41. Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління Франції*

Франція — унітарна держава. Поділена на регіони, департаменти і комуни.

У регіонах, що об'єдну­ють 3—5 департаментів, обирається регіональна рада, яка формує ряд органів управління і обирає голову, наділеного повноважен­нями виконавчого органу. Представником держави є комісар республіки — регіональний префект.

У департаментах, діють органи самоврядування — генеральні ради, що обираються на­селенням строком на 6 років з оновленням їх складу на поло­вину кожні 3 роки. Виконавчим органом є обираний радою голова. Центральна влада представлена в особі префектів (ко­місарів республіки), що призначаються президентом.

У комунах місцеве управління здійснюється муніципальними радами, що обираються населенням на строк 6 років. Муніципальні ради обирають строком на 6 років мера і його заступників, що відають управлінням. Мер одночасно за посадою є представником державної влади в комуні. Рада приймає бюджет, встановлює місцеві податки, розпоряджається майном комуни, затверджує на посади службовців, приймає програми розвитку, регулює ринки, вирішує інші місцеві питання.

Разом з перерахованими вище, існують історико-географічні одиниці — кантони, які не мають власних органів самовряду­вання і управління, а використовуються як виборчі округи для виборів в ради департаментів.

Острів Корсика наділений політичною автономією. Там обирається місцевий парламент з обмеженою компетенцією і обраний їм вужчий колегіальний орган — рада. Виконавчу владу одноособово здійснює обираний радою_: голова.

Колишня колонія — Нова Каледонія нині має статус "асоційованої держави" (держава, що добровільно передала іншій державі частину свого суверенітету). У ній діє власний парламент.

41. Конституція Італії 1947 р.

К.І. була прийнята Установчими зборами 22 грудня 1947 р. і набула чинності з 1 січня 1948 р. К.І. складається з 139 статей і має наступну структуру: "Основні принципи"; "Права і обов'язки громадян" (частина 1); "Устрій республіки" (частина 2); "Перехідні і прикінцеві постанови".

Відкриває К. розділ, присвячений основам кон­ституційного ладу держави. В ньому закріплюється принцип народного суверенітету, республіканська форма правління, де­мократичний характер держави, основи правового статусу особи, основи державної символіки, відкидається війна, як спосіб вирішення міжнародних спорів. У частині 1 К. за­кріплений обширний перелік прав і свобод людини і громадя­нина. Частина 2 К. присвячена вищим органам дер­жавної влади, територіальному устрою держави і конституцій­ним гарантіям. Повноваження органів держави і система забо­рон і противаг, закріплені в К., наближають Італію до класичної моделі парламентської республіки. Прогресивність Основного закону виявилася у встановленні демократичного порядку формування палат парламенту, у включенні в дер­жавну систему інституту народної ініціативи і референдуму, в створенні Національної ради економіки і праці, у скасуванні спеціальних трибуналів. Конституція Італії вперше в історії капіталістичних держав закріпила принцип визнання і вико­ристання різних форм власності і обмеження права приватної власності, як умову демократичного розвитку суспільства. Кон­ституція закріплює унітарну форму державного устрою з широ­кою територіальною автономією для областей держави. В той же час К.І. передбачає ряд дуже важливих гаран­тій, що забезпечують цілісність держави. До них належить право парламенту приймати нормативні акти, що стосуються конститу­ційно-правового статусу областей, зокрема заборону областям вирішувати певні питання у сфері торгівлі і правового статусу громадян.

Конституція також містить розділ "Перехідні і прикінцеві постанови". Слід зазначити, що багато демократичних положень Конституції було реалізовано тільки через тривалий період часу. За способом внесення змін італійська Конституція належить до ''жорстких". За період чинності в неї внесено всього лише 10 поправок, які не стосувалися принципів устрою італійської держави.