3. Джерела конституційного права зарубіжних країн

Джерела конституційного права — це форми, в яких знахо­дять своє віддзеркалення правові норми.

Джерела конституційного права можна поділити на форма­лізовані і неформалізовані.

Формалізовані — це закони, окремі акти глави держави і уряду, парламентські регламенти, судові прецеденти тощо.

Найважливішим формалізованим джерелом конституційного права є закон.

Закон — це виданий в установленому порядку акт верховної влади держави, який містить правові норми, шо регулюють найбільш важливі суспільні відносини, і має вищу юридичну

силу.

Найбільш загальний характер має класифікація законів за таким критерієм, як юридична сила. Вона включає наступні різновиди закону: конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони і надзвичайні закони.

Конституція — основний закон держави, що наділений вищою юридичною силою.

Конституційний за/сон — це закон, який вносить доповнення і поправки до конституції, приймається в особливому, усклад­неному порядку, наділений тією ж юридичною силою, що і сама конституція.

Органічний закон — це закон, який приймається за прямим

приписом конституції в порядку, відмінному від порядку прий­няття як конституційних, так і звичайних законів, і займає в

юридичній ієрархії місце між ними.

Звичайні закони належать до джерел конституційного права, якщо вони регулюють менш важливі суспільні відносини, які складають предмет конституційного права.

Надзвичайні (спеціальні) закони — це закони, що приймаються парламентом, як правило, в порядку тієї ж процедури, що і звичайні закони (проте для їх прийняття у деяких країнах потрібна кваліфікована більшість), але вони наділені більшою юридичною силою ніж інші закони, зокрема й конституція.

За територіальною сферою дії закони поділяються на за­гальнонаціональні і локальні (що приймаються національним законодав. Органом; представницькими утсановами суб’єкт. федерації; представницькими органами автономних утворень)

За характером правових норм, що в них містяться, тобто за ступенем узагальненості правового регулювання, закони по­діляються на звичайні, закони-принципи або закони-рамки, програмні закони і кодекси.

За способом прийняття закони поділяються на прийняті державними органами

Нормативно-правові акти виконавчої влади.

• Акти глав держав (укази, декрети, ордонанси)

• Акти урядів

• Нормативно-правові акти органів конституційного контролю

• Регламент парламенту

• Рішення органів місцевого самоврядування

Міжнародні договори є джерелами конституційного права у випадках, коли регулюють конституційні питання і їх безпо­середнє застосування передбачено.

Внутрішньодержавні договори — є джерелами конституцій­ного права в тому випадку, якщо вони регулюють конститу­ційні питання і коли суб'єкти, які їх уклали, є на це уповнова­женими (наприклад, територіальні громади між собою або з центральною владою).

Неформалізовані джерела конституційного права — це, перш за все, конституційні звичаї і угоди.

Конституційний звичай — це норма, яка регулює суспільні відносини, пов'язані із здійсненням державної влади, форму­ється в результаті тривалого і одноманітного застосування учас­никами відносин, може бути прямо або побічно санкціонована державою.