Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
128_zemkodexkomenta.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
2.58 Mб
Скачать

2. У галузі охорони земель та відтворення родю­чості ґрунтів встановлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь;

б) якісного стану ґрунтів;

в) гранично допустимого забруднення грунтів;

г) показники деградації земель та ґрунтів.

3. Нормативні документи із стандартизації в га­лузі охорони земель та відтворення родючості ґрун­тів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такої статті не було в попередній редакції Земель­ного кодексу. її поява підкреслює необхідність, як це робиться у розвинутих країнах світу, активного розвит­ку заходів із стандартизації і нормування в галузі охорони земель України. Останні розглядаються як дієвий механізм реалізації природоохоронної страте­гії держави.

Основна мета стандартизації і нормування — забез­печити повноцінне функціонування ґрунтів, їх продук­тивні та екологічні якості, санітарно-гігіенічну безпе-

167

КУ громадян, унеможливити надмірне сільськогосподар­ське освоєння, хімічне й фізичне навантаження.

Кодекс передбачає встановлення 4-х груп нормати­вів:

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліма­тичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі — 80-90%, це положення має виключ­не значення. Мова йде перш за все про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, привносить у агроладшафт елементи розбалансовано-сті та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту. Рілля — це той вид сільськогосподарських угідь, який викликає дестабілізацію екологічної ситуації в агроландшафті. Міністерство аграрної політики разом з Українською Академією аграрних наук обґрунтували обсяги скоро­чення площ під ріллею у країні та в кожній області. Далі, вже в областях, з урахуванням ґрунтових умов, рельєфу, структури сільськогосподарських угідь та ін­ших факторів, розроблено плани (до 2010 р.) поступо­вого виведення площ із ріллі й заміни їх на інші еко-логостабілізувальні угіддя (пасовища, луки, лісонаса­дження). Цей захід безумовно буде сприяти зменшен­ню інтенсивності ерозії, призупинить замулення річок, збільшить біологічну розмаїтість сільського ландшаф­ту, його естетичну привабливість і взагалі покращить екологічну ситуацію в країні;

. б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які зна­ходяться в обробітку й використовуються для вирощу­вання сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя — водою й поживними речовинами перш за все. До того ж дуже важливо, щоб кореневмі­сний шар ґрунту мав достатній об'єм для розвитку коренів і не утримував забруднюючих речовин і ток­синів у надмірних кількостях.

Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету — загального чи спеціального. У останньому випадку бал бонітету означає відносну придатність ґру-

168

нтів до вирощування тієї чи іншої сільськогосподар­ської культури. Наприклад, чорноземи Лівобережного Лісостепу мають найвищі бали відносно соняшнику й озимої пшениці, дещо нижчі — цукрових буряків, ще нижчі — картоплі. Відповідно до цього оцінюється якість цих ґрунтів. Показники якості ґрунтів викори­стовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. Показники яко­сті грунтів так само важливі для земель несільського­сподарського призначення — під лісами, населеними пунктами тощо. У ринкових умовах, де земля є об'єк­том купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте.

Сьогодні в Україні є чинними, затверджені Кабіне­том Міністрів, нормативи якості ґрунтів, а також гро­шова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. За­бруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіону­кліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпе­ку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, біля 20 % тери­торії України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Тому, як правило, навколо великих індустріальних комплексів, підприємств хімічної і металургійної промисловості забруднення ґрунтів вище, а з віддаленням від них ґрун­ти стають чистішими. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонко-дисперсної частини. Тому важкосуглинкові чорнозем­ні ґрунти здатні переводити елементи-забруднювачі в нерухомі сполуки й тому наслідки від забруднення на них значно менш згубні для довкілля, ніж на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах. Строкатість промисло­вих викидів і ґрунтового покриву обумовлюють дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни — від майже абсолютно чистих заповідних земель до те­риторій, непридатних для життя і будь-якого викорис­

168

тання. Строкатість забруднення потребує налагоджен­ня ретельного контролю вмісту забруднювачів у Грун­тах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверх­невих і підґрунтових водах. На жаль, державної про­грами моніторингу ґрунтів в Україні немає, за доручен­ням Кабінету Міністрів контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану*,

