- •Поняття, предмет і метод конституційного права зарубіжних країн.
- •Система і суб'єкти конституційного права зарубіжних країн.
- •3. Джерела конституційного права зарубіжних країн
- •4. Конституційне право зарубіжних країн як юридична наука і навчальна дисципліна
- •5. Політичні партії зарубіжних країн: поняття, види, функції і цілі. Інституціоналізація політичних партій.
- •6. Партійні системи зарубіжних країн.
- •7. Конституції зарубіжних країн: поняття, суть, зміст, юридичні ознаки
- •8. Еволюція змісту конституцій зарубіжних країн, їх класифікація.
- •10. Основи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах: поняття і принципи.
- •11. Громадянство і підданство: поняття, способи набуття і втрати громадянства. Правовий режим іноземців в зарубіжних країнах.
- •12. Поняття прав, свобод і обов'язків; їх характеристика і класифікація; обмеження прав і свобод; гарантії прав і свобод людини і громадянина.
- •13. Форми правління в зарубіжних країнах
- •14 . Форми державного устрою зарубіжних країн: конфедерація, федерація, унітарна держава, поняття і види автономій.
- •15. Політичні (державні) режими в зарубіжних країнах.
- •16. Виборче право зарубіжних країн: поняття і принципи
- •17. Вибори в зарубіжних країнах: поняття, види і порядок проведення.
- •18. Виборчі системи зарубіжних країн.
- •19. Референдуми в зарубіжних країнах
- •20. Глава держави в зарубіжних країнах: поняття, основні ознаки і види. Компетенція глави держави.
- •21. Монарх, його правовий статус. Системи престолонаслідування.
- •22. Президент, його правовий статус. Основні системи обрання президента. Дострокове припинення повноважень президента.
- •23. Компетенція глави держави.
- •25. Компетенція парламентів зарубіжних країн. Характеристика законодавчого процесу.
- •26. Статус депутатів в парламентах зарубіжних країн: вільний і імперативний мандат, імунітет, індемнітет, права і обов’язки депутата парламенту.
- •28. Компетенція урядів зарубіжних країн; делеговане законодавство.
- •30. Порядок формування, структура і організація роботи муніципальних органів, їх фінансова база і компетенція.
- •31. Конституція Великобританії, її особливості. Основи правового статусу особи.
- •32. Форма правління і особливості конституційного статусу монарха у Великобританії.
- •33. Характеристика парламенту і уряду Великобританії.
- •34. Форма державного устрою Великобританії. Муніципальна система Великобританії.
- •35. Конституція сша 1787 р. І її специфічні риси. Поправки до Конституції сша.
- •36. Форма правління, місце Президента сша в системі державних органів.
- •37. Конгрес сша: характеристика палат парламенту.
- •38. Американський федералізм. Місцеве самоврядування і управління.
- •39. Конституція фрн 1949 р.
- •40. Форма правління, місце Президента в системі державних органів фрн.
- •Бундестаг і Бундесрат: порядок їх формування і компетенція. Федеральний канцлер і уряд фрн.
- •Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління.
- •Конституція Франції 1958 р.
- •Форма правління. Президент Франції і його місце в системі державних органів.
- •Парламент Франції: порядок формування і компетенція.
- •Уряд Франції: його характеристика.
- •Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління Франції*
- •Конституція Італії 1947 р.
- •Форма правління, вищі органи державної влади Італії.
- •Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління Італії.
- •51. Конституція Іспанії 1978 р.
- •52. Форма правління, вищі органи державної влади Іспанії.
- •53. Особливості державного устрою Іспанії. Місцеве самоврядування і управління.
- •55. Форма правління, особливості конституційного статусу Президента Російської Федерації.
- •56. Характеристика місцевого самоврядування.
- •57. Форма парламенту і уряду Російської Федерації
- •58. Конституція Японії 1947 р.
- •59. Форма державного устрою, управління Японії.
- •60. Місцеве самоврядування і форма правління Японії.
38. Американський федералізм. Місцеве самоврядування і управління.
За формою державного устрою США — федерація. Держава
складається з 50 штатів і федерального округу Колумбія. З островами Пуерто-Ріко і Гуам укладена угода про "вільну асоціацію", на підставі якої їм наданий статус держав, які "вільно приєдналися". Населення островів обирає законодавчі збори і губернаторів, проте, на їх території діють федеральні закони США, що мають вищу юридичну силу в порівнянні з місцевими законами. Острови Східне Самоа і Віргінські острови знаходяться в прямому управлінні США.
