4. Конституційне право зарубіжних країн як юридична наука і навчальна дисципліна

Наука конституційного права вивчає конституційно-правові норми і інститути, а також суспільні відносини, які регулю­ються, можуть або повинні регулюватися ними. Наука вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм і ін­ститутів, прагнучи зрозуміти закономірності їх розвитку і дати обґрунтовані рекомендації законодавцеві і правозастосовувачу щодо вдосконалення і застосування відповідних норм права, а окремим особам — рекомендації з їх використання.

З цією метою вивчаються також теорії і погляди, що роз­робляються дослідниками конституційного права, умови і погляди, що впливають на їх еволюцію, тобто наука вивчає і сама себе.

Методи дослідження: порівняльний аналіз; формально-логіч­ний аналіз; історичний підхід; соціологічні дослідження; вивчен­ня статистики тощо.

існували 2 напрями:

1.Радикалістів можна розділити на вчених-марксистів (у ленін­ському розумінні), революційних демократів (що обстоюють соціальну орієнтацію країн, що розвиваються) і лівих радикалів.

2.Ліберали вважають, шо конституція є виразом соціального контракту між різними групами населення.

У зарубіжній науці конституційного права існує 3 школи:

1. Юридична школа (спочатку мала визначальний, а до 20 років XX ст. — значний вплив). Для її представників характер­ним є вивчення держави, її органів, прав людини з юридичних позицій.

2. Політологічна (отримала перемогу в середині 50 років XX ст.). її прихильники закликають вивчати не стільки норми конституційного права (іноді їх навіть ігнорують), скільки реальну роль тих або інших інститутів державності, політич­них інститутів.

3. Теологічна. Характеризується строкатістю поглядів. Праве крило межує з радикалістами, але в особливій, релігійній інтер­претації. Помірніші представники обстоюють ліберальні погля­ди, прикриті релігійною оболонкою. Головним чином, ця школа представлена дослідженнями мусульманських юристів.

Обсяг і зміст конституційного права як навчальної дисципліни

визначається навчальними програмами, які розробляються ка­федрами і затверджуються радами факультетів, а іноді і вузів.

Навчальний матеріал складається з 2 частин: загальної, в якій концептуально вивчаються основні інститути конституцій­ного права і особливої, де викладено основні риси політичних інститутів і основ конституційного права окремих країн.

Конституційне право має пізнавальне значення, дозволяє пізнати закономірності розвитку цієї галузі права, сприяє ро­зумінню специфіки його розвитку, розширює кругозір тощо.

5. Політичні партії зарубіжних країн: поняття, види, функції і цілі. Інституціоналізація політичних партій.

Політична партія — це активна і організована частина суспільства, об'єднана загальними інтересами, цілями і ідеала­ми, яка прагне заволодіти державною владою або вирішальним чином впливати на її здійснення.

Функції політичних партій — це основні напрями їх діяльності, обумовлені цілями, що стоять перед ними, і їх завданнями. До них належать:

1. Участь партії у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.

2. Розробка політичного курсу, направленого на вирішення проблем, що існують в суспільстві.

3. Розробка певної ідеології і її пропаганда в суспільстві з метою збільшення числа своїх прихильників, а так само створен­ня в державі соціально-психологічної атмосфери, сприятливої для діяльності партії.

4. Залучення в партію нових членів, робота з підготовки активу, мобілізація виборців на підтримку кандидатів від партії в ході виборів, визначення лідерів і просування їх на керівні посади в державних органах і громадських організаціях.

5. Встановлення і підтримка ефективного зворотного зв'язку між керівництвом партії і суспільством.

6. Участь у вирішенні соціальних конфліктів.

7. Національна інтеграція. Ця функція характерна для партій, що діють в тих державах, що борються за національну незалежність або в перший період після її завоювання.

Цілями демократичних партій є: забезпечення ефективного функціонування всієї політичної системи країни, узгодження і реалізація інтересів різних верств суспільства, стабільність іс нуючого ладу при збереженні динаміки і здатності до само­регулювання і розвитку.

Насамперед враховуються інтереси груп, які складають со­ціальну базу партії, але, щоб уникнути конфронтації, так само і інших соціальних груп.

Види політичних парті

З другої половини XX ст. головний вододіл між партіями пролягає з питання про податки:

Неоконсерватори і неолиберали виступають за зниження податкових ставок для суб'єктів підприємницької діяльності.

Соціалісти виступають за високі податкові ставки, використовуючи отримані до бюджету кошти на розвиток соціальних програм, забезпечення соціально незахищених верств населення.

Значного поширення набули конфесійні партії, тобто створені на основі певних релігійних вірувань.

Серед них виділяють:

— християнсько-демократичні, ідеологія яких ґрунтується

на заповідях християнської релігії;

— клерикалізм, прагнучі підпорядкувати державу впливу

певної церкви;

— фундаменталістські, тобто такі, що існують в ісламських

державах.

У політичному аспекті кожної країни розрізняють праві, ліві і центристські політичні партії.

Представники радикальних партій (лівих і правих) є при­хильниками кардинальних змін, що досягаються, зокрема, і неконституційними методами.

Націоналістичні партії орієнтуються на визначені націона­лістично налаштовані групи населення.

Націонал-реформісти визначають головною метою досягнення економічної самостійності держав.

Існує 2 основні методи організаційної побудови партій: орга­нізаційно оформлені і організаційно неоформлені.

Організаційно оформлені (кадрові) партії мають централізо­ваний партійний апарат, який складається з числа партійних функціонерів, що розглядають свою політичну діяльність як професію.

У організаційно неоформлених партіях відсутнє членство, а, отже, і формальний зв'язок партійних органів з її прихильни­ками.

їнституціоналізація політичних партій виявляється в 2 взаємо­зв'язаних процесах — конституціоналізації і законодавчій інсти-туціоналізації

Конституціоналізація — включення в конституції основних принципів, що стосуються правового статусу політичних партій.

Законодавча їнституціоналізація — детальне визначення зако­ном правового статусу політичних партій. Вона зазвичай вклю­чає правове регулювання наступних елементів статусу політич­них партій;

1. Поняття політичної партії, визначення місця Кролі партій

в політичній системі і державному механізмі.

2. Умови і порядок створення і припинення діяльності політичних партій:

3. Вимоги до ідеології і програмних положень партій.

4. Вимоги до їх організаційної будови і порядку діяльності;

5. Фінансово-економічна база партій.

6. Взаємини з публічною владою, перш за все участь у виборах і в діяльності представницьких органів держави і місцевого самоврядування.