4. Призначення референдумів.

5. Формування державних органів і установ, призначення або обрання посадових осіб або участь в такому обранні. Коло

таких органів і осіб різне в різних державах.

Розрізняють наступні форми і способи участі парламентів в

процедурі обрання посадових осіб:

• на власний розсуд;

• за поданням інших органів або посадових осіб;

• формування органу в цілому без визначення його керів­ника;

• формування органу з призначенням його керівника;

• обрання або призначення тільки керівника або керівника і його заступників;

• формування частини органу;

• участь у складі колегій, що формують орган;

• надання згоди на формування органу або призначення посадової особи.

6. Контроль за діяльністю державних органів, установ і поса­дових осіб. Форми парламентського контролю в президентських республіках (дуалістичних монархіях) і в парламентських рес­публіках і монархіях різні.

Контроль парламенту може мати політичний характер (на­приклад, вираз недовіри міністрові) і юридичний (діяльність створених парламентом слідчих комісій).

В.Є. Чиркін виділяє наступні форми парламентського кон­тролю:

— питання до уряду. У регламентах парламентів багатьох держав передбачений особливий час і встановлена процедура розгляду цього питання. У президентських республіках і дуаліс­тичних монархіях ця форма контролю зазвичай не використо­вується, хоча бувають винятки (наприклад, Єгипет);

• дебати зі заздалегідь визначених питань і загальної полі­тики уряду. їх, як правило, пропонує опозиція, але такі пропо­зиції можуть надходити і від уряду, який прагне забезпечити собі підтримку громадськості;

• інтерпеляція, яка використовується тільки в парламент­ських республіках і монархіях, а також в деяких парламентсько-президентських республіках, передбачає постановку якого-небудь важливого, суспільно значущого питання на пленарному засідан­ні, за якою слідує пояснення глави уряду або відповідального міністра, обговорення і прийняття рішення шляхом голосуван­ня. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри тощо можуть спричинити відставку уряду. У свою чергу, уряд, діючи через главу держави, може домогтися розпуску парламенту;

• постановка питання про вотум недовіри або внесення резолюції осуду уряду (вирішується голосуванням);

• доповіді і звіти уряду і міністрів про свою діяльність на пленарних засіданнях палат;

• парламентські слухання. Ця форма активно використову­ється в президентських і президентсько-парламентських респуб­ліках і вкрай рідко — в парламентських;

• парламентські розслідування, які проводять спеціальні комісії, створені парламентом;

• діяльність парламентських комісарів і інших органів при парламенті;

— скликання спеціальних засідань парламенту для контролю

за діяльністю органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (наприклад, при введенні надзвичайного стану);

— імпічмент — як правило, це звинувачення президента, що висувається нижньою палатою, згідно з встановленою про­цедурою, яка може завершитися усуненням від влади глави держави;

— контроль за делегованим законодавством.

7. Повноваження у сфері оборони і безпеки: перш за все, право оголошення війни і укладення миру.

8. Судові повноваження не типові для парламентів, але зустрічаються. Наприклад, Палата лордів Великобританії сама є вищою судовою інстанцією. Слідчими повноваженнями наділені всі комітети парламенту США.

Право парламенту виносити на розгляд судових органів питання щодо обвинувачення проти вищих посадових осіб.

У деяких країнах парламенти можуть створювати спеціальні судові органи зі свого складу.

9. Право приймати інші нормативні акти, окрім законів.

10. Право делегувати повноваження.