Конституція США містить чіткий перелік питань, віднесених до компетенції центральної влади. Питання, які не вміщені до цього переліку, штати правомочні вирішувати самостійно. Кожен штат має свою конституцію, свої законодавчі органи — легіслатури, свою виконавчу владу і судову систему. Штатам заборонено укладати договори з іноземними державами і з іншими штатами, вести війну, створювати збройні сили, вступати в союзи, чеканити монету, випускати кредитні білети, обкладати імпорт і експорт митними зборами або іншими митами, приймати закони про опалу і ті закони, що мають зворотну силу, дарувати дворянські титули. Всі інші питання належать до відання штатів. Штати, як суб'єкти федерації, не наділені державним суверенітетом; вони не мають права виходу з союзу. Визнається верховенство законів федерації відносно законів штатів. Главами штатів є губернатори, що обираються на основі загальних, рівних прямих виборів строком на 2—4 роки. Повноваження губернаторів систематично розширюються, проте все таки останнім часом в американському федералізмі все більш виразно виявляється тенденція до централізації.Н]
Штати поділено на графства, якими управляють муніципальні органи.
Відповідно до американської правової доктрини конституційний статус органів місцевого самоврядування визначається формулою "муніципалітети — креатури штатів". Положення, які регулюють питання організації і діяльності муніципалітетів, містяться в конституціях штатів. Окрім конституцій штатів істотне значення в правовому регулюванні системи органів місцевого управління в США має законодавство штатів. Штати приймають з питань місцевого самоврядування так звані "загальні закони" (вони адресовані всім муніципалітетам), закони про окремі види муніципальних органів (наприклад, закон про таун) тощо. Важливим елементом правового статусу місцевих органів в США є муніципальні хартії* що існують у більшості муніципалітетів. Прийняття муніципальним органом хартії пов'язано з відповідним актом легіслатури штату і здійснюється на основі положень конституції штату. Система органів місцевого самоврядування в США будується на основі адміністративно-територіального поділу.
У графствах можливе формування 2 основних типів представницьких органів — комісіонерних рад і рад контролерів. Комісіонери! ради, що набули поширення близько у 80% графств, обираються безпосередньо населенням зазвичай на строк 2—4 роки у складі 3—5 осіб, причому винятково для роботи в цьому органі, без права обіймати інші державні посади. Ради контролерів формуються з виборних посадових осіб муніципалітетів і тауншипів, що входять в графство і від кількості таких одиниць залежить кількісний склад ради контролерів (в середньому — 20 осіб). Члени рад виконують свої обов'язки за сумісництвом, а робота рад організовується в рамках утворюваних ними комітетів. Крім того, населення графств (їх в країні налічується понад 3 тис.) обирає деяких посадових осіб (шерифа, прокурора, скарбника, коронера та інших).
У 20 штатах графства підрозділяються на тауни і тауншипи (тауншипи найбільш поширені на північному сході і півночі країни). Таун — це невелике містечко з прилягаючої до нього сільською місцевістю; тауншип — група однорідних селищ. Питання місцевого значення вирішуються на зборах громади, що віднесені до їх відання. На цих же зборах обираються виконавчі комітети і деякі посадові особи. У дрібних таунах і тауншипах проводяться збори всіх жителів цих адміністративних одиниць. Міста мають статус муніципальних корпорацій (сіті, бороу, віллідж). Органи місцевого самоврядування в них наділені тими ж повноваженнями, що і в графствах.
Міста в США виділені з складу графств. У них склалися З системи муніципального самоврядування:
"Система мер — рада", яка діє більш ніж в половині всіх самоврядних міст США. При цьому може йти мова про "сильного" мера і "слабкого" мера, оскільки реальна влада мера далеко не однакова у всіх муніципалітетах. На обсяг влади мера, його місце в системі муніципального управління впливають такі чинники, як процедура його обрання (мер обирається безпосередньо жителями або муніципальною радою; можливий і інший спосіб обрання мера — мером може стати муніципальний радник, що набрав найбільше число голосів на виборах в раду); строк повноважень мера (це може бути і 2, і 4 роки); право мера накладати вето на рішення ради тощо.
"Система рада — менеджер" (або "міський керівник"). Ця
форма міського управління використовується майже в 40% міст США. Мер і муніципальна рада наймають професійного чиновника — менеджера (міського керівника), який керує міською адміністрацією і здійснює практичну реалізацію визначеної радою політики. Муніципальна рада і менеджер є політичними органами, що визначають загальну політичну лінію.
Третя форма міського самоврядування в США — "комісія" — зустрічається досить рідко. Вона існує в невеликих містах. Міське управління здійснюється комісією, що складається зазвичай з 3—7 осіб, що обираються загальним голосуванням. Члени комісії одночасно виконують функції ради і глав основних підрозділів апарату муніципального управління.
Компетенція місцевого самоврядування вміщує наступні основні напрями діяльності:
-
охорона громадського порядку;
-
фіскальні права (встановлює місцеві податки і збори і
формує місцевий бюджет);
-
надання соціальних послуг;
-
управління майном.
Компетенція органів місцевого самоврядування постійно розширюється за рахунок питань, які раніше вирішували державні органи.