Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
128_zemkodexkomenta.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
2.58 Mб
Скачать

Глава 34. Державний земельний кадастр

Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру

1. Державний земельний кадастр — це єдина дер­жавна система земельно-кадастрових робіт, яка вста­новлює процедуру визваная факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомо­стей і документів про місце розташування та право­вий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію зе­

191

мель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Вивчення земельних ресурсів і проведення земель­ного кадастру стало необхідним при утворенні держа­ви і розвитку оподаткування. У найдавнішій формі земельного оподаткування розмір податку встановлю­вався залежно від площі землі. На певному етапі роз­витку суспільства разом з обліком кількості почина­ють враховувати якісний стан земель, а надалі і роз­мір прибутку, який одержується з земель різної якос­ті. З самого початку кадастром була книга зі списком земель, які оподатковувались і де вказувались площа, якість ґрунтів і розмір земельного податку.

Термін «кадастр» (франц. сасіазіге, від пізньогрец. каїбзМсои — реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. В умовах економічного реформування значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інфюрма-ційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податко­вої та інвестиційної політики держави і розвитку рин­ку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр — це реєстр, що мі­стить систему відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і зе­млекористувачів, у тому числі орендарів, за категорія­ми земель, про якісну і вартісну характеристики земель, дані щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості земель, обліку якості земель, боніту­вання ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр розглядають у вузь­кому і широкому значенні цього поняття. У вузькому значенні — це книга (реєстр) про предмети земельно­го оподаткування; у широкому — певна система дій

191

щодо обліку, опису та оцінки землі, виконуваних дер­жавними органами з метою отримання відомостей про землю для земельного оподаткування та інших суспіль­них потреб.

Державний земельний кадастр у широкім значенні охоплює такі операції: облік земель; їх природно-істо­ричний та економічний опис; оцінка земель. У процесі обліку визначаються просторове розташування, розмі­ри, склад земельних угідь та їх якість. Опис передба­чає з'ясування і фіксацію природно-історичних та еко­номічних властивостей землі. Оцінка земель має на меті встановлення середніх величин норм урожайності (про­дуктивності) і прибутковості земель, їх цінності як засобу виробництва та просторового базису.

Державний земельний кадастр є основою для веден­ня кадастрів інших природних ресурсів. Законодавст­вом України передбачено ведення державного кадаст­ру тваринного світу, державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин, державного водного, держав­ного лісового кадастрів, державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, містобудівно­го кадастру населених пунктів тощо. Ці кадастри при­значені для забезпечення державних органів, підпри­ємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень. Ве­дення кадастрів покладається на спеціально уповнова­жені органи виконавчої влади і здійснюється у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Напри­клад, Постанови КМУ «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15.11.1994 р., «Про за­твердження порядку ведення державного водного када­стру» від 08.04.1996 р., «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25.03.1993 р. та інші.

Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування,

192

заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінно­сті земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проек­тів землеустрою.

Державний земельний кадастр є ефективним засо­бом державного управління землями. Він забезпечує прийняття науково обґрунтованих рішень в галузі ор­ганізації раціонального використання і охорони зе­мель. Роль земельного кадастру як інструмента дер­жавного управління особливо зросла в умовах прове­дення земельної реформи, введення плати за землю і включення земельних ресурсів в систему ринкових відносин.

Значення державного земельного кадастру полягає в тому, що його відомості є державним інформаційним ресурсом. Земельний кадастр — джерело інформацій­ного обміну відомостями при державній реєстрації не­рухомості, природних ресурсів інших об'єктів, що під­лягають реєстрації або обліку відповідно до законодав­ства України.

Відомості державного земельного кадастру підляга­ють обов'язковому застосуванню при плануванні ви­користання і охорони земель, при підборі оптимальних варіантів ділянок для їх надання і вилучення, при здій­сненні операцій із землею, визначенні розмірів плате­жів за землю, проведенні землеустрою, оцінці господар­ської діяльності і здійсненні інших заходів щодо ви­користання і охорони земель.