г) показників деградації земель та грунтів* Ще за часів В.В. Докучаєва, в кінці XIX століття, було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання зда­тні деградувати. Основні причини деградації ґрунтів — надмірна розораність, дефіцит органічних і мінераль­них добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісо­меліоративними заходами й невисока якість техноло­гій використання ґрунтів. В Україні найбільш розпо­всюдженими видами деградації є втрата ґрунтами гу­мусу (майже на всій площі ріллі), переущільнення (до 40% ріллі), ерозія (до 1/3 ріллі). Інші види деградації (підкислення, підлужений, хімічне забруднення, засо­лення, осолонцювання тощо — всього близько 17 ви­дів) розповсюджені на менших площах. Враховуючи значну різноманітність і розповсюдженість проявів деградації ґрунтів в Україні, протягом багатьох років (починаючи з 60-х років) діяла державна програма під­вищення родючості ґрунтів. На жаль, в останні 10-12 років у зв'язку з кризою в економіці чинність програ­ми призупинена. Але зараз, коли країна поступово до­лає негаразди, є всі підстави сподіватися на відновлення програми, спрямованої на захист ґрунтів від деградації.

Стандартизація і нормування у галузі охорони зе­мель та відтворення родючості ґрунтів — відносно новий напрямок у землекористуванні. Стандартів і нормативів до цього часу було дуже мало. їх перелік треба значно розширити. Потрібна державна підтрим­ка для їх розробки й, головне, механізми державного контролю виконання цієї роботи. Тоді унікальний ґрунтовий покрив, який має Україна, не тільки буде збережений для прийдешніх поколінь, а й примножить свої позитивні характеристики.

168

Стаття 166. Рекультивація порушених земель

1. Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних захо­дів, спрямованих на відновлення ґрунтового покри­ву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

2. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гір­ничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

3. Для рекультивації порушених земель, відновлен­ня деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, гео­логорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділян­ки або на ділянки без ґрунтового покриву.

У зв'язку з розвитком промисловості та будівницт­ва, руйнація ґрунтів приймає великі масштаби. Це при­зводить до зміни екологічних систем, утворення тех­ногенних ландшафтів. Більш над усе порушується ґрунтовий покрив за відкритого видобутку корисних копалин. За приблизними підрахунками, в нашій кра­їні площа порушених земель сягає 165 тис. га, а строк затримки відновлення відпрацьованих земель в серед­ньому в Україні складає 36 років. Тому проблема інду­стріального впливу на ґрунтовий покрив у майбутньо­му буде не менш актуальною, ніж зараз.

До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негатив­ного впливу на навколишнє середовище. Рекультива­ція земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресур­сів та проблеми охорони природи взагалі.

Рекультивації підлягають всі землі, які зазнають або зазнали змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материн­ських породах та породах, що їх підстилають, які від­буваються або відбулися в процесі гірничих, гідротех­нічних, геологорозвідувальних та інших робіт.

169

Рекультивація земель — комплекс робіт, спрямова­них на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращання умов навко­лишнього середовища.

Рекультивація земель є складовою частиною техно­логічних процесів, що плануються для технічного ви­користання та відновлення порушених земель. Розроб­ляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Визначаючи напрямки рекультивації необхідно про­аналізувати співвідношення існуючих земельних угідь, антропогенне навантаження на ландшафти (розораність, лісистість, наявність природоохоронних та рекреацій­них територій), перспективу розвитку регіону з метою визначення потреб у резервних площах для промисло­вого, цивільного будівництва, індивідуальної забудови тощо.

Процес рекультивації складається з двох послідов­них етапів: перший — технічна рекультивація, дру­гий — біологічна. На технічному етапі проводять зні­мання та складування гумусованого шару ґрунту та по­тенційно родючих порід, селективне виймання та скла­дування у відвалах вскришних порід, вирівнюють по­верхню, засилають кар'єри, рови, ритвини, проводять, якщо потрібно, хімічну меліорацію ґрунту, який зали­шився на місці розробки, відсипають шар ґрунту, або потенційно родючих порід, будують дороги, спеціальні гідротехнічні споруди.

