58. Конституція Японії 1947 р.

Проект був прийнятий парламентом восени 1946 р. та був прийнятий Далекосхідною комісією країн-переможниць і набув чинності з травня 1947 р. Склад: 103 статті. Проголошення принципу народного суверенітету. Вищий орган держави і єдиний законодавчий орган – парламент (2 палати: Палата представників і Палата радників). Імператор – лише символ нації, не глава держави. Система органів держ.влади характерна для конституційної монархії.

Закріплює загальнолюдські цінності, загальні принципи політичної моралі, принципові антивоєнні положення, широкий перелік традиційних прав і свобод гр-н, міститься положення про скасування привілейованих станів. Особливість Японії – система довічного найму працівників підприємцями і особлива система виплати заробітної плати.

Форма держ.устрою: Японія – унітарна держава з широкою автономією адмін..-терит.одиниць.

За способом внесення змін – жорстка (внесення змін можливо за ініціативою парламенту за згодою2/3 членів з кожної палат + поправки затверджуються на референдумі або новим складом парламенту). На практиці – поправки до конституції ще не вносилися.

59. Форма державного устрою, управління Японії.

Вищий орган держ.влади – парламент (Коккай). Склад: 2 палати. Палата представників (Сюшин) – на 4 роки, 511 членів. Палата радників (Ваншин) – 6 років, з оновленням половини складу кожні 3 роки, 252 члени. Делегати обираються за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Депутати володіють імунітетом і індемнітетом на період сесії. Чергові сесії – 1 раз на рік. Діють постіні і тимчасові комітети (розглядають законопроекти). Право законодавчої ініціативи – члени палат і уряд.

2 способи прийняття законів: І – прийняття законопроекту обома палатами. ІІ – повторне прийняття Палатою представників (не менш 2/3 присутніх членів) законопроекту, відхиленого Палатою радників.

Вищий орган виконавчої влади – уряд Японії – Кабінет міністрів. Склад: прем’єр-міністр, 12 міністрів (які відповідають за певну сферу держ.управління) і 8 міністрів «без портфеля». Прем'єр-міністр призначається імпе­ратором за поданням парламенту з числа членів парламенту. Прем'єр-міністр призначає міністрів, більшість яких повинна

входити до складу парламенту. На вимогу прем'єр-міністра мі­ністри можуть бути усунені з посади.

Повноваження уряду: проводить в життя закони, здійснює керів­ництво державними справами, зовнішньою політикою, укладає міжнародні договори (з схваленням парламентом), приймає рішення про амністію, про пом'якшення і відстрочення по­карань, призначає членів Верховного суду і суддів нижчих інстанцій. Кабінет міністрів наділений також правом законо­давчої ініціативи — саме він представляє більшість законів, що приймаються парламентом.

60. Місцеве самоврядування і форма правління Японії.

Країна розділена на 47 префектур і 14 округів. Правове становище всіх цих одиниць однакове. Токійський столичний округ ділиться на міські райони і розташовані на його території міста, селища, села.

У адмін..-терит.одиницях, що наділені правом місцевого самоврядування, гр-ни обирають на 4 роки префектуральні, міські, сільські збори. Збори працюють сесійно. Щорічно скликаються 4 сесії. Гр-ни також обирають органи управління адмін..-терит.одиниць – префектів (губернаторів), мерів міст, старост сіл. Губернатор префектури може бути усунений з посади прем'єр-міністром, мер міста і староста села — губерна­тором. Компетенція органів місцевого самоврядування строго регламентована.

Відповідно до законодавства в Японії здійснюється досить суворий прямий контроль центральних відомств за діяльністю органів місцевого самоврядування і управління. Особлива увага приділяється фінансовому контролю. Діяльність органів міс­цевого самоврядування координує спеціальне міністерство у справах місцевого самоврядування. Фактично воно здійснює керівництво їх роботою і проводить інспекції на місцях.

Форма правління – конституційна монархія. Імператор – символ держави і єдності нації. Повноваження імператора здійснюються за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів: призначення прем'єр-міністра за поданням парламенту і головного судді Верховного суду за поданням уряду; промульгація поправок до Конституції, законів, указів уряду; скликання парламенту і розпуск Палати представників; призначення і усунення з посади міністрів. Кон­ституція залишила за імператором, по суті, лише церемоніальні функції, традиційно здійснювані в монархіях главою держави: звернення до парламенту на відкритті чергової сесії, прийняття вірчих грамот від послів іноземних держав, підписання офіцій­них документів.