1. Системи місцевого самоврядування грунтуються на прин­ципах виборності місцевих органів, поєднання представниць­ких місцевих установ з традиційними формами безпосередньої демократії і різними самоврядними організаціями населення.

2. Вагома роль в місцевому управлінні призначених зверху представників центральної влади, тобто так званого "прямого державного управління на місцях".

3. Помітний розвиток функцій, пов'язаних з вирішенням еко­номічних і соціальних завдань, особливо у сфері освіти, охорони здоров'я, комунального господарства, громадських робіт.

3. Компетенція і фінансова база органів місцевого управління і самоврядування

Повноваження місцевих органів закріплюються спеціаль­ними законами про місцеве управління, а також законами, які регулюють різні галузі державного управління. У загальному вигляді вони можуть закріплюватися і в конституціях. У феде­ративних державах коло повноважень місцевих органів зазвичай регулюється суб'єктами федерації. У країнах англосаксонської системи права, зокрема, у Великобританії важливим джерелом повноважень місцевих органів є судові прецеденти, що значною мірою регулюють і конкретизують компетенцію місцевих орга­нів, яка встановлюється актами парламенту.

Порядок надання повноважень місцевим органам неоднако­вий в різних країнах. У США, Великобританії і в багатьох інших країнах з англосаксонською моделлю місцевого управ­ління затвердився принцип "позитивного" регулювання діяль­ності місцевих органів. Обсяг компетенції останніх встановлю­ється шляхом докладного перерахування їх прав і обов'язків. Місцеві органи, таким чином, мають право здійснювати лише ті дб, які безпосередньо визначені законом. Інакше ці дії можуть бути визнані здійсненими з перевищенням повноважень, тобто протизаконними. Аналогічним чином у Великобританії місцеві органи наділені лише тими повноваженнями, які надані їм парламентськими статутами, що відображає суто британський підхід до місцевого управління як інструменту національної політики. Як наголошується в англійській науковій літературі, місцеві органи є публічними корпораціями і, як такі, завдячують своїм існуванням винятково законодавству. Тому будь-яка дія місцевого органу має бути виправдана посиланням на відпо­відний акт парламенту.

У країнах континентального права переважає принцип "не­гативного" регулювання, відповідно до якого місцеві органи мають право здійснювати дії, які прямо не заборонені зако­ном. Обсяг і зміст повноважень місцевих органів, відповідно до вказаного принципу, обумовлені залишковим вільним простором, який згідно із законом не наданий іншим держав­ним органам.

Законодавство багатьох сучасних держав поділяє повнова­ження місцевих представницьких органів на обов'язкові і факультативні (добровільні). До обов'язкових повноважень належать питання, яким надано загальнодержавне значення: водопостачання, громадська безпека, охорона здоров'я, освіт­лення і прибирання вулиць, транспорт тощо. Факультативні повноваження реалізуються місцевими органами влади на влас­ний розсуд, залежно від їх фінансових можливостей. До них, як правило, належать різні соціальні питання, а також питан­ня, пов'язані з культурними програмами та заходами.

У законодавстві таких країн як Великобританія, США, ФРН, Японія, передбачено право делегування повноважень муніци­палітетам вищестоящими органами влади.

Основними методами муніципальної діяльності є регулю­вання, контроль і безпосереднє управління муніципальним майном, підприємствами і установами. Регулювання і контроль в основному здійснюється шляхом видачі ліцензій на різні види діяльності (торгівля, обслуговування населення, зайняття промислами тощо), і так само за допомогою встановлення правил торгівлі, регулювання питань пов'язаних з плануванням за­будови населених пунктів, впорядкуванням міст, контролю за дотриманням природоохоронного законодавства. У сфері право-охорони до відання органів місцевого самоврядування належать такі повноваження: встановлення правил поведінки в громад­ських місцях, протипожежний і санітарний нагляд. У США, Канаді, Франції і ряді інших країн муніципалітети мають власну поліцію. Як правило, муніципалітети великих територіальних одиниць мають значний обсяг повноважень. Муніципалітети можуть видавати власні нормативні акти з питань, що невре-гульовані вищестоячими органами влади, які потім здебіль­шого затверджуються центральними органами влади або їх представниками на місцях.