Біологічний етап рекультивації повинен починати­ся після повного завершення технічного етапу. Земель­ні ділянки в період виконання біологічної рекульти­вації в сільськогосподарських та лісогосподарських цілях повинні проходити меліоративну стадію з виро­щуванням багаторічних злакових і бобових культур для відновлення або формування кореневмісного шару та його збагачення органічними речовинами. Основни­ми заходами є такі: уведення меліоративних сівозмін, застосування підвищених норм висіву сільськогоспо-

169

дарських культур та внесення добрив, застосування спеціальних агротехнічних, агролісомеліоративних, інженерних та протиерозійних заходів.

Після меліоративного періоду проводиться інвента­ризація рекультивованих земель.

Рекультивовані землі та прилеглі до них території після завершення всього комплексу робіт повинні мати оптимально організований та стійкий ландшафт.

Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гра­нично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноважени­ми органами виконавчої влади у галузі охорони здо­ров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встанов­лених обмежень, вимог щодо запобігання їх небез­печному впливу на здоров'я людини та довкілля.

4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Забруднені землі, як частина екосистем, становлять загрозу не тільки для природних об'єктів, але і для населення України. Саме цим пояснюється те, що го­сподарська й інша діяльність, що приводить до забру­днення земель небезпечними речовинами вище гранич­но припустимих концентрацій, забороняється.

Нормативна база щодо речовин-забруднювачів пе­редбачає граничні техногенні навантаження на ґрун­ти. Розроблено ГДК (гранично допустимі концентра­ції) вмісту в ґрунтах важких металів, регламентується

170

вміст залишкових кількостей пестицидів, диференці­йовано рівні радіоактивного забруднення ґрунтів, вхі­дно яких визначається характер їхнього використан­ня. Контроль санітарно-епідеміологічного стану ґрун­тів здійснює Державний санітарно-епідеміологічний нагляд України відповідно до існуючих нормативів.

Чинні види нормативів об'єднані в такі групи: 1) бу­дівельні норми й правила; 2) державні стандарти в об­ласті охорони природи; 3) санітарно-гігієнічні норма­тиви, що регламентують вміст токсикавтів у повітрі, воді й продуктах харчування.

Необхідною умовою дотримання Земельного кодек­су України в частині охорони земель від забруднення небезпечними речовинами є визначена схема взаємо­дії між виконавчою владою і землекористувачем.

Відповідно до цієї схеми повинні проводитися:

1) попередня грунтово-екологічна експертиза зе­мельної ділянки й видача землекористувачу екологіч­ного паспорта з фіксованими вихідними даними, що ха­рактеризують рівень забруднення ґрунтів і нормати­вами граничних концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах;

2) періодичний (раз у 5 років) контроль ділянок зе­млекористувачів фахівцями Державного управління екології й природних ресурсів і Державного санітар­но-епідеміологічного нагляду України.

Висновок про результати контролю і пропозиції відносно санкцій до порушників Земельного кодексу передаються до місцевих органів виконавчої влади.

В разі забруднення ґрунтів у результаті аварій на промислових підприємствах, екологічних катастроф землевласник чи землекористувач має право звертати­ся у відповідні органи з позовом про відшкодування збитків.

На забруднених небезпечними речовинами земель­них ділянках господарська діяльність повинна буду­ватися таким чином, щоб уникнути подальшого забру­днення ґрунтів. Не допускається використання таких ділянок для складування різного роду відходів, розмі-

170

щення садів і ягідників, для випасу сільськогосподар­ських тварин, для відведення їх під зони рекреації.

На земельних ділянках, забруднених важкими ме­талами, необхідно застосовувати спеціальні методи очищення. Це — видалення забрудненого шару ґрун­ту (10-20 см) і його поховання, застосування вапняних матеріалів і цеолітів — клиноптилолітів, внесення під­вищених доз фосфорних добрив і гною.

Нормативи припустимих техногенних навантажень на ґрунти розробляються й уточнюються науковими установами в рамках державних програм, зокрема в програмі Української академії аграрних наук «Захист ґрунтів від ерозії і техногенної деградації».

Стаття 168 Охорона ґрунтів

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]