8. Еволюція змісту конституцій зарубіжних країн, їх класи­фікація.

Зміст конституції визначається об'єктом регулювання. За загальним правилом конституціями регулюються суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави і безпосередньо пов'язані із здійсненням державної влади. Це відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні засади, що визначають устрій держави і порядок його функціонування. Окрім цього в конституціях, як правило, містяться відмітні особливості, характерні для конкрет­ної країни.

Основний закон має соціальний і юридичний зміст.

Соціальний зміст конституції — це конкретизація її соціаль­ної суті, що відображає основи існуючого ладу (вони залежать від того, які конкретні соціальні сили визначають шляхи розвит­ку держави) і специфічні національні особливості конкретної країни.

Правовий, юридичний зміст конституції — це сукупність

норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспіль­ного і державного устрою, основні права громадян.

Структура конституції — це спосіб її внутрішньої по­будови, тобто порядок об'єднання конституційних норм в певні комплекси — розділи і послідовність 'їх розміщення.

Юридичні властивості конституцій — це ознаки, які від­різняють їх від інших актів законодавства, зокрема:

3. Верховенство в системі законодавчих актів держави.

4. На нормах і принципах конституцій базується поточне

законодавство.

3. Закони і інші нормативно-правові акти повинні прийма­тися на основі конституції і відповідати їй.

4. Норми конституції є нормами прямої дії.

5. Дія конституції поширюється на всю територію держави.

6. Особливий порядок змін і доповнень.

7. Особливий правовий захист.

Єволюція

Перший етап почався з моменту ухвалення сучасних консти­туцій і тривав до Першої світової війни і формування так званих соціалістичних держав.

Обсяг конституційного регулювання в них обмежується

переважно особистими і деякими політичними правами громадян, а також питаннями організації і діяльності органів державної влади. Проте в миру розвитку суспільства спостерігалася тен­денція до соціалізації. На початку XX ст. посилення соціально-класових конфліктів призвело до того, що починають регулю­ватися основи всього суспільного устрою, включаючи його політичну, економічну, соціальну і духовно-культурну під­системи. Конституційні права і свободи доповнюються со­ціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами.

Другий етап охоплює проміжок часу між двома світовими війнами.

почали ре­гулюватися нові сфери суспільних відносин, зокрема, сфера соціально-економічних прав, ідеології. Слід зазначити, що багато норм соціалістичних конституцій були фіктивними, оскільки вони не реалізовувалися на практиці.

Третій етап почався після Другої світової війни і тривав до 80-90-х років XX ст.

На цьому етапі в конституціях більше уваги стало приділятися регулюванню соціальних відносин. У соціалістичних країнах вводяться норми про керівну роль політичних партій. Встанов­люються конституційні гарантії діяльності профспілок, інших громадських організацій.

Спостерігається загальна тенденція до демократизації. До середини XX ст. було здійснено перехід від цензового до за­гального і рівного виборчого права. Розвивається інститут ом-будсманів, тобто парламентських уповноважених з прав людини.

Певною мірою можна говорити про тенденцію інтернаціона­лізації, тобто про зближення конституційного права з міжна­родним публічним правом.

Спостерігається також тенденція до регіонального зближен­ня держав і створення спільних органів (наприклад, акт, що регулює вибори до Європейського парламенту).

Четвертий етап почався у 80—90-х роках XX ст. і триває до сьогодні. Він пов'язаний перш за все з крахом тоталітарних режимів. За цей час було прийнято більше 100 нових конститу­цій. У них спостерігається зростання значення загальнолюдських цінностей. Ширше почали враховуватися норми міжнародного права.

9. Конституційний контроль в зарубіжних країнах: моделі, форми, способи контролю; порядок формування органів конституційного контролю.

Конституційний контроль - оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їх відповідності консти­туції.

Існують 2 основні моделі організації конституційного конт­ролю — американська і європейська (австрійська).

Американська характеризується тим, що відповідними повно­важеннями наділені суди загальної юрисдикції. Ця модель ще називається децентралізованою і "дифузивною". Її характери^ зує трактування конституційного контролю, як суто правової функції. Така модель діє в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії і в деяких інших країнах.

При цьому існують наступні різновиди судових органів, наділених правом здійснювати конституційний контроль:

1. Конституційний контроль можуть здійснювати всі суди загальної юрисдикції, але остаточне рішення ухвалює вищий суд держави.

2. Конституційний контроль здійснюють тільки вищі суди

держави.

3. Конституційний контроль здійснюють вищі суди суб'єктів

федерації.

При американській моделі посади суддів виших судів замі­щаються, як правило, за санкціонованим парламентом рішенням

глави держави.

Європейська (австрійська) модель характеризується наявністю в державі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головна його функція — оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він може бути на­ділений і іншими повноваженнями. Органи конституційної юстиції, як правило, називають конституційними судами, але зустрічаються і Інші назви.

При європейській моделі порядок формування органів кон­ституційного контролю має свої особливості практично в кожній країні. Відмінності є і в принципах їх організації. Проте, за загальним правилом, при такій моделі у формуванні органів конституційного контролю беруть участь органи, що представ­ляють різні гілки влади, — парламент, президент, уряд, судді.

Існує 2 основні форми конституційного контролю — попередній і майбутній.

Попередній має місце на стадії розгляду законопроектів, до їх підписання главою держави (Румунія, Польща, Угорщина, Франція).

Майбутній контроль застосовується до нормативних актів, що вступили в законну силу.

Виділяють також обов'язкову і факультативну форми кон­ституційного контролю.

Обов'язковий контроль здійснюється відповідними органами на основі розпоряджень конституції і законодавства незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу або посадової особи.

Факультативний контроль здійснюється тільки за ініціативою тих, хто наділений відповідним правом.

Існує 2 процедури конституційного контролю — шляхом дії і шляхом заборони.

У першому випадку ініціація питання про конституційність нормативно-правового акту може здійснюватися відразу ж після набрання ним чинності незалежно від факту його застосування.

У другому випадку розгляд питання безпосередньо залежить від конкретного застосування нормативно-правового акта.