11.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

Міграційні процеси носять загальносвітовий характер і мають багатовекторну спрямованість. Однак, на сьогодні, на світовому ринку трудових ресурсів чітко визначилися центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

1. Сполучені Штати Америки. За оцінками фахівців у цій країні постійно працює від 5 млн. до 12 млн. іммігрантів. Щорічно США приймають понад 500 тисяч офіційних іммігрантів і значно більше нелегальних. До США прибувають іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них складають вихідці з північної частини Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

2. Західна Європа. Загальна кількість працюючих іммігрантів у цьому регіоні оцінюються в 4-7 млн. чоловік. Найбільше їх

118

приваблюють Люксембург, Франція, Швейцарія та ФРН. Зокрема, серед працюючих у Люксембурзі, іммігранти складають 33%, у Швейцарії - 30%, Франції та ФРН -понад 8%. У Західну Європу їдуть в основному з Південної Європи, Північної і Центральної Африки, Середнього Сходу та країн Карибського басейну. За останні роки збільшився потік мігрантів у цей регіон із постсоціалістичних країн. Характерною особливістю Європейського регіону є внутрішньорегіональна міграція. Тобто, в більш розвинуті країни люди виїжджають на роботу з країн з дещо нижчим рівнем розвитку. Так, з Португалії щорічно емігрує до 11% працівників, з Греції - 6%, з Іспанії - 55%, з Італії - до 4%.

3. Близький Схід. Цей регіон притягує в середньому від 3-х до 5-ти млн. іммігрантів. На Близький Схід ідуть в основному з Пакистану, Індії, Кореї, Філіппінів, В'єтнаму. Наявність іноземних працівників має суттєвий вплив на економіку регіону. Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах приблизно 97% всіх працюючих складають іммігранти, у Катарі- 95%, Кувейті - 86%, Саудівській Аравії - 48%, Бахрейні - 46%, Омані - 40%.

4. Латинська Америка. Число іммігрантів у цьому регіоні оцінюється у 3-8 млн. чоловік. Найпривабливішими країнами-реципієнтами є Аргентина та Венесуела. В основному вони приймають вихідців з сусідніх країн, Азії та Африки. В останні роки збільшився приплив трудових ресурсів у Латинську Америку з постсоціалістичних країн.

5. Австралія. Це традиційний центр міграції, який склався історично. Основними постачальниками робочої сили в Австралію є Європа та Азія.

6. Азіатсько-тихоокеанський регіон. Для цього регіону характерною є внутрішньорегіональна міграція робочої сили. Країнами-реципієнтами є Японія, Південна Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур, а країнами-донорами -В'єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Китай, Індія.

7. Західна Африка. Головними імпортерами робочої сили в даному регіоні є Марокко, Лівія, Алжир, а експортерами країни Центральної та Східної Африки.

8. Південна Африка. Сюди щорічно притягуються значні трудові ресурси з Центральної та Східної Африки.

Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки.

Позитивні наслідки трудової міграції полягають у виграші різних сторін і суб'єктів міграції. Насамперед у виграші знаходяться самі мігранти, оскільки в результаті міграції вони, в основному, значно покращують своє соціально-економічне становище. Також виграють від

119

міграції і підприємці, які наймають мігрантів на роботу. Це відбувається за рахунок нижчих вимог іммігрантів щодо заробітної плати, відсутності профспілкового захисту мігрантів тощо. Виграш країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що:

• дана країна отримала готових фахівців;

• отримала дешеву і молоду робочу силу;

• за рахунок цього у країні прискорюється економічне зростання та

зростає державний бюджет Країна-експортер виграє тому, що:

• отримує певний зиск за рахунок валютних переказів емігрантів своїм сім'ям (так від експорту трудових ресурсів Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина отримують майже такі за величиною доходи, як від інших видів експорту);

• експортом трудових ресурсів країна частково вирішує проблему безробіття;

• ротаційний характер еміграції сприяє підвищенню кваліфікації та набуттю досвіду місцевими фахівцями.

Також виграє від міжнародної трудової міграції і все світове господарство, оскільки перелив трудових ресурсів оптимізує їхнє використання .і веде до зростання світового сукупного продукту.

Негативні моменти міжнародної трудової міграції для самих мігрантів проявляються в тому, що по відношенню до них, особливо до нелегальних мігрантів, у країнах-реципієнтах існує певна дискримінація, фізичні та іншого роду небезпеки. Для населення країни-імпортера трудових ресурсів виникають труднощі з пошуком місця роботи. Підприємці країн-експортерів втрачають можливість широкого вибору робочої сили, особливо фахівців.

Для країн-експортерів трудових ресурсів негативні наслідки трудової міграції полягають в тому, що:

• втрачаються підготовлені фахівці ("відплив умів");

• втрачаються додаткові кошти з бюджету на підготовку нових фахівців;

• виникають тенденції до спаду темпів економічного зростання. У країнах-імпортерах негативні наслідки трудової міграції проявляються в :

• виникненні додаткових проблем, пов'язаних з соціальним захистом іммігрантів;

• відтоків національної валюти за кордон у вигляді переказів;

• втраті підготовлених фахівців при поверненні мігрантів на

батьківщину.

Загалом же визначити позитивність чи негативність міжнародної трудової міграції практично неможливо, тому необхідно проводити

120

ретельний аналіз у кожному конкретному випадку по відношенню до кожної країни.