Глава 9. Землі рекреаційного призначення

Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпо­чинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення є одна з катего­рій, що входить до складу земель України (п. «г» стат­ті 19 Земельного кодексу).

Віднесення земель до цієї категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повнова­жень (ст. 20 Земельного кодексу).

Рекреаційні зони — це ділянки суші та водного простору, призначені до організованого масового відпо­чинку населення та туризму, проведення спортивних заходів, для відновлення життєвих сил і працездатно­сті людини (ст. 63 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»). При цьому законодавство не пов'язує поняття рекреаційних зон з безпосереднім використанням тих чи інших терито­рій у рекреаційних цілях, а передбачає лише можли­вість такого використання.

Поняття рекреаційних зон доповнюється Земельним кодексом України, де запропоновано склад земель ре­креаційного призначення, на яких створені або можуть створюватися такі зони (ст. 51).

Юридичними ознаками земель рекреаційного при­значення можуть бути:

можливість використання їх для організації масо­вого організованого відпочинку населення в зв'язку з сукупністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів;

підтвердження в порядку, передбаченому законодав­ством, якостей земельних ділянок суші та водного про­

45

стору, які сприяють оздоровленню фізіологічних, психо­логічних, генетичних та духовних властивостей людей;

встановлення порядку користування такими земля­ми для масового довгострокового та короткостроково­го відпочинку населення, обліку, моніторингу;

оголошення у встановленому порядку меж, розмірів земельних ділянок суші та водного простору рекреа­ційного призначення.

Наявність таких ознак дає достатню підставу для визнання відповідних територій землями рекреаційно­го призначення. При цьому вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до земель рекреаційного призначення є можливість їхнього цільо­вого використання для організації масового відпочин­ку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зона­ми на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів на них.

Землі рекреаційного призначення в населених пунк­тах визначаються згідно з генеральними планами на­селених пунктів та рішеннями місцевих Рад, узго­дженими з органами Шнекології України та іншими відповідними державними органами. Це бульвари, скве­ри, сади, парки, лісопарки житлових районів і мікрорай­онів, пляжі і таке інше.

Місця користування водами в рекреаційних та спортивних цілях встановлюються відповідними Ра­дами у порядку, передбаченому водним законодавст­вом (ст. 64 Водного кодексу України).

Визначення земель рекреаційного призначення на територіях земель лісового фонду регулюється відпо­відними нормами лісового законодавства (статті 9, 36. 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України; постанова Ка­бінету Міністрів України від 27 липня 1995 року «Про затвердження порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду»).¹

¹ Зібрання постанов Уряду України.— 1995.— М 10.— Ст. 254.

46

Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18-24, 36-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Режим використання цих земель визначається Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим та орга­нами місцевого самоврядування (частина III статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища»).

Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-турист­ських та екологічних стежок, маркованих трас, зе­мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпо­чинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спор­ту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціона­рних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших ана­логічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єк­тів стаціонарної рекреації.

Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів відрізняються від зе­мель приміської зони, до складу яких входять землі за межами міста, зайняті лісами, лісопарками, зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гі­гієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Приміські зони на відміну від зелених зон викону­ють в основному господарські функції: призначаються резервом розширення території міста, місцем розташу­вання і будівництва необхідних споруд, пов'язаних з благоустроєм і нормальним функціонуванням міста.

Зелені зони з урахуванням їх природних якостей виконують еколого-аахисні, санітарно-гігієнічні та ре­креаційні функції. Чинне законодавство не розглядає

46

приміську зону і землі зелених зон як самостійну ка­тегорію земель.¹ Згідно ст. 51 цього Кодексу землі зе­лених зон виступають різновидами земель рекреацій­ного призначення.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення.

Рекреаційні землі (зони) для короткочасного відпо­чинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, зелених зон, лісопарків, бо­танічних, дендрологічних, зоологічних садів, національ­них природних парків, які є легкодоступними для на­селення.

Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочин­ку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розмі­щувати соціально-культурні, туристські, лікувально-оздоровчі та інші установи та об'єкти рекреаційного призначення.

В залежності від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпо­чинку населення за межами населених пунктів.

У межах населених пунктів до складу земель рек­реаційного призначення належать землі: а) міських лісів, парків культури та відпочинку, скверів та садів житлових районів і мікрорайонів; б) міських пляжів, водойм, спортивних комплексів, басейнів, соціально-культурних та природних об'єктів; в) ботанічних та дендрологічних парків, зоологічних садів, деяких час­тин національних природних парків.

За межами земель населених пунктів до складу зе­мель рекреаційного призначення можуть бути вклю­чені землі: а) приміських та зелених зон; б) для розта­

¹ Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.— Харків: Право, 2001.— С. 224.

шування лікувально-оздоровчих установ (будинки від­починку, пансіонати, дитячі та спортивні табори); в) для колективного садівництва та дачного будівництва; г) зайняті туристськими базами і таборами з прилег­лими пішохідними туристськими маршрутами; д) зе­млі, які використовуються для відпочинку на марш­рутах морських і річних круїзів і автомобільних ту­ристських маршрутах; е) для відпочинку в приміських національних природних парках.¹

Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених в ст. 51 Земельного кодексу, а та­кож для спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з Законами України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»² та від 20 квітня 2000 року «Про планування і забудо­ву територій».⁸

Ці закони визначають формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, захист життєвого та при­родного середовища від шкідливого впливу техноген­них і соціально-побутових факторів, небезпечних при­родних явищ, збереження пам'яток історико-культур-ного призначення, природного ландшафту, а також роз­ташування рекреаційних природоохоронних, оздоров­чих та інших територій і об'єктів.

Визначення складу земель рекреаційного призначен­ня здійснюється на підставі затвердженої містобудів­ної документації та планів земельно-господарського устрою. Землі, визначені для перспективного розвит­ку населених пунктів, спорудження будинків відпочин­ку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і таке інше, до часу їх ви-

¹ Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.—- Харків: Право, 2001.— С. 352.

² Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 52.— Ст. 683.

³ Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 31.— Ст. 250.

47

лучення (викупу) і надання для цих потреб викорис­товуються власниками землі та землекористувачами відповідно до статей 90 і 95 Земельного кодексу.

Забудова земель рекреаційного призначення об'єк­тами які не передбачені містобудівною документацією та планами земельно-господарського призначення, за­боронена. Згідно статті 25 Закону «Про основи місто­будування» та статті 32 Закону «Про планування і забудову територій* особи, винні у недотриманні еко­логічних, санітарно-гігіенічних та інших вимог, вста­новлених законодавством при проектуванні, розміщен­ні та будівництві об'єктів на землях рекреаційного при­значення, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Порядок надання в користування або власність зе­мель рекреаційного призначення для дачного будівниц­тва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекре­ації відбувається на загальних підставах, передбачених ст. 116 Земельного кодексу.

Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення