2. Законом можуть бути встановлені інші обов'яз­ки землекористувачів.

Кожний землекористувач — юридична чи фізична особа, звертаючись з заявою у місцеві органи влади та самоврядування про одержання земельної ділянки в користування (або у власність) повинен вказати мету, тобто цільове її призначення згідно з частиною 4 стат­ті 123 та статтею 128 Земельного кодексу. В разі не­виконання вимог щодо використання земель за цільо­вим призначенням громадяни та юридичні особи не­суть відповідальність згідно ст. 211 цього Кодексу.

94

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування згідно ст. 20 Земельного кодексу. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначен­ня із земель запасу під забудову здійснюється за про­ектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 і частиною 3 статті 124 цього Кодексу.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель передбачені статтею 21, а також пунктом «ґ» статті 141 Земельного кодексу.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є підставою для примусового припи­нення прав на земельну ділянку в судовому поряд­ку (ст. 143 Земельного кодексу). Порядок припинен­ня права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законо­давства, передбачено статтею 144 цього Кодексу.

Обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, а також земель передбачено статтею 16, частиною 7 статті 41, статтею 66 Конституції Укра­їни, пунктом «д» статті 5 та статтями 162—168 Земель­ного кодексу. Перелік вимог викладено також в зако­ні України від 25 червня 1991 року «Про охорону на­вколишнього природного середовища» (стаття 3).

Використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, є підставою припи­нення права користування земельною ділянкою (пункт «г» статті 141 Земельного кодексу).

Обов'язок своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату передбачається Законом України від 19 вересня 1996 року «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про плату за землю» та Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі».

Згідно цим Законам плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та користувачі, крім орендарів, спла­чують земельний податок, а за земельні ділянки, нада­ні в оренду, справляється орендна плата. Стаття 12

95

вищезазначеного Закону від 19 вересня 1996 року ви­значає, що від земельного податку звільняються уста­нови та організації* які повністю утримуються за раху­нок бюджету, але абзацом 10 тієї ж статті встановлено, якщо ці суб'єкти, що користуються пільгами щодо зе­мельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозра­хункові підприємства або здають у тимчасове користу­вання (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті госпроз­рахунковими підприємствами або будівлями (їх части­нами), переданими в тимчасове користування, оплачу­ється у встановлених розмірах на загальних умовах.

За систематичну несплату земельного податку або ухилення від неї, а також орендної плати винні несуть відповідальність згідно зі статтями 25, 26 Закону «Про плату за землю», статті 31 Закону України «Про орен­ду землі» а також пунктом «д» статті 141 Земельного кодексу. Спори, пов'язані з несплатою земельного по­датку або орендної плати за землю, вирішуються в су­довому порядку.

До порушення прав власників-користувачів суміж­них земельних ділянок Земельним кодексом віднесе­ні дії, які порушують правила добросусідства (статті 103—109). Органи місцевого самоврядування вирішу­ють земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішеннями цих органів спір вирішується судом (ст. 158 Земельного кодексу).

Грунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони з боку держави (статті 14 та 16 Конституції України). Землекористувачі не мають права здійсню­вати зняття та перенесення ґрунтового покриву земель­них ділянок без спеціального дозволу органів, що здій­снюють державний контроль за використанням та охороною земель (стаття 168 Земельного кодексу). Від­творення і підвищення родючості грунтів є одним із заходів по охороні земельного фонду України (статті 162-167 Земельного кодексу). Порядок припинення

95

права користування земельними ділянками, які вико­ристовуються з порушенням земельного законодавст­ва, передбачено статтею 144 цього Кодексу.

Землекористувачі та власники землі щорічно не пі­зніше 15 січня зобов'язані подавати виконавчим комі­тетам сільських, селищних, міських рад звіти за станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель, які знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Звітні дані про кількість земель скла­даються щорічно, про якість земель — один раз у п'ять років (постанова Кабінету Міністрів України від 12 січ­ня 1993 року про затвердження «Положення про по­рядок ведення державного земельного кадастру».— Зібрання постанов уряду України.— 1993.— № 3.— Ст. 55).

Перелік правил добросусідства та обмежень, пов'я­заних з встановленням земельних сервітутів та охо­ронних зон викладено в статтях 103 та 110-115 Земель­ного кодексу. Обмеження використання земельної ді­лянки підлягають державній реєстрації і діють про­тягом терміну, встановленого законом або договором.

Недодержання обов'язку зберігати геодезичні зна­ки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осу­шувальних систем є порушенням земельного законо­давства, за яке винні несуть відповідальність згідно статті 211 Земельного кодексу.

Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи

1. Підприємства, установи та організації, які здій­снюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та' інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.

2. Строки і місце проведення розвідувальних ро­біт визначаються угодою сторін.

3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботаніч­них, меморіальних парків, поховань і археологічних

96

пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.

4. Підприємства, установи та організації, які про­водять розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодову­вати власникам землі та землекористувачам усі збит­ки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у по­передній стан.

5. Спори, що виникають при проведенні розвіду­вальних робіт, вирішуються у судовому порядку.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються угодою між власником землі або землекористувачем та підприєм­ствами, установами й організаціями — замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. При недосяг-ненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Київською та Севастопольською міськи­ми, районними державними адміністраціями, виконав­чими комітетами міських (міст обласного підпорядку­вання) рад.

Такі угоди укладаються в письмовій формі та мо­жуть бути нотаріально посвідчені. Вони повинні міс­тити: назву сторін ^(прізвище, ім'я та по батькові гро­мадянина, назву юридичної особи); предмет угоди (зе­мельна ділянка з визначенням її місця розташування та цільового призначення); площі, на якій будуть про­водитися ці роботи; види робіт, які будуть проводити­ся на термін їх проведення; за рішенням яких орга­нів вони будуть проводитися; зобов'язання відшкоду­вати усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а та­кож обов'язок привести займані землі у попередній стан за рахунок відповідної юридичної особи, що про­водить ці роботи.

Такі ж самі умови мають бути узгоджені і з земле­користувачем. Законодавство передбачає при цьому захист прав та інтересів землекористувачів та земле­власників (стаття 152 Земельного кбдексу).

На землях природно-заповідного фонду та істори­ко-культурного призначення у виняткових випадках для суспільних та інших потреб, в тому числі розві­дувальних робіт, дозволяється їх проведення тільки за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно пун­кту «г» частини 3 статті 152 Земельного кодексу ви­знаються недійсними рішення інших органів влади або самоврядування щодо надання дозволу на прове­дення цих робіт.

В разі порушень цього порядку, а саме: надання дозволу іншими органами влади або самоврядування, порушенні вимог наданих дозволів на тимчасове про­ведення таких робіт, псуванні, пошкодженні чи знищен­ні природних комплексів територій та об'єктів приро­дно-заповідного фонду або історико-культурних ком­плексів, самовільне проведення цих робіт, порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням і інші порушення тягнуть за собою адміністративну, цивіль­ну або кримінальну відповідальність згідно статтям 21, 144,152,154-157, 211 Земельного кодексу та статті 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Розміри збитків та порядок їх відшкодування при тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвіду­вальних робіт передбачається постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року, яка затвер­дила «Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».¹

Неодержані доходи — це доходи, які міг би одержа­ти власник землі або землекористувач із земельної ділянки і які він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ або організацій.

¹ Зібрання постанов уряду України.— 1993.— № 10.— Ст. 193.

о л г»

Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, еколо­гічному стані ґрунтів внаслідок проведення геологороз­відувальних робіт підлягають рекультивації (стаття 166 Земельного кодексу). Рекультивація відбувається замовником розвідувальних робіт або за його кошти землевласниками та землекористувачами.

Вирішення цієї категорії земельних спорів перед­бачається частинами другою та п'ятою статті 158 Зе­мельного кодексу, Законом України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України»¹, а також цивільно-процесуальним законодавством України.

Вирішуючи позови про відшкодування власникам землі і землекористувачам збитків, заподіяних забруд­ненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що такі збитки відшкодовуються в повному обсязі. їх розмір визначається з урахуванням витрат на віднов­лення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати із земель­ної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за при­значенням, або до повернення самовільно зайнятої ді­лянки.

При розгляді позовів про відшкодування збитків судам слід з'ясовувати наявність у відповідача мож­ливості провести роботи по відновлевню попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з ура­хуванням думки позивача зобов'язати відповідача від­шкодувати збитки в натурі, встановивши для цього відповідний строк.²

¹ Урядовий кур'єр, 27 березня 2002 р.

² Див.: пункти 15-18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1996 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (Вісник Верховного Суду України.— 1997.— № 1.— С. 2).

97