Матеріали земельного кадастру застосовуються при розв'язанні багатьох питань, Пов'язаних з використан­ням земельних ресурсів. За допомогою земельно-ка­дастрових даних можна визначити місце земельних ресурсів у складі національного багатства країни, здій­снювати заходи щодо підвищення продуктивності ви­користання земель і здійснення контролю за їх ви­

192

конанням, обґрунтовувати доцільність аміни характе­ру використання земельних ресурсів шляхом перево­ду земель із однієї категорії в іншу, трансформації і поліпшення угідь, меліорації земель, боротьби з ерозією ґрунтів, кислотністю, засоленням, заболочуванням зе­мель, давати оцінку економічної ефективності запла­нованих заходів. Земельний кадастр використовують для відшкодування збитків, завданих землі, при при­пиненні права на земельну ділянку у випадку її нера­ціонального або неефективного використання, при ви­платі вартості витрат на покращення земель у зв'язку з припиненням діяльності по рішенню державних орга­нів та в інших випадках.

Найважливіше значення земельного кадастру поля­гає в тому, що він необхідний для організації найбільш повного, раціонального і ефективного використання земель та їх охорони, розміщення і спеціалізації сіль­ськогосподарського виробництва, меліорації земель і хімізації сільського господарства, а також проведення інших заходів, пов'язаних з використанням земель.

Стаття 196. Завдання ведення державного земельного кадастру І Основними завданнями ведення державного зе­мельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі зе­мельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових коор­динат та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-када­стрової інформації та її* достовірності.

Кадастрові дані складають зміст державного земель­ного кадастру і повинні задовольняти певним умовам, без дотримання яких кадастр ве може виконувати за­вдання, які покладеш на нього. Основними завдання­ми ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земель­ні ділянки. Основна вимога до успішного ведення зе-

193

мельного кадастру — повні дані про правовий, природ­ний і господарський стан земель, тобто такі, які охоп­люють собою всі землі в державі і які дають уявлення про всі притаманні їм найважливіші властивості та ознаки. Дані земельного кадастру, відображаючи за­гальне уявлення про всі землі відносно їх розміру, роз­поділу по категоріях, угіддях, власниках і землекорис­тувачах, разом з тим повинні бути диференційовани­ми в залежності від категорій земель і характеру відо­мостей, які в них містяться.

З метою забезпечення повноти відомостей про зе­мельні ділянки потрібно встановити, хто володіє, кори­стується земельною ділянкою, на який строк вона на­дана, яка площа земельної ділянки, склад угідь, якіс­ний стан земель і порівняльна їх цінність.

Достовірна і повна інформація про земельні ресур­си сприятиме збільшенню надходження до державно­го та місцевих бюджетів коштів від плати за землю, організації її раціонального використання та охорони, оперативному регулюванню земельних відносин, об­ґрунтуванню розмірів плати за землю, реформуванню земельних відносин та впровадженню регульованого ринку землі.

б) застосування єдиної системи просторових коор­динат та системи ідентифікації земельних ділянок. Знімальні роботи при відмежуванні в натурі меж зе­мельних ділянок, для складання кадастрових планів виготовляються в єдиній умовній системі координат для того, щоб на їх основі можна було зробити обґрун­товані висновки, зіставити всі отримані кадастрові дані та звести їх у певну систему.

В умовах включення землі в систему ринкового обігу все частіше йдеться про необхідність подальшого роз­витку земельного кадастру, що дасть можливість іден­тифікації земельних ділянок. Ідентифікація земельної ділянки — це встановлення тотожності (ідентичності) земельної ділянки на основі певних ознак і особливо­стей, які відрізняють її від тієї або іншої ділянки. Можливість ідентифікації земельної ділянки заснову­ється на комплексі ознак, які індивідуалізують ділян­ку* Комплекс цих ознак створює неповторність, яка до­зволяє виділити кожну земельну ділянку. Індивідуа­лізація земельної ділянки — це визначення її розмі­рів, меж і місцеположення. Ідентифікація земельної ділянки дуже важлива з метою забезпечення захисту прав на землю, гарантій для здійснення та активізації угод з земельними ділянками, надходження регуляр­них платежів за землю. Державний земельний кадастр повинен забезпечити органи державної влади інфор­мацією про стан земель, а також задовольнити інфор­маційний попит на ринку нерухомості.

