2. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Се­вастопольською міськими державними адміністраці­ями та затверджуються відповідними радами.

Регіональні програми використання та охорони зе­мель розробляються у відповідності із загальнодержав­ними програмами.

¹ Див.: Праця і зарплата.— 2001.— № 22.— червень.

² Див.: Офіційний вісник.— 2000.— № 46.— Ст. 2003.

178

Розроблення таких програм покладено на Раду міністрів Автономної Республіки Крим та обласні дер­жавні адміністрації. Затвердження та участь у реалі­зації регіональних програм здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради.

Самостійним специфічним різновидом регіональ­них програм використання та охорони земель є про­грами використання та охорони земель міст Києва і Севастополя. Вони розробляються Київською та Сева­стопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Особливість цих програм як форми територіального планування використання та охорони земель полягає в тому, що їх зміст обумовлений цільовим призначен­ням земель, розташованих в межах території названих населених пунктів. Оскільки зазначені землі повинні використовуватися головним чином під забудову, то ця обставина суттєво впливає і на зміст регіональної програми використання та охорони цих земель.

Законом України «Про планування і забудову те­риторій» встановлено, що планування територій на місцевому рівні полягає у розробленні та затверджен­ні генеральних планів населених пунктів, схем плану­вання територій та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання місто­будівної документації.

Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя повинні узгоджуватися з місцеви­ми правилами забудови, якими встановлюється порядок вирішення питань розташування, будівництва об'єктів, прийняття їх в експлуатацію, а також порядок здійс­нення контролю за містобудівною діяльністю.

На відміну від загальнодержавних регіональні про­грами включають спеціальний розділ, присвячений підвищенню родючості ґрунтів. Вони враховують міс­цеві особливості і специфіку, які впливають на раціо­нальне використання та охорону земель.

Розроблені і затверджені загальнодержавні і регіо­нальні програми використання та охорони земель ста­

179

ють правовою основою для проведення уповноважени­ми органами відповідних програмних заходів.

Здійснення заходів щодо прогнозування, плануван­ня, організації раціонального використання та охоро­ни земель на національному, регіональному, локально-му і господарському рівнях — це новий різновид зем­левпорядних робіт.

Вказані програми включають прогнозні проробки з питань раціональної організації території, підвищен­ня родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії ґрун­тів та ін.

Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель

1. Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природ­них умов та агробіологічних вимог сільськогосподар­ських культур.

2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільсько­господарського районування.

4. Порядок здійснення природно-сільськогосподар­ського районування визначається Кабінетом Мініст­рів України.

У складі земель України значну питому вагу ма­ють землі сільськогосподарського призначення — най­більш цінні землі.

Успішне здійснення земельної реформи в аграрно­му секторі нерозривно пов'язане із специфічним на­прямком планування їх використання і охорони — природно-сільськогосподарським районуванням цих земель.

Природно-сільськогосподарське районування зе­мель — це поділ території з урахуванням природних

179

умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно повинно складати чітке уявлення про характер конкретних земель, їх доцільне використан­ня, продуктивність тощо. У свій час основи сільсько­господарського районування закладалися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподар­ського районування.

З метою врахування відмінностей природних та економічних умов було розроблене комплексне природ­но-сільськогосподарське районування всього земельно­го фонду колишнього СРСР. Воно представляло собою систему поділу території країни на окремі частини з врахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель в народно­му господарстві. Системою комплексного загальносо­юзного районування передбачалося виділення природ­но-сільськогосподарських поясів, зон, провінцій тощо. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалась природно-сільськогосподар­ська зона. Вона характеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язувалися головні особли­вості ґрунтоутворення і мінерального живлення рос­лин. В зоні, як правило, панували відповідні типи і підтипи ґрунтів і рослинності і застосовувалися сис­теми заходів щодо раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалася своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповід­ним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь.

Зазначене районування, покладене в основу боніту­вання ґрунтів, використовувалося при здійсненні еко­номічної оцінки земель, а також у першому турі гро­шової оцінки земель сільськогосподарського призна­чення. На території України було виділено п'ять при­родно-сільськогосподарських зон та дві гірські облас­ті. За основу приймалося те, що зонам притаманні клі­матичні умови, які визначали характерний напрямок процесів ґрунтоутворення. В свою чергу це призводи­ло до формування зональних типів та підтипів ґрун­тів, яким відповідали відповідні типи сільськогоспо-

466

дарського виробництва та системи агротехнічних і ме­ліоративних заходів.¹

В сучасних умовах при природно-сільськогосподар­ському районуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур.

Матеріали природно-сільськогосподарського району­вання земель є основою для оцінки земель і розроблен­ня землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель дає можливість швидко, економічно і в той же час до­статньо повно оцінити потенціальні можливості земель­них ресурсів тієї чи іншої території.

Відомо, що для сільськогосподарської оцінки тери­торії, тобто грошової оцінки земель сільськогосподарсь­кого призначення, важливим показником є саме рівень родючості ґрунтів. При цьому треба мати на увазі, що на родючість ґрунтів і їх продуктивний потенціал впли­ває комплекс природних і економічних факторів. В свою чергу сила і характер прояву цих факторів залежить від умов ґрунтоутворення, способу та інтенсивності викори­стання відповідних земельних угідь, спеціалізації і кон­центрації сільськогосподарського виробництва і, на­самперед, від повноти здійснення природоохоронних за­ходів у процесі виробничої діяльності.

Агрогрунтове районування земель є основою для розроблення землевпорядної документації щодо ви­користання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств, уста­нов і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економіч-них обґрунтувань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і землекори-стувань та ія.)

Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогос­подарського районування.

¹ Див.: ОЛ. Капами Основні проблеми сільськогоспо­дарського земельно-оцінного районування.— Землевпоряд­кування.— 2001.— № 4,— С. 36.

180

Порядок здійснення природно-сільськогосподарсь­кого районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 180. Зонування земель