18. Виборчі системи зарубіжних країн.

Основні виборчі системи: мажоритарна і пропорційна.

Мажоритарна відносної більшості: обраний той кандидат, який отримав більше голосів, ніж будь-хто з його опонентів. Як правило, вибори в один тур. Головний недолік – депутат обирається відносною більшістю голосів.

Мажоритарна система абсолютної більшості: для обрання потрібно набрати більше половини голосів (50 + 1). Абсолютна більшість може бути потрійною: а) від числа зареєстрованих виборців; б) від числа поданих голосів; в) від числа дійсних поданих голосів. Встановлюється нижня межа. Як правило, вибори проводяться по одномандатних округах.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості: для обрання необхідно набрати 2/3 голосів виборців.

Різновиди мажоритарної системи:

Кумулятивний вотум : кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів, або інше число, встановлене законом, але у всіх виборців воно рівне.

Система єдиного непередаваного голосу (напівпропорційна): в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує тільки за одного кандидата з того або іншого партійного списку. Обраний той, хто набрав більше голосів (як за мажоритарної системи відносної більшості).

Система пропорційного представництва політичних партій: число депутатських мандатів пропорційно числу поданих за неї голосів виборців.

Виборча квота (виборчий метр) – мінімальне число голосів, необхідне для обрання одного кандидата.

Преференційоване голосування – голосуючи за список, виборець може усередині списку висловити перевагу певним кандидатам.

Панаширування – право виборця глосувати за кандидатів з різних списків або вписувати до цих списків нових кандидатів.

Змішана (мажоритарно-пропорційна система): половина депутатів – за мажоритарною системою відносної більшості, інша половина – за пропорційною.

19. Референдуми в зарубіжних країнах

Референдум — це голосування виборців, за допомогою якого приймаються рішення державного або самоврядного характеру, що має загальнодержавне або місцеве значення.

Плебісцит — це голосування виборців з найважливіших для країни питань, пов'язаних, як правило, з територіальними між­народними проблемами, або з питань щодо статусу особи.

Окрім референдуму і плебісциту може проводитися всена­родне опитування, яке допускає виявлення думки населення, причому не обов'язково шляхом голосування. Воно може бути проведене громадською організацією або пресою. Якщо таке опитування не припускає ухвалення рішення виборцями і проводиться шляхом голосування, воно може бути консультатив­ним референдумом. Консультативний референдум проводиться уповноваженими державними органами з дотриманням необхід­них процедур.

Ініціатива референдуму може виходити:

• від деяких вищих органів держави;

• від певного числа депутатів парламенту;

• від встановленого законом числа громадян.

Остаточне рішення про проведення референдуму приймає, як правило, парламент або президент.

Формула референдуму - питання, що виноситься на референдум.

Організація референдумів: складаються списки осіб, що мають право брати участь в голо­суванні, створюються виборчі комісії, проводиться агітаційна робота тощо.

Референдум визнається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більшість виборців, внесених до списків для голосування, а рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість з виборців, що взяли участь у голосуванні (за загальним правилом).

Види референдумів:

1. Загальнодержавний або місцевий.

Загальнодержавний проводиться на території всієї країни.

Місцеві референдуми проводяться на території суб'єкта феде­рації, автономного утворення, однієї або декількох адміністра­тивно-територіальних одиниць.

2. Обов'язковий і факультативний.

Обов'язковий референдум проводиться, як правило, в тих випадках, коли рішення з певного питання може бути прийнято тільки на референдумі.

Факультативний референдум проводиться тоді, коли рішення може бути прийнято або шляхом референдуму або іншим шляхом.

3. Конституційний і звичайний.

На конституційний виносяться доповнення або поправки до конституцій; на звичайний — інші питання.

4. Допарламентський, післяпарламентський, позапарламентський.

Допарламентський проводиться до прийняття закону пар­ламентом, який хоче знати думку населення з цього питання.

Післяпарламентський проводиться після того, як закон прий­нятий парламентом і винесений ним на затверження.

Позапарламентський проводиться в тих випадках, коли закон приймається за відсутності парламенту або в обхід парламенту, якщо президент допускає, що парламент не прийме потрібний йому закон.

5. Що затверджує або скасовує (як правило, рішення пар­ламенту).

6. Вирішальний (коли думка враховується обов'язково) і консультативний (коли думка може бути неврахована).

Результати референдуму оформляються шляхом підрахунку голосів.