6. Партійні системи зарубіжних країн.

Партійні системи — це політичний інститут, який характери­зує політичну організацію суспільства а також сам характери­зується, з одного боку, відносинами між партіями і державою, а з іншої — відносинами партій з іншими суспільними елемен­тами політичної системи і громадянами.

Більшість вчених виділяють багатопартійні, двопартійні системи, системи фіксованого законом числа партій-і однопар­тійні, системи.

Про багато-партійну систему ми можемо говорити тільки у тому випадку, коли у виборчій боротьбі за владу беруть участь більше 2 полі­тичних партій і всі вони мають шанси взяти участь у формуванні уряду.

Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних і інших інституціоналізованих груп з суперечливими інтересами.

Численні багатопартійні системи можна поділити на наступні

групи:

Багатопартійні системи без монопольно пануючої партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не має в своєму розпорядженні абсолютної більшості в парламенті і тому ви­мушена вступати до різного роду політичних союзів з метою

створення коаліційного уряду.

Багатопартійні системи з монопольно пануючою партією. Різно­видом цієї системи є багатопартійна система з блоковою формою. При цій системі абсолютна парламентська більшість належить одній партії, яка формує однопартійний уряд.

Двопартійна система характеризується тим, що за наявності безлічі партій реально претендують на владу і поперемінно формують уряд лише 2 з них. Одна партія править, а інша, знаходячись в опозиції, критикує її, після чого в результаті виборів вони час від часу міняються місцями. Така система ускладнює можливість приходу до влади третьої політичної сили.

Система фіксованого законом числа партій. Ця система, як правило, зустрічається в країнах, що розвиваються, і має тим­часовий, перехідний характер. Вона переслідує мету не допустити появи в державі опозиційних партій, які могли б претендувати на державну владу.

Однопартійна система. Ця система характерна для країн з авторитарним і тоталітарним режимом.

7. Конституції зарубіжних країн: поняття, суть, зміст, юри­дичні ознаки

Конституція (від латинського слова сопзііиліо — встанов­лення, твердження) — це основний закон держави, який прий­мається в особливому порядку, має вишу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію орга­нів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

У науці конституційного права поняття конституції має 2 значення. Зазвичай розрізняють формальну і матеріальну кон­ституцію.

під конституцією у формальному значенні, як правило, розуміється закон, що приймається і змі­нюється в особливому порядку і має вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється су­купність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади.

Проте в сучасній зарубіжній конституційній доктрині існує, і інший підхід, при якому проблема переноситься в абсолютно іншу площину. Мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної (юридичної) і реальної (фак­тичної) конституцій.

За такого підходу під конституцією у формальному значенні розуміється юридична конституція, тобто основний закон держа ви (має вишу юридичну силу щодо всіх інших законів і інших нормативно-правових актів), що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи.

У матеріальному значенні це — фактична конституція, реаль­ний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством.

Розбіжності між юридичною і фактичною конституцією, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил порівняно з тим, шо існувало на момент її прийняття.

Суть конституції як юридичного документа полягає в її особ­ливому змісті, вищій юридичній силі, ролі як юридичної основи законодавства, що має підвищену стабільність.

Як політичний документ конституція закріплює співвідно­шення соціальних сил в суспільстві, їх боротьбу і співпрацю, досягнутий компроміс, або панування певних верств населення, регулює політичний процес в суспільстві.

Як ідеологічний документ конституція в концентровано­му вигляді відображає пануючу в суспільстві або прийняту його керівними силами соціально-політичну доктрину, певний світогляд.

Зміст конституції визначається об'єктом регулювання. За загальним правилом конституціями регулюються суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави і безпосередньо пов'язані із здійсненням державної влади. Це відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні засади, що визначають устрій держави і порядок його функціонування. Окрім цього в конституціях, як правило, містяться відмітні особливості, характерні для конкрет­ної країни.

Основний закон має соціальний і юридичний зміст.

Соціальний зміст конституції — це конкретизація її соціаль­ної суті, що відображає основи існуючого ладу (вони залежать від того, які конкретні соціальні сили визначають шляхи розвит­ку держави) і специфічні національні особливості конкретної країни.

Правовий, юридичний зміст конституції — це сукупність

норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспіль­ного і державного устрою, основні права громадян.

Структура конституції — це спосіб її внутрішньої по­будови, тобто порядок об'єднання конституційних норм в певні комплекси — розділи і послідовність 'їх розміщення.

Юридичні властивості конституцій — це ознаки, які від­різняють їх від інших актів законодавства, зокрема:

1. Верховенство в системі законодавчих актів держави.

2. На нормах і принципах конституцій базується поточне

законодавство.

3. Закони і інші нормативно-правові акти повинні прийма­тися на основі конституції і відповідати їй.

4. Норми конституції є нормами прямої дії.

5. Дія конституції поширюється на всю територію держави.

6. Особливий порядок змін і доповнень.

7. Особливий правовий захист.