4. Партійні системи зарубіжних країн

Партійні системи — це політичний інститут, який характери­зує політичну організацію суспільства а також сам характери­зується, з одного боку, відносинами між партіями і державою, а з іншої — відносинами партій з іншими суспільними елемен­тами політичної системи і громадянами. Партійна система пов'язана з соціальною природою влади, методами її здійснення, історико-національними традиціями, політичною і правовою культурою відповідної країни, що і породжує специфіку і різно­манітність партійних систем в різних країнах.

Партійні системи можна класифікувати за різними підставами. Єдиного підходу в цьому питанні не існує.

М. Дюверже і його послідовники виділяють одно-, дво- і багатопартійні системи. Дж. Сарторі розширив цю типологію. Він виділяє однопартійну, гегемоністичну, з домінуючою партією, двопартійну, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму і атомізовану системи.

Більшість вчених виділяють багатопартійні, двопартійні системи, системи фіксованого законом числа партій-і однопар­тійні, системи. Найбільш поширені двопартійні і багатопартійні системи.

Багатопартійна система не рівнозначна наявності в країні безлічі партій, що характерний практично для будь-якої де­мократичної, а інколи і для тоталітарної держави. Про багато-партійну систему ми можемо говорити тільки у тому випадку, коли у виборчій боротьбі за владу беруть участь більше 2 полі­тичних партій і всі вони мають шанси взяти участь у формуванні уряду.

Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних і інших інституціоналізо- ваних груп з суперечливими інтересами. Кожна соціальна і будь-яка інша група може бути представлена відповідною партією або партіями. В той же час до партії можуть входити люди з різних соціальних верств суспільства, інтереси яких в чомусь збігаються. _ч

Численні багатопартійні системи можна поділити на наступні

групи:

Багатопартійні системи без монопольно пануючої партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не має в своєму розпорядженні абсолютної більшості в парламенті і тому ви­мушена вступати до різного роду політичних союзів з метою

створення коаліційного уряду.

Типовий приклад — партійна система Італії. До 1993 р. най­більший вплив в країні мала Християнсько-демократична партія (ХДП), що користувалася підтримкою Ватикану. Окрім неї діяли Республіканська, Ліберальна, Комуністична, Соціалістична партії, Італійський Соціальний Рух — Національно Праві Сили. У 1993 р. ХДП була перетворена в Італійську Народну Партію. Багато партій розкололися. Помітну роль почали відігра­вати Радикальна Партія, Ліга Півночі, "Вперед Італія". 18 квіт­ня 1993 р. на національному референдумі були скасовані статті закону 1974 р. "Про участь держави у фінансуванні політичних партій", пов'язані з наданням щорічних державних дотацій парламентським групам. У грудні 1993 р. були внесені зміни в закон про недержавне фінансування політичних партій, встанов­лені нові критерії перерозподілу засобів на проведення виборчих кампаній.

Багатопартійні системи з монопольно пануючою партією. Різно­видом цієї системи є багатопартійна система з блоковою формою. При цій системі абсолютна парламентська більшість належить одній партії, яка формує однопартійний уряд. Наприклад, в Японії до 1993 р. домінувала на протязі 38 років Ліберально-демократична партія. Така ж система (з перервами з 1977 р. по 1980 р. і з 1989 р. по 1992 р., коли правила Джоната парті) діяла в Індії. Там з моменту завоювання незалежності (1949 р.) при владі до 1996 р. перебувала партія Індійський національ­ний конгрес (1НК), створена в кінці XIX ст. Сучасний ІНК (1) протистоїть Бхаратія Джаната парті, яка була головною опози­ційною партією і користувалася впливом в штатах хіндімовно-го поясу, а також партії Джаната дал і партіям лівого руху — Комуністичній партії Індії і Комуністичній партії Індії (мар-ксистькій).

