26. Статус депутатів в парламентах зарубіжних країн: вільний і імперативний мандат, імунітет, індемнітет, права і обов’язки депутата парламенту.

Вільний мандат: депутати не зв'язані юридичними зобов'язаннями щодо своїх виборців. Вони вважаються пред­ставниками не певних виборчих округів, а всього народу і не можуть бути відкликані виборцями.

Відсутність імперативного мандата зовсім не означає, що між депутатами і їх безпосередніми виборцями не існує прямих зв'язків. Робота з виборцями в округах є одним з найважливіших видів діяльності парламентаріїв, від якої значною мірою зале­жить їх подальша кар'єра.

Депутатський імунітет - депутат не може бути підданий затриманню або арешту, проти нього не може бути відкрито кримінальну справу без згоди палати, членом якої він є. Винятки можливі, як правило, лише у випадках, якщо депутат був затриманий на місці злочину. Імунітет може розповсюд­жуватися на весь період діяльності парламенту, тільки на період сесії, на період сесії і на час шляху на сесію і назад.

Термін "депутатський індемнітет" має 2 значення:

1. Невідповідальність за свої виступи в парламенті і за дії, які депутат підтримував своїм голосуванням, навіть якщо ці дії потім будуть визнані протизаконними.

2. депутатська винагорода. Депутатська діяльність розглядається як почесна політична служ­ба, а не засіб отримання матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, які депутат отримував би працюючи за фахом або займаючись бізнесом, як приватна особа. Депутатська винагорода встановлюється як фіксована грошова сума, що виплачується щомісячно. За розміром вона відповідає заробітній платі вищих категорій державних службовців.

Принцип несумісності депутатського мандата. Відпо­відно до цього принципу, депутат впродовж всього строку своїх повноважень не може обіймати визначені законом посади.

У звичайній ситуації повноваження парламентаріїв припи­няються у зв'язку із закінченням строку скликання представ­ницького органу, його достроковим розпуском або саморозпус­ком. Припинення повноважень може відбутися і у зв'язку з по­збавленням депутата його мандата. В більшості випадків це відбувається, коли депутат обраний з порушенням норм права. Підставою для цього є рішення суду.

Існує також практика тимчасового відсторонення депутата, що використовується як дисциплінарна санкція за грубі пору­шення регламенту і порядку в палаті. Зазвичай строк такого відсторонення обмежений і не перевищує двох тижнів. Проте, у будь-якому випадку, застосування таких санкцій і позбав­лення депутатських мандатів нетипове для розвинених демок­ратичних держав.

27. Поняття, види, порядок формування і структура урядів зарубіжних країн.

Уряд — це колегіальний орган загальної компетенції, шо здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою (тобто адмі­ністративною) діяльністю в країні.

Уряд може мати різні назви: уряд, рада міністрів, кабінет, кабінет міністрів, державна рада тощо.

За переліком посадових осіб склад уряду в різних країнах різний. За політичним складом уряд буває однопартійним, коаліційним і безпартійним.

Однопартійні уряди характерні для країн з двопартійною сис­темою. Вони створюються також в президентських республіках і в країнах тоталітарного соціалізму.

У парламентській республіці або парламентській монархії у випадку, якщо жодна з партій не отримує більшості в парламен­ті, та на основі попередньої угоди лідерів декількох партій формується коаліційний уряд.

Безпартійні уряди створюються в тих країнах, де політичні партії заборонені або політичний розвиток ще не призвів до створення політичних партій.

Якщо в парламентській республіці або парламентській монар­хії не вдається сформувати уряд на коаліційній основі, створю­ється службовий уряд з фахівців.

В результаті військових і революційних переворотів нерідко створюється тимчасовий уряд. Він утворюється позапарламент­ським способом і не базується на конституційних нормах.

Створення уряду:

Парламентарна модель: утворення уряду на базі підсумків парламентських виборів (при двопалатному парламен­ті — зазвичай виборів в нижню палату). Глава держави призначає главу уряду, відносно якого є підстави вважати, що він і очолюваний ним уряд користуватимуться довірою більшості депутатів парламенту або його нижньої палати. Отримавши мандат, глава уряду формує склад уряду і представляє його разом з програмою дій на затвердження парламенту. Якщо запропонований уряд або його керівник не можуть отримати довіри більшості парламенту (або палати), то можливий розпуск і призначення на період, поки збереться новообраний парламент, службового уряду.

