14 . Форми державного устрою зарубіжних країн: конфедерація, федерація, унітарна держава, поняття і види автономій.

Форма державного устрою — це спосіб організації держав­ної влади, який визначається характером відносин держави в цілому і її складових частин.

Федерація — це держава, територія якої складається з тери­торій її суб'єктів (державних утворень). Нині таких держав налічується близько 20. Останніми роками від федеративної форми устрою відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія, деякі інші держави, що розвиваються.

Залежно від порядку утворення федерації поділяються на ство­рені на основі союзу (договірні) і федерації утворені на основі автономії (конституційні).

Відповідно до структури розрізняють симетричні (всі суб’єкти рівні) і асиметрич­ні федерації.

Конфедерація — союз суверенних держав. Конфедерація може мати свій парламент, уряд, главу держави, але на відміну від федерації акти зазначених органів не діють (не чинні) безпосе-т редньо на територіях держав-членів. Вони набувають чинності тільки після ратифікації відповідними органами держав, що входять до складу конфедерації.

Унітарна держава - жодна з частин ЇЇ території не наділена статусом державного утворення. У такій державі діє єдина система права і єдина система органів влади. Територія навіть фор­мально є єдиною. За формою унітарні держави поділяються на прості і складні. У складній унітарній державі є автономні одиниці, в простій існує тільки адміністративно-територіальний поділ.

Автономія є самоорга­нізацією населення на частині території держави, що зазвичай характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення. Статус автономних одиниць відрізняється від звичайних адміністративно-тери­торіальних одиниць. Найчастіше цей статус надається не всім, а тільки окремим частинам держави. Виняток становлять авто­номії Іспанії і Італії.

У літературі зазвичай виділяють 2 форми автономії: на­ціонально-територіальну і культурно-національну.

Національно-територіальна залежно від обсягу повноважень буває політичною і адміністративною.

15. Політичні (державні) режими в зарубіжних країнах.

Політичний (державний) режим — це узагальнена характе­ристика форм і методів здійснення державної влади в тій або

іншій країні.

Демократичний режим. Він характеризується наступними ознаками:

1. Визнання політичних прав і свобод в такому обсязі, який] забезпечує можливість самостійної і активної участі громадян у визначенні державної політики, у тому числі і свободи діяль­ності опозиційних партій.

2. Політичний плюралізм і перехід політичного керівництва від однієї партії до іншої; юридична рівність всіх об'єднань громадян.

3. Розподіл влад, ефективна система заборон і противаг.

4. Обов'язкова і реальна участь в здійсненні державної влади ] загальнодержавного представницького органу (парламенту).

5. Свобода ідеології (але не закликів до насильства тощо). Ліберальний режим — був характерний для розвинених країн

в XIX ст. Нині він зберігся в деяких країнах, що розвиваються. Для нього характерні;

1. Висока міра політичної свободи, проте, внаслідок куль­турної відсталості більшості членів суспільства реально користу­ватися демократичними інститутами може порівняно невелика кількість осіб.

2. Державі доводиться вдаватися до форм примусової дії, оскільки соціальна база правлячої еліти досить вузька.

3. Демократичні інститути, включаючи опозицію, функціону­ють як би на поверхні суспільного життя.

Авторитарний (владний) режим характеризується наступними ознаками:

1. Політичні права і свободи громадян визнаються в обме­женому обсязі, який не дозволяє їм реально брати участь у визначенні державної політики, а деякі опозиційні партії не можуть діяти легально.

2. Влада переходить від однієї партії до іншої на основі

виборів, але сам вибір партії виборцями обмежений (депутатів часто обирають на основі етнічних і релігійних пристрастей;

президент — харизматичний лідер, стає по суті незмінним).

3. Політичний плюралізм обмежений, дозволені тільки деякі організації і то з огляду на певні умови; рішення приймаються більшістю правлячої партії без врахування прав меншості;

цензура; тощо.

4. Принцип розподілу влад може бути лише регламентований в конституції, але фактично ігнорується.

5. Обмежений ідеологічний плюралізм.

6. Збройні сили часто відіграють політичну роль.

Для тоталітарного режиму характерні наступні ознаки:

1. В основу режиму покладено концепцію вождизму, полі­тичні права і свободи громадян, можливість їх активної участі у визначенні державної політики принципово не розгляда­ються.

2. Перехід політичного керівництва від однієї партії до іншої не може бути здійснений шляхом виборів: зазвичай існує одна легальна партія, а інші якщо і існують, то тільки під її контролем.

3. Політичний плюралізм принципово не розглядається, по­літична опозиція не допускається, захист прав меншості яе визнається; у деякі конституції вміщено принцип демократич­ного централізму.

4. Розподіл влад не здійснюється; закріплюється принцип єдності влади. Представницькі органи розпущені. Місцеве самоврядування позбавлене будь-якого реального значення. На місцях управляють представники глави держави, органи на кшталт "рад", партійні органи.

5. Існує єдина обов'язкова ідеологія.