У Франції при президентах Шарлі де Голлі (1958—1969) і Жоржі Помлілу (1969—1974) монопольне положення займала голістська партія. Спочатку вона називалася Союз в захист нової республіки, з 1968 р. — Союз демократів за республіку, з 1976 р. — Об'єднання на підтримку республіки (ОПР). З 1974 р. у Франції встановилася багатопартійна система з блоковою

формою. До складу правлячої коаліції увійшли ОПР і "Союз за французьку демократію", в який входили Республіканська партія, Центр соціальних демократів, Партія радикалів, Партія радикальних соціалістів. Протягом 7 років в опозиції до них знаходилися Французька соціалістична (ФСП) і Французька комуністична (ФКП) партії. У 1981 р. на президентських ви­борах переміг лідер ФСП Франсуа Міттеран і незабаром його партія отримала абсолютну більшість на виборах в Національ­ні збори. У 1986 р. більшість в Національних зборах отримав блок "Об'єднання на підтримку республіки і Союз за французьку демократію". У 1995 р. президентом став лідер Республікансь­кої партії Жак Ширак.

З 1949 по 1966 роки у ФРН монопольно панував блок партій Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС). З 1966 по 1969 роки тут існував уряд "вели­кої коаліції" (ХДС/ХСС і СДПН). У 1969 р. було сформовано уряд СДПН і Вільної демократичної партії (ВДП). З 1989 р. спостерігалася зразкова рівність сил соціал-демократів і христи­янських демократів. Уряд формували СДПН і ВДП. З 1983 р. ВДП вступила в коаліцію з ХДС. Зміцнилося положення пар­тії "зелених". Діють інші партії.

Двопартійна система характеризується тим, що за наявності безлічі партій реально претендують на владу і поперемінно формують уряд лише 2 з них. Одна партія править, а інша, знаходячись в опозиції, критикує її, після чого в результаті виборів вони час від часу міняються місцями. Така система ускладнює можливість приходу до влади третьої політичної сили. Класичним зразком держави з двопартійною системою є США. Більше 100 років на політичній арені тут панують 2 головні партії — Республіканська і Демократична. Примітно, шо відмінності між крайніми фракціями цих партій інколи є більш значними, ніж між самими партіями.

Двопартійна система Великобританії базується на діяльності Консервативної і Лейбористської партій. Третя за величиною — Ліберально-демократична партія виникла в 1988 р. шляхом злиття Ліберальної і Соціал-демократичної партій. На початку 80-х років XX ст. вони створили двопартійний блок, що висту­пав на виборах 1983 і 1987 років під назвою альянсу і що отримав відповідно 25,4% і 23% голосів. Нині ця партія не становить небезпеки для 2 головних партій.

Система фіксованого законом числа партій. Ця система, як правило, зустрічається в країнах, що розвиваються, і має тим­часовий, перехідний характер. Вона переслідує мету не допустити появи в державі опозиційних партій, які могли б претендувати на державну владу. Наприклад, з 1966 по 1972 роки двопартійна

система існувала в Бразилії; з 1976 по 1990 роки трипартійна

система в Сенегалі; у 90-ті роки XX ст. двопартійна система в Нігерії і трипартійна система в Індонезії.

Однопартійна система. Ця система характерна для країн з авторитарним і тоталітарним режимом. У різні періоди одно­партійна система існувала в Німеччині, Італії, Китаї, Кубі, КНДР і інших державах. Для цієї системи характерна теза про "керівну і спрямовуючу роль партії", закріплена в конституції держави.

План семінарського заняття

1. Поняття політичних партій, їх класифікація.

2. Функції І організаційна структура політичних партій.

3. Інституціоналізація політичних партій.

4. Партійні системи зарубіжних країн.

Контрольні питання

1. Класифікуйте основні види партійних систем в зарубіж- них країнах. У чому сутність кожної з них?

2. Класифікуйте основні види політичних партій.

3. Визначите, які функції політичних партій?

4. Визначите основні риси організаційно оформлених партій.

5. Наведіть приклади організаційно неоформлених партій. Які їх основні риси?

6. Доведіть необхідність інституціоналізації політичних партій.

7. Охарактеризуйте сутність внутрішнього методу регулю­вання правового статусу політичних партій.

Практичні завдання

1. Складіть структурно-логічну схему: "Партійні системи зарубіжних країн".

2. Як співвідноситься назва партії з її політикою, її соціаль­ною базою?

3. Що таке політичний плюралізм? Як він співвідноситься з партійними системами?

4. На прикладах однієї, двох держав поясніть, яку участь беруть політичні партії у формуванні і ксрнтролі за діяльністю органів державної влади?

5. Які партії називають "кадровими" і чому? Наведіть при­клади.

30

2"

31

6. На основі вивчення законодавства про політичні партії окремо взятих держав розкажіть про порядок і умови реєстрації політичних партій.