Позапарламентська модель: глава держави формує уряд на свій розсуд. У деяких таких республіках у формуванні уряду бере участь верхня палата парламенту.

Структура урядів:

І модель: до складу уряду входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компе­тенцією. В сукупності вони складають уряд. Це обумовлює велику чисельність уряду, що іноді й знижує ефективність його роботи. Тому в таких країнах часто у складі уряду створюють вузькі колегіальні органи — президіуми.

ІІ модель: до складу уряду входять не всі політичні керівники міністерств і відомств, а тільки ті, які очолюють найважливіші з них. Члени уряду юридично нічим не відріз­няються від міністрів, які не мають такого статусу, проте на практиці їх повноваження щодо вирішення питань урядової політики відрізняються істотно.

Як відзначає В. Є. Чиркін, нерідко у складі уряду створю­ються більш вузькі структури, які можуть виконувати деякі (інколи досить важливі) повноваження. Існують 4 форми таких органів:

1. У таких країнах як Великобританія, Індія тощо уряд вклю­чає всіх міністрів, молодших міністрів (заступників міністрів) і інших осіб (більше 80 осіб). Проте уряд ніколи не збирається у повному складі як особливий орган. Засідає і править країною кабінет (близько 20 осіб).

2. У країнах континентального права (Франція, франкомовні країни Африки) розрізняють Раду міністрів і Раду кабінету. Засідання Ради міністрів — це офіційні засідання уряду, що проходять під головуванням Президента; на них ухвалюються найбільш важливі рішення. Засідання Ради кабінету проходять під головуванням прем'єр-міністра, зазвичай кожного разу за особливим дорученням Президента; на них розглядаються го­ловним чином оперативні питання.

3. У країнах тоталітарного соціалізму нерідко в уряді ство­рюється особливий орган — президія або бюро уряду. До його складу входять прем'єр-міністр, його заступники, іноді деякі міністри. Президія ухвалює рішення з багатьох важливих питань, що належать до компетенції уряду.

4. У деяких країнах у складі уряду створюються міжвідомчі комітети або комісії, що об'єднуюють групи споріднених мініс­терств, їм також делегуються повноваження щодо вирішення окремих питань, що належать до компетенції уряду.

Прем'єр-міністр (глава уряду). Від нього залежить підбір кандидатур до складу уряду. Часто він приймає рішення від імені уряду. При ньому можуть створюватися різні допоміжні органи та особистий секретаріат. Для попереднього вирішення питань або для їх остаточного вирішення він скликає наради окремих міністрів. Прем'єр-міністр отримує високий посадовий оклад. При уряді створюється орган управління справами уряду, який нерідко очолює окремий міністр (часто він називається міністр Кабінету міністрів).

Існує певний "класич­ний" перелік міністерств, які обов'язково входять до складу урядових колегій. Це, перш за все, це міністерства внутрішніх і іноземних справ, оборони, фінансів, юстиції і деякі інші. їх керівники традиційно формували склад урядових колегій з само­го початку розвитку сучасної державності. В міру розширення функцій держави до складу уряду почали входити міністри економіки, праці, освіти, науки і техніки, охорони навколиш­нього природного середовища тощо.

До складу уряду в зарубіжних країнах можуть входити мі­ністри, які очолюють окремі урядові департаменти (міністерства) і міністри без портфеля. Останні виконують функції постій­ного або встановлені на визначений термін термінового харак­теру. Вони не пов'язані організаційно ні з одним міністерством або відомством, але нерідко входять до складу уряду.

Важливим доповненням уряду є допоміжний апарат. Первин­ною його формою були різні комісії і комітети, які створюва­лися при уряді. У міру ускладнення функцій уряду зростав і ускладнювався допоміжний апарат. Разом з постійними почали створюватися тимчасові комітети і інші органи.