в) запровадження єдиної системи земельно-кадаст­рової інформації та її достовірності. Державний зе­мельний кадастр ведеться за єдиною для України си­стемою на базі нормативних документів, затверджува­них Держкомземом. Одним із принципів ведення ка­дастру є зіставлення кадастрових даних як в розрізі ад­міністративно-територіальних одиниць, так і з даними про землю, які містяться в кадастрах інших природ­них ресурсів (лісовому і водному кадастрі, кадастрі ро­довищ і проявів корисних копалин). Зіставлення ка­дастрових даних визначається єдністю методів веден­ня кадастру на всій території країни за єдиною систе­мою на основі нормативних документів, затверджених Держкомземом.

Необхідно, щоб відомості всіх розділів кадастру були об'єктивними і достовірними, відповідали фактичному стану земель і їх використанню. Об'єктивність і досто­вірність кадастру, підтримка його даних на рівні су­часності забезпечуються безперервністю кадастрових робіт, проведенням топографо-геодезичних, картогра­фічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду зем­лі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій та економічною оцінкою землі. Оперативність і точність даних земельного ка-

193

дастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зон­дування земної поверхні1.

Для оперативного оновлення земельно-кадастрових відомостей використовуються матеріали поточних об­стежень, зйомок та моніторингу земель. Всі кадастро­ві відомості про землю оформляються в спеціальній базі даних періодично оновлюємо!' на основі документації, яка щорічно складається. За своєю формою земельно-кадастрова документація може бути текстовою і кар­тографічною із застосуванням сучасних технічних систем2. Склад і форми земельно-кадастрової докумен­тації уніфіковані і затверджуються Держкомземом.

Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр включає:

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель;

ґ) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок;

е) облік кількості та якості земель.

Державний земельний кадастр складається з наступ­них взаємопов'язаних між собою елементів:

а) кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Зонування тери­

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, кар­тографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідниць­ких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок ».

2 Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1355 від 02.12.1997 р. № 1075 від 13 липня 1998 р.

торій населених пунктів являє собою віднесення земель до різного ступеня містобудівної цінності. Зонування проводиться на основі даних про природні якості і рі­вень облаштування земель, які істотно впливають на умови життя населення і функціонування об'єктів. Дії по зонуванню територій населених пунктів здійснюють­ся на основі Положення про земельно-кадастрову інвен­таризацію земель населених пунктів, затверджене на­казом Держкомзему 85 від 26 серпня 1997 р.;

б) кадастрові зйомки — це комплекс робіт, викову­ваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок;

в) бонітування ґрунтів — це спеціалізована класи­фікація ґрунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і корелюючим врожайність культур. Вона встановлює відносну придатність земель за основними чинниками природної родючості для обробітку сільськогосподар­ських культур або екологічних груп, забезпечуючи виділення агровиробничих груп ґрунтів, що підлягають економічній оцінці. Бонітування повинне проводити­ся з урахуванням зональних особливостей і охоплю­вати всі ґрунтові різновиди;

г) економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характе­ризують продуктивність земель, ефективність їх вико­ристання та доходність з одиниці площі. Вона дає кіль­кісну характеристику ґрунтової родючості, яка об'єктив­но склалася, за економічними показниками. Економіч­на оцінка землі повинна з достатньою точністю відо­бразити відмінності в якості земель з точки зору еко­номічної родючості при досягнутому рівні інтенсивно­сті землеробства. Але дана оцінка землі повинна вра­ховувати необхідність раціонального використання не тільки земель сільськогосподарського призначення, а й всього земельного фонду;

ґ) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється 8 метою створення умов для економічного регулгован­

194

ня земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-прода-жу земельної ділянки та права оренди, визначенні ста­вок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукуп­ної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірів внеску до статутних фондів сільськогосподар­ських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійс­нення операцій з земельними частками (паями), рин­кова ціна яких визначається на основі співвідношен­ня попиту і пропозиції, а також для встановлення стар­тової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

д) державна реєстрація земельних ділянок являє собою складову частину автоматизованої системи дер­жавного земельного кадастру, яка складається з ком­п'ютерної бази даних, що містить відомості про скла­дання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користуван­ня землею та договорів оренди землі, порядок, функ­ціонування і ведення якої встановлює Держкомзем України1.

Державній реєстрації підлягають не тільки права суб'єктів на землю, але і припинення або зміна цього права, якщо воно підтверджене документально.