Основні поняття і терміни

Партійна система; політична партія; електорат; соціальна база партії; функції політичних партій; конфесійна партія; партія клерикалізму; фундаменталізм; організаційно оформлені і орга­нізаційно неоформлені партії; інституціоналізація; кокус.

ТЕСТИ

1. Оберіть правильну відповідь: "Групу вищих партійних керівників, що збираються для попереднього обговорення політичних і організаційних питань і відповідних форумів партії, що фактично ухвалюють рішення, в англомовних країнах на­зивають":

А) бюро;

Б) праймеріз;

В) президія;

Г) електорат;

Д) кокус.

2. Активна і організована частина суспільства, об'єднана за- гальними інтересами, цілями і ідеалами, прагнуча оволодіти державною владою або вирішальним чином впливати на її здій- снення — це політична партія.

А) так; Б) ні.

3. Забезпечення ефективного функціонування всієї полі- тичної системи країни, узгодження і реалізація інтересів різних верств суспільства, стабільність існуючого ладу при збереженні динаміки і здатності до саморегулювання і розвитку є метою демократичних політичних партій.

А) так; Б) ні.

4. Основні напрями діяльності політичних партій, обумовлені цілями, що стоять перед ними, і завданнями називаються функ- ціями політичних партій.

А) так; Б) ні.

5. Партії, створені на основі певних релігійних вірувань називаються конфесійними.

А) так; Б) ні.

6. Партії, ідеологія яких ґрунтується на заповідях християн- ської релігії, називаються християнсько-демократичними.

А) так; Б) ні.

7. Партії, які прагнуть підпорядкувати державу впливу певної

церкви називаються партіями клерикалізму.

А) так; Б) ні.

8. Партії, які виступають за кардинальні зміни, у тому числі і ті, що досягаються неконституційними методами, називаються

радикальними. А) так; Б) ні.

9. Партії, в яких існує фіксоване членство, члени партії

мають партійні квитки, сплачують партійні внески називаються

організаційно оформленими. А) так; Б) ні.

10. Партії, в яких відсутнє фіксоване членство, члени партії не мають партійних квитків і не сплачують партійні внески

називаються бї>ганізаційно неоформлені,

А) так; Б) ні.

11. Включення до конституції основних принципів, що стосу- ються правового статусу політичних партій, називається консти-

туціоналізація. А) так; Б) ні.

12. Детальне визначення законом правового статусу полі- тичних партій називається законодавча інституціоналізація.

А) так; Б) ні.

13. Партійна система за якої у виборчій боротьбі за владу бере участь більше 2 політичних партій і всі вони мають шанси взяти участь у формуванні уряду називається багатопартійною.

А) так; Б) ні.

14. Прихильники політичної партії, які голосують за ви- сунутих нею кандидатів на виборах називаються електоратом.

А) так; Б) ні.

15. Партійна система за якої в країні дозволено функціону- вання тільки правлячої партії, називається однопартійною.

А) так; Б) ні.

16. Партійна система, за якої за наявності в країні безлічі партій, реально претендують на владу і поперемінно форму­ють уряд лише 2 з них називається двопартійною.

А) так;

Б) ні.

Рекомендована література

1. Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран: Учебн. / Отв. ред. Б.А. Страшун. — В 4-х т. — Т. 1. — М., 1993.

2. Арановский К.В. Государственное право зарубежньїх стран. - М., 1998.

3. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран. — М., 2000.

4. Чудакое М.Ф. Конституционное (государственное) пра­во зарубежньїх стран. — Минск, 2001.

5. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежньїх стран: Учебн. пособ. — М., 2003.

6. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежньїх стран. — М., 2001.

7. Аверьянов А.Н., Васецкий Н.А., Малов Ю.К. Комента-рий к Федеральному закону "О политических партиях". — М., 2003.

8. Юдин Ю.А. Политические партии и право в современ-ном государстве. — М., 1998.

Додаткова література

1. Юдин Ю.А. Финансирование политических партий в зарубежньїх странах (правовая регламентация) // Государство и право. — 1996. — № 6.

2. Голосов Г.В. Формати политических систем в новьіх демократиях: институционньїе фактори неустойчивости и фрагментации // Политические исследования. — 1998. — № 1.

Тема З

КОНСТИТУЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН