Тема 18

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЯПОНІЇ

1. Конституція японії

Підготовка Конституції Японії почалася в 1946 р., тобто після поразки держави в Другій світовій війні. Первинний варіант проекту, представлений до парламенту викликав нега­тивну реакцію японської громадськості і країн-переможниць, після чого був підготовлений новий текст Конституції. Фактично він був розроблений в штабі американських окупаційних військ, що істотним чином позначилося на змісті документа. У ньому, зокрема, знайшли віддзеркалення принципи англосаксонського права, були враховані деякі норми міжнародного права. Цей варіант проекту Конституції був прийнятий парламентом восени 1946 р. та був прийнятий Далекосхідною комісією країн-пере­можниць і набув чинності з травня 1947 р.

Конституція Японії невелика за обсягом: вона складається з 103 статей. Конституція проголошує принцип народного су­веренітету. Вишим органом держави і єдиним законодавчим органом проголошується парламент. Конституція закріпила

структуру парламенту, що складається з двох палат: — Палати представників і Палати радників, які обираються на основі за­гального виборчого права. Імператор є не главою держави, а лише символом нації. У Конституції закріплений порядок форму­вання уряду. Система органів державної влади, що закріплена в Конституції, характерна для конституційної монархії.

У Конституції закріплюються загальнолюдські цінності, декларуються загальні принципи політичної моралі. У ній містяться принципові антивоєнні положення, зокрема відмова від війни і заборона створювати сухопутну армію, військово-морські і військово-повітряні сили. Конституція містить широ­кий перелік традиційних прав і свобод громадян: особистих, політичних і основних соціально-економічних прав. Крім того, в ній міститься положення про скасування привілейованих станів. Особливістю Японії є система довічного найму працівни­ків підприємцями і особлива система виплати заробітної плати залежно від строку служби на такому підприємстві.

За формою державного устрою Японія є унітарною держа­вою з широкою автономією адміністративно-територіальних одиниць.

За способом внесення змін Конституція Японії належить до "жорстких". Внесення змін можливо тільки за ініціативою парламенту за згодою 2/3 членів кожної з палат. Після цього поправки повинні затверджуватися референдумом або новим складом парламенту. На практиці поправки до Конституції поки що не вносилися.

Право конституційного контролю належить Верховному суду Японії.

2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Конституція Японія 1946 р. встановила конституційну монар­хію, проголосивши імператора "символом держави і єдності нації". Проте реальна влада імператора практично зведена до нуля, оскільки він усунений від самостійного вирішення будь-яких питань державної політики (ст. 4 Конституції). Всі дії імператора, що стосуються державних справ, повинні здійсню­ватися за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів (ст. 3). Серед таких дій найбільш важливими є: призначення прем'єр-

ів

міністра за поданням парламенту і головного судді Верховного суду за поданням уряду; промульгація поправок до Конституції, законів, указів уряду; скликання парламенту і розпуск Палати представників; призначення і усунення з посади міністрів. Кон­ституція залишила за імператором, по суті, лише церемоніальні функції, традиційно здійснювані в монархіях главою держави: звернення до парламенту на відкритті чергової сесії, прийняття вірчих грамот від послів іноземних держав, підписання офіцій­них документів.

Вищий орган державної влади в країні — парламент (Коккай), що складається з двох палат. До складу Палати представників (Сюшин), яка обирається строком на 4 роки, входить 511 членів, до складу Палати радників (Ваншин) — 252 члени. Строк повно­важень членів Палати радників складає 6 років з оновленням половини складу кожні 3 роки. Делегати обох палат обираються на основі загального виборчого права за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Віковий ценз для депутата нижньої палати складає 25 років, для верхньої — ЗО років. Депутати володіють індемнітетом і імунітетом, який діє тільки на період сесії.

Чергові сесії парламенту проводяться один раз на рік. У разі потреби уряд може винести ухвалу про скликання надзвичайних сесій. Важливу роль в роботі палат відіграють постійні і тим­часові комітети. Зокрема, кожна палата, перш ніж обговорити внесений законопроект, повинна передати його на розгляд постійного комітету. Правом законодавчої ініціативи наділені згідно із законом члени палат і уряд. Проте, депутати можуть представити законопроект тільки в тому випадку, якщо його підтримають, принаймні, 20 депутатів в нижній палаті і 10 — у верхній. Право прийняття законів є винятковою прерогативою парламенту.

Конституція передбачає 2 способи прийняття законів. Пер­ший — прийняття законопроекту обома палатами. Другий — повторне прийняття Палатою представників (не менше чим 2/3 при­сутніх членів) законопроекту, відхиленого Палатою радників. Вирішальне слово залишається за Палатою представників і при вирішенні питань щодо бюджету, укладення міжнародних до­говорів, і при призначенні прем'єр-міністра. Окрім визначених вище до найбільш важливих повноважень парламенту належить контроль за діяльністю виконавчої влади, який здійснюється, як правило, у формі інтерпеляцій і парламентських розслідувань.

Вищий орган виконавчої влади в країні — уряд Японії — Кабінет міністрів. У нього входять прем'єр-міністр, 12 міністрів, які відповідають за певну сферу державного управління і 8 "міністрів без портфеля". Прем'єр-міністр призначається імпе­ратором за поданням парламенту з числа членів парламенту. Прем'єр-міністр призначає міністрів, більшість яких повинна

входити до складу парламенту. На вимогу прем'єр-міністра мі­ністри можуть бути усунені з посади. Повноваження уряду досить широкі. Уряд проводить в життя закони, здійснює керів­ництво державними справами, зовнішньою політикою, укладає міжнародні договори (з схваленням парламентом), приймає рішення про амністію, про пом'якшення і відстрочення по­карань, призначає членів Верховного суду і суддів нижчих інстанцій. Кабінет міністрів наділений також правом законо­давчої ініціативи — саме він представляє більшість законів, що приймаються парламентом.

Конституція закріплює принцип колективної відповідаль­ності уряду перед парламентом. Якщо Палата представників ухвалила резолюцію про недовіру, Кабінет міністрів повинен вийти у відставку у повному складі або ж імператор за порадою і з відома уряду розпустить Палату представників.