1.3 Підсистеми світового господарства

Світове господарство, як цілісна система дуже складне і складається з ряду підсистем, які мають певну спільність і специфіку.

Існує ряд критеріїв, за якими виділяють підсистеми світового господарства. Найпоширенішим критерієм визначення підсистеми є рівень господарського розвитку, який в загальних рисах характеризується щорічним обсягом виробництва валового продукту на душу населення. Розвиток окремої країни, разом з тим, визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, котрі є важливими чинниками зростання національного доходу.

Сучасний стан промислового розвитку пов'язаний з широким використанням інформаційної техніки і технології, які дають значну економію уречевленої праці. В сферу індустріалізації і інформатизації включаються не тільки промислові галузі, а також сільське господарство і сфера послуг.

Як відомо, структура промислового виробництва складається з виробництва засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно рівні. Показником рівня економічного розвитку служать також витрати сировини і енергії на одиницю продукції, що випускається. З підвищенням рівня економічного розвитку скорочуються витрати сировини та енергії і замість натуральної сировини все більше використовуються штучні матеріали.

За показником виробництва валового продукту на душу населення країни діляться на декілька груп. Фахівці виділяють: високорозвинуті країни, де даний показник складає більше половини відповідного показника США, країни середнього рівня розвитку з аналогічним показником у межах 30-50 % та інші держави, що включають групу найменш розвинених країн, котрі мають значення показника, який розглядається.

При цьому також враховується, що продуктивні сили функціонують в певній системі виробничих відносин, котрі визначають загальний тип соціально-економічного розвитку. Тому одним з критеріїв виділення підсистем у світовому господарстві виступає соціальна структура економіки, в рамках якої розвиваються окремі країни і групи країн. Фахівці звертають увагу і на певну послідовність в розвитку окремих сфер господарства. Зі зміною цієї послідовності відбувається зміщення пріоритетів в структурі відтворення, включаючи розподіл національного

10

доходу. Тому соціальна структура господарства у певній мірі впливає на формування цілей певних періодів розвитку підсистем.

Суттєвим за своїм значенням критерієм визначення підсистем світового господарства є тип економічного розвитку. Він виражає не тільки кількісні зміни у виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення.

При екстенсивному типі розвитку, економічне зростання досягається за рахунок кількісного збільшення чинників виробництва при незмінній технічній і технологічній основі, що призводить до практично незмінної ефективності виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання базується, насамперед, на збільшенні масштабів випуску продукції шляхом якісного вдосконалення чинників виробництва. Це передбачає вдосконалення засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці.

Хоча в реальній дійсності рідко спостерігається "чистий" тип економічного розвитку, стосовно окремих підсистем можливо говорити про переваги екстенсивної чи інтенсивної форми виробництва, які змінювали одна одну протягом післявоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн світового господарства до середини 60-х років за багатьма ознаками відноситься до переважно екстенсивного, а в останні сорок років - переважно інтенсивного типу розвитку.

Крім того, характеристика і місце підсистем у світовому господарстві нерозривно пов'язані з місцем у національних господарствах зовнішнього сектора, який знаходить свій вираз у експорті та імпорті товарів, послуг, рухові капіталу. Вона зачіпає напрямки, ступінь та форми участі країни в міжнародному поділі праці.

Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, їх інтернаціоналізація виключає можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. За допомогою міжнародного обміну забезпечується приплив недостаючих чи більш дешевих споживчих і капітальних товарів та послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту.

Серед найважливіших показників, які характеризують роль зовнішньоекономічних зв'язків, насамперед, слід виділити такі, як експортні і імпортні квоти товарів та послуг, товарна структура зовнішньої торгівлі, характер участі в міжнародному рухові капіталу, технології, робочої сили, ступінь відкритості господарства.

Під відкритою економікою розуміють таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки розширюються, при цьому зовнішньоекономічний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання (приблизно до 25% ВВП). Крім того відкритість економіки пов'язана з впливом участі в

11

міжнародному поділі праці на формування структури її виробництва. В господарстві більш чи менш замкнутого характеру структура виробництва залежить, з одного боку, від ресурсів, які є в країні, а з іншого - від структури внутрішнього попиту, Для відкритої економіки характерно те, що міжнародний поділ праці впливає на прийняття рішень, які стосуються формування внутрішньої структури виробництва.

Іншою не менш важливою ознакою виділення підсистем є величина економічного потенціалу^ яка залежить не тільки від рівня розвитку, але й масштабу продуктивних сил, чисельності населення, розмірів території, забезпеченості природними ресурсами. Тому, не випадково, такі країни, як КНР, Індія, не без підстав виділяються деякими дослідниками в окремі підсистеми.

В сучасному світовому господарстві найбільш значними підсистемами є три групи національних економік: промислове розвинуті (капіталістичні) країни, країни перехідного періоду (в минулому соціалістичні чи країни з централізованим плануванням економіки) і країни, що розвиваються. При цьому названі підсистеми у відповідності з перерахованими вище критеріями також можуть ділитися на ряд підсистем.

Однак, слід мати на увазі, що найбільші міжнародні організації часто нехтують вищеназваними критеріями, беручи до уваги формальні ознаки належності до тієї чи іншої групи країн. Так, статистика ООН включає до числа країн, що розвиваються КНР, КНДР, Кубу, а також країни, що досягли відносно високого рівня розвитку господарства - Бразилію, Республіку Корея, Сінгапур та інші. Експерти Світового банку основним критерієм виділення тих чи інших груп країн вважають рівень ВВП на душу населення. З 1988 р. в публікаціях Світового банка колишні соціалістичні країни були віднесені до групи країн, що розвиваються.