41. Бундестаг і Бундесрат: порядок їх формування і компе­тенція. Федеральний канцлер і уряд фрн.

Законодавча влада: федеральний парламент з Бундестагу і Бундесрата.

Бундестаг (нижня палата) – більше 650 депута­тів(строком на 4 роки)

Бундесрат (верхня палата) – близько 70 осіб (члени урядів земель). Кожна земля має в Бундесраті від 3 до 6 голосів, залежно від чисельності населення.

Палати обира­ють своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання відкриті, якщо не приймуть рішення про проведення закри­того засідання. Основний закон визначає коло питань, що віднесені до сфери виняткової законодавчої компетенції феде­рального парламенту і до сфери конкуруючої законодавчої компетенції федерації і земель.

Процедура прийняття федеральних законів: Законопроект приймається Бундестагом і пере­дається Бундесрату. Якщо Бундесрат не прийме цей законо­проект, Бундестаг може протягом 2 тижнів зажадати скликан­ня погоджувального комітету, в якому будуть представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує певні зміни до прий­нятого законопроекту, то він повинен бути повторно роз­глянутий Бундестагом. Законопроект, прийнятий Бундестагом повторно, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект надсилається в Бундестаг утретє, і якщо за нього проголосують більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.

Бундестаг наділений контрольними повноваженнями щодо уряду. Вони виявляються у формах інтерпеляцій, усних питань та у праві вимагати відставки уряду.

Федеральний уряд: Федеральний канц­лер (глава уряду), віце-канцлер, міністри, які очолюють мініс­терства, і міністри без портфеля. Президент висуває кандидатуру на пост Федерального канцлера, який обирається Бундестагом (якщо ця кандидатура не отримує більшості голосів членів Бундестагу, то Президент може розпустити палату). Міністри призн. і звільн. Президентом за пропозицією Федерального канцлера. Фактично уряд здійснює всі функції з управління державою. Уряд має право законодавчої ініціативи, (Основним законом передбачається пріоритет урядових зако­нопроектів над депутатськими). У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрата може оголосити щодо цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набрання чинності - прийняття його Бундесратом.

Члени уряду несуть відпо­відальність тільки перед Канцлером. Фактич­но канцлер провадить основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки Канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а тільки Канцлеру. Федераль­ний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового (так званий конструктивний вотум недовіри – не вимагає нової кандидатури на пост глави уряду).

41. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управ­ління.

За формою державного устрою ФРН — федерація з 16 земель, а також 3 міста — Берлін, Гамбург і Бремен.

Конституція закріплює основні принципи федеративного устрою держави:

• конституційний порядок в землях має відповідати положенням Основного закону;

• на території федерації має бути забезпечений єдиний рі­вень життя, гарантуються рівні права і свободи громадян;

• всі землі мають рівний статус;

• пріоритет права федерації перед правом земель;

• закріплена виняткова компетенція федерації, конкуруюча компетенція і компетенція земель;

• допускається можливість федерального примусу, якщо земля не виконує федеральну конституцію або закони;

• всі установи федерації і земель повинні надавати взаємну правову і адміністративну допомогу.

Федеративний устрій ніяких національних підстав під собою не має. Кожна земля має власну конституцію, виборний законо­давчий орган — однопалатний ландтаг (у Баварії — двопалатний), що обирається громадянами на 4 або 5 років, і уряд, який очолює прем'єр-міністр.

Місцеве самоврядування у ФРН має схожість як з англосак­сонською, так і з французькою моделями, володіючи деякими специфічними рисами, - своєрідні "змішані", "гібридні" форми управління на місцях. Землі ФРН по­діляються на округи (їх більше 50), а округ — на райони і міста, що мають статус районів (їх близько 630), райони — на громади.

Місцеве самоврядування в ФРН існує на 2 рівнях:

а) на рівні округів, статус яких часто мають великі міста;

б)на рівні муніципалітетів, які включають малі міста і муніципальні федерації. У всіх адміністративно-територіальних одиницях, окрім округів, громадяни і особи, які постійно в них проживають, обирають представницькі органи строком на 4—6 років. У округах представницьких органів немає. У районах на 4—6 років обираються збори і глава адміністрації — ландрат.

Статус громад у ФРН характеризують наступні ознаки:

• виконують на своїй території та під свою відпові­дальність всі адміністративні функції за винятком тих випад­ків, коли законом виконання цих функцій доручено іншим структурам;

• регулюють свою діяльність на основі статуту, який повинен не суперечити закону;

• мають право самостійно та на свою відповідальність вирішувати завдання на місцевому рівні, але відповідно до чинних законів.

Виділяють 4 основні форми організаційного устрою громад: а) магістратна; б) бургомістерська; в) північнонімецька; г) південнонімецька.

Магістратна форма: населення обирає представницький орган \ раду громади, яка, у свою чергу, обирає виконачий колегіальний орган, — магістрат. Магістрат складається з бургомістра (голови), заступників бургомістра. Бургомістр в магістраті має статус "першого серед рівних".

Бургомістерська форма: бургомістр є головою представницького органу громади і міської управи — органу управління.

Північнонімецький варіант: в представницькому органі громади головує бургомістр, який обирається представниць­ким органом громади. Крім того, обирається також міський голова (міський директор), до повноважень якого належить вирішення поточних питань місцевого управління.

Південнонімецький варіант: поряд з органом представ­ницької влади як головним органом управління громади діє також обер-бургомістр, який обирається громадянами. Обер-бургомістр відповідає за вирішення поточних питань місцевого управління і головує на засіданнях представницького органу громади.

Державний нагляд за діяльністю муніципальних органів здій­снює міністерство внутрішніх справ, а також окружні та районні управління різних міністерств.