Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПЗК. Р.Ф. Гринюк, М.А. Захарченко.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
20.11.2018
Размер:
1.92 Mб
Скачать
  1. Природою державного органу, який приймає нормативний акт (наприклад, органи законодавчої, виконавчої влади).

  2. Процедурою його прийняття (наприклад, прийняття закону парламентом або шляхом референдуму).

  3. Його юридичною силою, яка багато в чому обумовлена першими 2 моментами.

Ієрархія системи джерел конституційного права — одна з найважливіших гарантій принципу конституційної законності.

Відступи від принципу ієрархії джерел конституційного права обумовлюються, насамперед, особливостями національної пра­пової системи. Особливо часто вони зустрічаються в країнах, що розвиваються, а так само в мусульманських країнах, де

писані конституційні джерела підпорядковані релігійним наста­новам. Порушення принципу ієрархічності були властиві і для соціалістичних держав, де політичні рішення правлячої партії могли призвести до підміни або зміни конституційних норма­тивно-правових актів.

Значні корективи в здійснення принципу ієрархічності вносить і конституційна практика. Найбільш загальний виня­ток з цього принципу становить підміна закону як акту вищої юридичної сили нормативними актами глави держави і уряду, які наділяються силою закону.

Системи джерел конституційного права окремих країн роз­різняються за своєю структурою: за складом, становищем кож­ного з джерел в цій системі, їх взаємовідношенням. Так, на відміну від більшості сучасних держав, у Великобританії, Новій Зеландії і Ізраїлі немає писаної конституції (у формальному або юридичному розумінні); у країнах, де не створюються ор­гани конституційного контролю, природно, відсутній такий вид джерела, як їх рішення; у ряді країн, що розвиваються, джерела­ми є традиційний звичай, релігійне право; у країнах загального права судовий прецедент — важливе джерело конституційного права, в країнах континентального права він або не визнається таким, або відіграє значно меншу роль.

Один і той же вид джерела конституційного права може займати різне місце в юридичній ієрархії. У одних країнах міжнародно-правові акти визнаються частиною внутрішнього права, тобто вони мають силу закону; у інших — вони наділені більшою юридичною силою, чим національний закон; у тре­тіх — мають силу конституційного закону (Австрія); у деяких країнах вони можуть стояти вище за конституцію (Нідерланди).

Істотно розрізняються системи джерел конституційного права в державах з авторитарним і демократичним політичним режи­мом (при військовому режимі конституції взагалі перестають бути чинними).

Система джерел конституційного права постійно змінюється. Прикладом може слугувати Франція у момент переходу від IV до V республіки. Це також стосується країн, що розвиваються, в яких відбувається процес демократизації. Аналогічні явища спостерігаються в постсоціалістичних державах, де йде актив­ний процес формування нової системи джерел конституцій­ного права.

5. Конституційне право як юридична наука і навчальна дисципліна

Наука конституційного права вивчає конституційно-правові норми і інститути, а також суспільні відносини, які регулю­ються, можуть або повинні регулюватися ними. Наука вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм і ін­ститутів, прагнучи зрозуміти закономірності їх розвитку і дати обґрунтовані рекомендації законодавцеві і правозастосовувачу щодо вдосконалення і застосування відповідних норм права, а окремим особам — рекомендації з їх використання.

З цією метою вивчаються також теорії і погляди, що роз­робляються дослідниками конституційного права, умови і погляди, що впливають на їх еволюцію, тобто наука вивчає і сама себе.

Методи дослідження: порівняльний аналіз; формально-логіч­ний аналіз; історичний підхід; соціологічні дослідження; вивчен­ня статистики тощо.

До недавнього часу в науці конституційного права існували 2 напрями, які умовно можна було назвати радикалістським і ліберальним.

Радикалістів можна розділити на вчених-марксистів (у ленін­ському розумінні), революційних демократів (що обстоюють соціальну орієнтацію країн, що розвиваються) і лівих радикалів.

Ліберали вважають, шо конституція є виразом соціального контракту між різними групами населення.

У зарубіжній науці конституційного права існує 3 школи: