Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПЗК ЭКЗАМЕН.docx
Скачиваний:
51
Добавлен:
17.12.2018
Размер:
199.34 Кб
Скачать
  1. Поняття, предмет і метод конституційного права зарубіжних країн.

Конституційне право як галузь права конкретної держави — це сукупність правових (юридичних) норм, які закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держа­ви, а також визначають основи відносин держави і особи.

До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв’язків “держава – особа” і “особа – держава”. Суб’єктом переважної більшості таких відносин виступає держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання.

Метод КПЗК - сукупність способів впливу норм галузі на поведінку людей, на регульовані суспільні відносини.

1. диспозитивний метод регулювання (сторонам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки).

2. імперативний (владний, наказовий) метод.

3. зобов’язання.

4. дозволення, який застосовується у першу чергу при регулюванні статусу людини та громадянина, що само собою зрозуміло, але також іноді при визначенні повноважень державних органів.

5. заборони.

6. диспозитивний метод регулювання суспільних відносин.

  1. Система і суб'єкти конституційного права зарубіжних країн.

Основні частини та елементи системи конституційного права — це його загальні принципи, інститути і норми.

Загальні принципи конституційного права — це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здій­снюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Вони регулю­ють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.

Загальні принципи конституційного права їх можна розділити на 2 групи:

  1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.

  2. Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист кон­ституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.

Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу.

Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусо­вою силою держави.

Суб'єкти конституційного права — це учасники консти­туційно-правових відносин, шо виникають в результаті юридич­них фактів, основаних на дії норм конституційного права. Це постійні носії прав і обов'язків, передбачених нормами зазна­ченої галузі.

Страшуна виділяють 2 групи суб'єктів:

  1. Фізичні особи: громадяни, іноземці, групи громадян, ви­борці, депутати як особи зі спеціальною правоздатністю та їх групи. У цій групі норми конституційного права визначають найбільш загальні риси правосуб'єктності індивідів, встановлю­ючи їх основні права і обов'язки, причому загальна право-суб'єктність визнається рівною для всіх.

  2. Суспільні утворення: держава в цілому, її органи, а іноді і їх відокремлені частини (палата парламенту), територіальні одиниці, установи і органи самоврядування, політичні партії і інші громадські об'єднання.

В.Є. Чиркін Він пропонує наступну класифікацію:

1. Соціальні і національні громади (народи, нації і інші етнічні групи, класи).

  1. Держава і її складові частини (суб'єкти федерації).

  2. Основні органи держави.

  3. Громадські об'єднання і колективи.

  4. Депутат представницьких органів.

  5. Органи місцевого самоврядування.

  6. Індивіди (громадяни, іноземці, апатриди).