.

77

2. Документарне (комерційне інкасо) - це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж супроти товарних документів з наступним перерахуванням сум платежу експортеру. Тобто це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів).

3. Інкасо з негайною оплатою - тобто такий вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержуючи від експортера платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера, негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документи направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає імпортеру та переказує кошти на кореспондентський рахунок банку-ремітенту, у випадку відсутності на рахунку імпортера необхідних коштів, інкасуючий банк надає йому позику.

4. Телеграфне інкасо є такою операцією, при якій переказ суми платежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримано телеграфне повідомлення інкасуючого банку про прийом товарних документів на інкасо. Цей вид інкасо не дістав широкого застосування.

Інкасо є вигідною формою розрахунків для експортера, оскільки такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Однак при інкасо існує певний ризик, тому що між відвантаженням товару, передачею документів банку, оплатою, існує певний проміжок часу, протягом якого можуть відбутися зміни в кон'юнктурі ринку чи платоспроможності імпортера. Імпортери погоджуються на інкасові операції частіше, ніж на акредитив, і при цьому надають перевагу документарному інкасо. За виконання інкасо банки отримують комісійні.

Розрахунками при відкритому рахунку називають таку форму розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, який направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Ця форма розрахунків використовується в основному між фірмами, які пов'язані традиційними торговими відносинами;

транснаціональними корпораціями та їх закордонними філіями; змішаними фірмами за -участю експортера. Після звірки розрахунків, кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки з використанням банківського переказу чи чеку, тому банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів. Розрахунок при відкритому рахунку являє собою одну з форм комерційного кредиту.

Розрахунок шляхом банківських переказів передбачає передачу імпортером розпорядження банку перевести певну суму платежу на користь експортера. Банк, отримавши таке доручення, виконує його через свого кореспондента, що знаходиться в країні експортера. Розрахунок

78

вважається виконаним після видачі валюти експортеру чи зарахуванні її на його рахунок. Ця форма розрахунків застосовується у тих випадках, коли надання валюти у розпорядження експортера не пов'язується з ніякими умовами. Найчастіше розрахунок шляхом банківського переказу використовується при сплаті боргів по позикам і кредитам, наданні авансів, при врегулюванні рекламацій, поверненні надлишкове отриманих сум та інших операціях.

Значну роль при реалізації зовнішньоторговельних контрактів відіграє швидкість виконання платіжного доручення в міжнародному обороті. При" високих облікових кредитних ставках і великих сумах, кожний день прострочення платежу обертається для платника великими витратами. З метою скорочення термінів здійснення платежів ведучими світовими банками була створена так звана система СВІФТ, яка стала новою організаційною формою передачі даних між банками-кореспондентами в міжнародному платіжному обороті. Мета цієї системи полягає в тому, щоб за допомогою електронної обробки даних створити бездокументарний платіжний оборот, раціонально проводити калькуляцію, прискорити зв'язок між банками шляхом обліку даних за допомогою телекомунікацій, мінімізувати ризики, які існували раніше та виникали при передачі платіжних доручень ( втрати на транспорті, помилки, невірна передача).

Підприємствам - учасникам зовнішньоекономічних зв'язків - слід мати на увазі факт участі чи неучасті їх банків в системі СВІФТ (SWIFT). Безумовно, підприємство не в змозі примусити банк вступити в цю Міжнародну систему, оскільки витрати при цьому несе безпосередньо банк, жзом з тим підприємство вільне вибирати собі банк, який спроможний йадати комплекс універсальних послуг.

Крім переказу значну роль у зовнішній торгівлі грає чек. Чек - це спеціальний грошовий документ певної форми, що містить розпорядження банку видати або перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відправляється банком безпосередньо отримувачу. Інколи чек вручається чекодавцю, щоб він передав чи переслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банка чекодавця. Після перевірки підписів банка чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо у банка платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек пересилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де і кредитується рахунок покупця.

Якщо при пред'явленні чека, який виписаний в іноземній валюті, клієнт вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку по даному виду розрахункових документів.

79

Іншим видом чеку в міжнародному обороті є клієнтський чек. За допомогою цих чеків чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнерові, що загалом відбувається швидше, ніж платіж за допомогою переказу. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтом на свій банк. Це, у більшості випадків, розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнерові за кордоном, котрий пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чеку визнається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума с поміткою "З умовою отримання". В цьому випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється набагато швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку банку, якому пред'явлений чек, пред'явник є недостатньо платоспроможним, банк не кредитує його рахунка одразу ж, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента.

Особливим видом чеку, що застосовується в некомерційному міжнародному обороті, є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватись і за кордоном.

Крім того, існують і дорожні (туристичні) чеки, які випускаються як в національній, так і в іноземній валютах.

Ризик неплатажу при чековому обороті значно вищий, ніж при переказі, особливо по клієнтських чеках, коли немає гарантії, що банк, на який вони видані, здійснить платіж.

Одним з найважливіших інструментів розрахунку (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі є вексель. Існує два основні види векселя:

• соло-вексель (простий) - це боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;

• тратта (переказний вексель) (bill of exchange, draft) - це беззастережна пропозиція однієї особи, яка адресована іншій особі, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму.

Форма векселя має важливе значення, нехтування чіткою формою лишає вексель сили зобов'язання.

Реквізити векселя:

1. Найменування "вексель", яке включається в сам текст документа і виражається тією мовою, якою цей документ складений.

2. Проста і нічим не застережена пропозиція (для переказного векселя) чи обіцянка (для простого векселя) сплатити певну суму.

3. Найменування того, хто повинен платити (тільки для переказного векселя).

4. Вказівка терміну платежу.

5. Вказівка місця, в якому повинен бути здійснений платіж.

80

6. Найменування того, кому чи за наказом кого повинен бути здійснений платіж, тобто першого векселетримача.

7. Вказівка дати і місця складання векселя.

8. Підпис векселедавця.

Вексель являє собою абстрактну угоду, тому що в ній не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає, що предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Пропонуючи платнику (трасату) зробити платіж по векселю, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язуючі відносини з ремітентом (третьою особою), оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанта ремітент сам зобов'язаний провести платіж по векселю. Згода трасата заплатити по векселю оформляється у вигляді акцепту (acceptance). Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді в залишковій сумі вексель не є прийнятим.

Термін платежу по векселю повинен бути один для всієї вексельної суми. Тут можливі такі варіанти:

• "на певний день";

• "в такий-то час від складання векселя";

• "по пред'явленню";

• "в такий-то час від пред'явлення".

Вексель без вказівки терміну платежу розглядається, як такий, що підлягає оплаті по пред'явленню.

При відсутності необхідної відмітки, місце, вказане поряд з найменуванням платника у переказному векселі, вважається місцем платежу і разом з тим місцем мешкання платника. В аналогічному випадку, для простого векселя місце складання вважається місцем платежу та мешкання платника.

З метою підвищення надійності векселів передбачається вексельне поручительство - аваль (guarantee, security). Аваль може бути даний за будь-яку відповідальну по векселю особу. Якщо на векселі немає вказівки, за кого дається аваль, то вважається, що аваль даний за трасата, чи векселедавця простого векселя. Аваліст відповідає в тому ж обсязі, що й особа, за яку він поручився. Зобов'язання аваліста є дійсним і тоді, коли зобов'язання, яке він гарантує, стає недійсним. Вносячи плату за вексель в порядку регресу, аваліст набуває права, що витікають з векселя по відношенню до того, за кого поручився. Аваль дається на векселі чи на додатковому аркуші - аллонжі. Кожний підпис на лицьовому боці векселя дійсний як аваль, якщо це не підпис платника або трасанта. Кредитор має три шляхи використання векселя:

• Тримати до настання терміну оплати.

• Використати для погашення своїх боргових зобов'язань.

• Продати комерційному банку (облікувати вексель).

81

Перший шлях є очевидним. Другий шлях являє собою передачу прав по векселю. Він здійснюється шляхом нанесення передаточного надпису на звороті векселя (чи аллонжа)- індосаменту. Особа, яка віддає права називається індосантом, а яка їх набуває - індосатом. Здійснення індосаменту прирівнюється за правовими основами до видачі нового векселя. Тому індосат отримує самостійне право вимоги.

Також інструментом міжнародних розрахунків виступає платіжне доручення і платіжна вимога.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження покупця своєму

Інку про перерахування визначеної суми грошей з його рахунку на хунок продавця.

* Платіжна вимога - це письмове розпорядження продавця своєму банку про перерахування на його рахунок грошей, що надійшли чи надійдуть від -покупця, супроти товарних документів. Реквізити платіжної вимоги: назва платника (покупця), номер його рахунку і банк, в якому цей рахунок відкрито, те саме і про постачальника; станція відправлення і станція призначення вантажу; дата і номер договору_або замовлення на постачання; загальна назва товарів чи послуг; сума платежу.

82