Реєстрація землеволодінь та землекористувань по­кладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України;

е) облік земель — це державний захід щодо нако­пичення, систематизації й аналізу всесторонніх відо­мостей про кількість, розміщення та господарське ви­користання земельних ресурсів.

Державний облік земель проводиться за фактичним станом земельних угідь на основі доброякісних плано­во-картографічних матеріалів і даних обліку поточних

1 Положення про реєстрацію землеволодінь та земле­користувань. Затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 144 23.08.2001 р.

194

змів., виявлених графічним способом. Державний об­лік кількості земель включає відомості природничого і господарського їх стану. Вів характеризує кожне зе­млекористування за складом угідь відповідно до при­йнятої класифікації.

Облік якості земельних угідь доповнює характерис­тику природного і господарського стану земель. Він базується на всебічній класифікації земельного фон­ду з виділенням зональних типів земель, категорій їх придатності, класів, видів земель і атестує земельні угід­дя за ґрунтовим, геоботанічним і меліоративним ста­ном земель.

Стаття 197. Кадастрове зонування

Кадастрове зонування включає встановлення:

а) місця розташування обмежень щодо використан­ая земель;

б) меж кадастрових зон та кварталів;

в) меж оціночних районів та зон;

г) кадастрових номерів (території адміністратив­но-територіальної одиниці).

Донедавна основне цільове призначення земель було головною і практично єдиною обставиною, яка впли­вала на зміст прав і обов'язків суб'єктів земельних правовідносин. Однак реальні потреби життя, яке все більш ускладнюється, викликали появу нових право­вих інструментів регулювання земельних відносив. Таким інструментом стало зонування територій.

Зонування як метод регулювання використання зе­мель, особливо у великих містах, вперше був застосова­ний в СІЛА. На початку двадцятого сторіччя в деяких містах були прийняті ордонанси (рішення) муніципа­літетів, щодо обмеження висоти будівель для забезпе­чення охорони здоров'я і безпеки населення. Ордонан­си по зонуванню звичайно визначають цілі використан­ня певних земель, типи і розмір споруд, які можуть бути побудовані в цих районах, а також порядок їх розміщен­ня. Стосовно до житлових будівель нерідко встановлю-

195

ються вимоги, що стосуються мінімального розміру зе­мельних ділянок, висоти поверхів будівель. Зонування застосовується для регулювання використання сільсь­когосподарських земель, охорони навколишнього сере­довища і т.д. Призначення зонування в Україні визна­чено ст. 180 Земельного кодексу.

За допомогою зонування уточнюються і деталізують­ся правила використання і охорони земель, регулюється порядок господарської діяльності в публічних інтере­сах. Територіальне зонування — це розподіл терито­рії на зони при містобудівному плануванні розвитку територій і поселень з визначенням видів містобудів­ного використання встановлених зон і обмежень по їх використанню. Правовий режим використання тери­торіальних зон визначається містобудівною докумен­тацією. Містобудівна документація — це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється пла­нування, забудова та інше використання територій.

Зонування територій населених пунктів встановлює дозволене використання земельних ділянок і інших об'єктів нерухомості в містобудуванні й відповідно .визначає зміст прав і обов'язків власників землі та землекористувачів земельних ділянок.

Зонування застосовується також відносно земель, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність, наприклад, національ­них природних парків. На їх території можуть бути виділені різні функціональні зони: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона.

Територіальне зонування — це діяльність відповід­них органів у сфері планування містобудівної діяль­ності по комплексному регулюванню створення і ви­користання об'єктів нерухомості і використання зе­мельних ділянок шляхом підрозділу територій насе­лених пунктів на відповідні зони. Для кожної окре­мої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок: гранично до­пустимі поверховість будинків і споруд та щільність

забудови; мінімальні відступи будинків і споруд від червоних ліній,1 ліній регулювання забудови, меж су­міжних ділянок; вимоги до впорядкування доріг та від'їздів до будинків і споруд, місць паркування транс­портних засобів; вимоги до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури; вимоги до озеленення та впорядкування територій; вимоги до утримання будинків і,споруд; перелік обмежень вико­ристання земельних ділянок (містобудівних, інженер­них, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних); інші вимоги, зазначені в Зако­ні України «Про планування і забудову територій».

Стаття 198. Кадастрові зйомки

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]