2. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування зарубіжних країн

При характеристиці організації муніципального управління в зарубіжних країнах слід враховувати, що специфіка муніци­пальних організаційних форм, поєднання і взаємодія місцевого самоврядування і державного управління визначається історич­ними, географічними, демографічними особливостями тієї або іншої країни, політичним режимом, а також правовою системою.

Найбільш типові приклади організаційно-правових форм міс­цевого самоврядування дають такі держави як Великобританія, США, Франція і ФРН. Докладніше про них йдеться в темах, присвячених цим країнам.

У ряді європейських країн представниками держави є мери (бургомістри) муніципалітетів. Так, в Бельгії бургомістр призна­чається королем з числа членів місцевої (комунальної) ради, будучи одночасно представником короля і головним магістра­том комуни. У Голандії бургомістр, що є головою виконавчого

органу муніципалітету, призначається королівським указом за

рекомендацією королівського комісара у справах такої провінції після консультації з муніципальною радою. Він наділений деякими державними повноваженнями. На нього, зокрема, покладено відповідальність за роботу поліції і пожежних служб.

В цілому, первинним осередком місцевого самоврядування в зарубіжних країнах є, як правило, міські і сільські комуни, які можуть по-різному іменуватися. У Данії, наприклад, вони називаються муніципалітетами. Муніципалітети (комуни) мо­жуть значно відрізнятися один від одного розмірами території, чисельністю населення. У деяких країнах створюються невеликі самоврядні територіальні осередки, що не мають статусу муні­ципалітетів. Наприклад, в Іспанії, налічується більше 3670 місце­вих громад, розмір яких менший розміру комуни. Вони мають назви: хутір, прихід, поділ тощо.

Законодавство зарубіжних країн про місцеве самоврядування не виключає можливості об'єднання комун і створення між-громадських об'єднань. Так, в Іспанії існує така форма об'єд­нання комун, як синдикати комун. Синдикати комун — це добровільні асоціації комун, направлені на спільне здійснення певних робіт, що належать до компетенції заінтересованих комун. Розміри території муніципалітетів, чисельність їх насе­лення, структура управління — важливі чинники, що впливають на характер і зміст реформ місцевого самоврядування, які здійснювалися в зарубіжних країнах після Другої світової війни і проводяться сьогодні у ряді країн. Однією з тенденцій цих реформ є укрупнення муніципалітетів, зокрема, у Великобри­танії, ФРН, Скандинавських країнах. Розширення суспільних завдань, що відбулося після Другої світової війни, а також вимоги населення впливати на вирішення цих завдань на місцевому рівні стали підставою для децентралізації великої кількості суспільних завдань, передання їх на вирішення муні­ципалітетів. Так, в Данії перед реформою місцевого самовряду­вання в 1970 р. було 1297 сільських і 88 міських муніципалі­тетів. Впродовж реформи вони були перетворені в 275 великих муніципалітетів. Метою реформи було створення "життєздатних" муніципалітетів з територією і податковою базою, які дозволяли органам місцевого самоврядування ефективно вирішувати місцеві питання.

Муніципальний зарубіжний досвід свідчить, що питання зміни меж муніципалітетів, їх скасування, злиття повинно вирі­шуватися законодавчим шляхом, з урахуванням думки заінте­ресованих муніципалітетів та населення.

За всією різноманітності систем місцевого самоврядування в країнах, шо розвиваються, для них характерні наступні за­гальні ознаки: