13. Форми правління в зарубіжних країнах

Форма правління — це спосіб організації державної влади, обумовлений принципами взаємовідносин найвищих органів держави: глави держави, найвищих органів законодавчої і ви­конавчої влади.

Залежно від порядку заміщення посади глави держави (спад­коємство або шляхом виборів) розрізняють 2 основні форми правління: монархія і республіка.

Монархія — форма правління, коли главою держави є особа, яка одержує і передає свою державну посаду і почесний титул у спадщину і довічно.

Розрізняють абсолютну, дуалістичну і парламентську мо­нархію.

Абсолютна монархія характеризується перш за все тим, що в руках монарха сконцентрована вся повнота влади- Прикладом такої держави може слугувати Султанат Оман. Замість Консти­туції тут діє Коран. Уряд формує король. Прем'єр-міністр — зазвичай його син; а губернатори — родичі.

Дуалістична монархія — перша форма конституційної монар­хії. Виконавча і частково судова влада належить монарху; а законодавча — парламенту. Парламент обирається всіми підда­ними або їх частиною, якщо виборче право — цензове.

Монарх може призначати уряд, який відповідальний тільки перед ним. Він має право абсолютного вето. Окрім того монарх має право видавати укази, що мають силу закону та розпускати парламент.

Головна відмітна ознака парламентської монархії — відпові­дальність уряду перед парламентом. Недовіра парламенту уряду означає його відставку. У свою чергу, уряд може запропонувати монархові розпустити парламент (нижню палату).

Інші ознаки:

• верховенство парламенту над виконавчою владою;

• судова влада — незалежна;

• уряд повинен користуватися довірою парламенту (або його нижньої палати);

• глава уряду — лідер партії, що має більшість місць в парламенті;

• акти монарха контрасигнуватимуться главою уряду або відповідним міністром.

Республіка — (лат., суспільна справа) форма правління, яка характеризується виборністю глави держави, зазвичай прези­дентом. Республіка — найбільш поширена в сучасних умовах форма державного правління.

Президентська республіка. Класичним прикладом такої рес­публіки є США.

Головна відмітна ознака — відсутність відповідальності вико­навчої влади перед парламентом за політику, що проводиться.

Інші ознаки:

— витримується формальна вимога жорсткого поділу влад і наявність збалансованої системи заборон і противаг. Президент має право суспенсивного (відкладального) вето. Верхня палата парламенту може перешкодити призначенню президентом поса­дових осіб і не ратифікувати підписані ним договори;

— обрання президента відбувається на загальних виборах;

— президент об'єднує повноваження глави держави і глави уряду;

• уряд формує президент при обмеженій участі парламенту;

• уряд, як правило, не є колегіальним органом;

• глава держави не має права розпускати парламент;

• відсутній інститут контрасигнатури.

Парламентська республіка. Прикладом такої республіки можуть слугувати Німеччина, Італія, Індія, Угорщина, Чехія, Естонія.

Головна відмітна ознака — політична відповідальність уряду

перед парламентом. Інші ознаки:

— здійснення повноважень глави держави і глави уряду

різними особами;

— у сфері виконавчої влади реальні повноваження належать

уряду;

— повноваження президента — обмежені;

• уряд формується парламентом, участь президента в цьому процесі в багатьох країнах фактично є номінальною;

• право глави держави розпускати парламент, яке, як пра­вило, ефективно контролюється урядом;

• контрасигнація актів глави держави главою уряду або відповідним міністром;

• нерідко спостерігається солідарна відповідальність уряду.

Змішана: парламентсько-президентська або президентсько-парламентська республіка (Австрія, Ірландія, Ісландія, Македо­нія, Польща, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Хорва­тія, більшість країн СНД).

Інші ознаки:

• парламент і президент обираються громадянами;

• президент — нерідко харизматичний (або популярний в

народі) лідер;

• президент може керувати урядом або призначати його (коли керує прем'єр-міністр);

• президент може розпускати парламент. Він має право активно втручатися в політичне життя, але, як правило, цим правом не користується (проте у країнах СНД президенти ко­ристуються цим правом дуже активно);

• уряд повинен користуватися довірою парламенту (нижньої палати).

Така форма правління ефективна, якщо парламентська біль­шість, уряд і президент належать до однієї політичної партії.

У деяких мусульманський країнах існують теократичні (ісламські) республіки (Іран). Разом з президентом і парламен­том в них є посада керівника, наділеного верховною духовною і політичною владою і виконуючого функції вождя нації.