10. Основи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах: поняття і принципи.

Конституційний статус особи — це становище людини в

суспільстві і державі, яке визначається, перш за все, конститу­цією і не залежить від різних обставин (службового становища, сімейного стану, раси, статі, етнічного і соціального походжен­ня, політичних і релігійних переконань тощо).

Принципи - ті основоположні начала, на основі яких визна­чається зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини

і громадянина.

До них належать: свободи людини; рівність конституційних прав і свобод; невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини; гарантованість прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; єдність прав людини і його обов'язків перед

суспільством.

Найбільш важливими принципами є свобода і рівноправ'я.

Принцип свободи відображає по суті ідею концепції прав людини щодо її свободи, як природного стану, про те, що всі люди народжуються вільними, про природне право людини на вільний розвиток своєї особистості.

Принцип рівності означає заборону на обмеження прав за расовими ознаками, політичними поглядами, релігійними віру­ваннями, етнічним походженням, соціальним положенням тощо. При цьому слід розрізняти поняття "рівність" і "рівноправ'я". На сучасному етапі розвитку суспільства неможлива повна соціальна рівність. Крім того, люди не рівні за своїми психо­логічними, фізичними і іншими можливостями.

Рівноправ'я означає надання державою рівних прав, одна­кових юридичних можливостей користуватися ними і встанов лення рівних обов'язків. Проте абсолютної рівності прав і можливостей, навіть з погляду конституційного статусу, для різних груп людей (наприклад, громадян, іноземців, осіб без громадянства) бути не може. Вони мають бути однаковими в межах кожної групи осіб. Громадяни завжди мають більший обсяг прав і свобод, чим особи з іншим статусом, але на них покладено і найбільше обов'язків.

11. Громадянство і підданство: поняття, способи набуття і втрати громадянства. Правовий режим іноземців в зарубіжних країнах.

Громадянство - стійкий політико-правовий зв'язок людини з державою відповідно до якого на неї розпов­сюджується суверенна державна влада як всередині держави, так і поза її межами, яка обумовлює взаємні права і обов'язки громадян і держави у випадках, визначених у законі.

Найбільш поширений спосіб набуття громадянства — філіація (набуття громадянства за народженням). У цьому способі є 2 підстави: право крові і право грунту. У першому випадку дитина набуває громадянства батьків незалежно вія місця народжен­ня; у другому — дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків.

Натуралізація — отримання громадянства особою (як правило, іноземцем або апатридом) за його заявою. Вона здійснюється уповноваженими на те органами і в переважній більшості ви­падків пов'язана з втратою колишнього громадянства.

Відновлення громадянства для колишніх громадян цієї дер­жави.

Реєстрація припускає спрощений порядок набуття гро­мадянства, якщо батьки цієї особи були або є громадянами

країни.

Оптація — вибір громадянства під час переходу території

від однієї держави до іншої.

Трансферт — перехід території супроводжується зміною гро­мадянства без права вибору.

Припинення громадянства можливе за 3 підставами: вихід з

громадянства, втрата громадянства, позбавлення громадянства.

Біпатриди — особи з множинним (подвійним) громадянством. Після укладення Маастріхтського договору 1992 р., що перетво­рив Європейське Співтовариство на Європейський Союз, всі громадяни держав-членів є громадянами Європейського Союзу, зберігаючи національне громадянство.

Іноземці — громадяни іншої держави.

Апатриди — особи без громадянства. їх правовий статус схожий зі статусом іноземців. Проте, на відміну від іноземців, вони не користуються дипломатичним захистом будь-якої дер­жави.

У демократичних країнах конституція передбачає надання іноземцям притулку, як правило, в політичних цілях.

У демократичних країнах часто передбачається заборона експатріації — висилки з країни своїх громадян і іноземців, що законно знаходяться в країні. Забороняється також екстра­диція — видача іноземним державам своїх громадян і інозем­ців, за винятком випадків, передбачених міжнародними до­говорами.