Муніципальні органи здійснюють управління підприєм­ствами, які їм належать, головним чином у сфері комунального

138

139

господарства і побутового обслуговування населення. їм також

може належати певна частина житлового фонду, благодійні установи, навчальні заклади, бібліотеки, парки. У деяких країнах під віданням муніципалітетів перебувають промислові підпри­ємства, виплата допомоги по безробіттю і пенсій. Муніципальне господарство добре розвинуте у Великобританії, Австрії, Скан­дінавських країнах.

Основним джерелом доходів місцевих органів є податки і різні збори з населення. Найбільше значення серед податкових надходжень має майновий податок і, насамперед, податок на нерухомість (домоволодіння, господарські споруди, земельні ділянки). Якщо в одних країнах (Великобританія) він домінує в місцевій податковій системі, то в інших (США) поєднується з різними видами прибуткових і непрямих податків, до яких, зокрема, належать податок на покупки, прибутковий податок з населення, податок на тютюнові вироби тощо. У Німеччині до найбільш значущих податків, що формують бюджет, належать промисловий і поземельний податки, від яких разом надходить понад 90% загальної суми податкових надходжень громади. За законом 1970 р. у ФРН муніципалітети передають федеральному уряду понад 40% надходжень від місцевих податків, отриму­ючи натомість 14% надходжень від федерального податку. Важливе значення для муніципальних фінансів можуть мати і компенсації за послуги, що надаються місцевими органами. До них, зокрема, належать різні види ринкових зборів та мита, платежі за впорядкування вулиць, видачу паспортів і водійських документів, каналізацію, парковку тощо. Значну частину непо­даткових доходів зазвичай складають штрафи, що стягуються місцевою владою за порушення правил торгівлі, забруднення навколишнього середовища тощо. Надходження безпосередньо від господарської діяльності, як правило, утворюють лише невелику частку доходів місцевих бюджетів. Неприбутковість муніципальних господарських служб обумовлена, головним чином специфічною природою муніципальних органів, покли­каних на відміну від приватних корпорацій не досягати при­бутку, а задовольняти потреби місцевого населення.

Доходів місцевих органів зазвичай недостатньо для покриття муніципальних витрат. Тому набула значного поширення прак­тика надання місцевим органам центральних субсидій. У різних країнах вони складають від 15 до 50—60% доходів місцевих бюджетів. Зазвичай розрізняють 2 основні види субсидій; за­гального і спеціального призначення. Перші називаються дотаціями і призначені в основному для покриття дефіцитів місцевих бюджетів і інших витрат загального характеру, які визначаються самими місцевими органами. Другі називаються

субвенціями, носять цільовий характер і спрямовані на покриття витрат, схвалених центральним урядом. У місцевих бюджетах одних країн (Великобританія, Бельгія, Голландія) переважають дотації, в інших (ФРН, Італія, Японія) — субвенції. Надання субсидій породжує залежність муніципальних органів від центрального уряду, причому іноді не тільки фінансову, але і політичну.

План семінарського заняття

1. Поняття і суть місцевого управління і самоврядування.

2. Основні риси адміністративно-територіального устрою за­рубіжних країн. Система органів управління на місцях.

3. Порядок формування, структура і організація роботи ор­ганів місцевого управління.

4. Фінансова база і компетенція органів місцевого управління.

Контрольні питання

1. Сформулюйте поняття місцевого управління і самовряду­вання.

2. Назвіть основні системи організації влади на місцях. Визна­чите їх сутність,

3. Назвіть основні теорії місцевого управління. Охарактери­зуйте кожну з них.

4. Проаналізуйте основні риси адміністративно-територіаль­ного устрою зарубіжних країн.

5. Визначте відмінності систем органів управління на місцях в США, Великобританії, Японії, ФРН, Франції.

6. Проаналізуйте, як організовуються муніципальні вибори в зарубіжних країнах.

7. Встановіть, яка структура, компетенція і порядок діяль­ності муніципальних рад.

8. Проаналізуйте компетенцію органів місцевого управління в зарубіжних країнах. Перерахуйте основні методи муніципаль­ної діяльності.

9. Встановіть, що складає фінансову основу діяльності місце­вих органів управління і самоврядування?

10. Охарактеризуйте відносини органів місцевого управління

з центральною владою.

Практичні завдання

1. Схематично зобразіть основні моделі організації публічної

влади на місцях в зарубіжних країнах.

2. Місцева адміністрація, утворена місцевим представницьким органом або вибрана населенням, — орган управління чи само­врядування?

3. Яка модель організації публічної влади на місцях уявля­ється Вам найбільш бажаною і чому?

4. Визначте, як співвідносяться між собою поняття "авто­номія" і "самоврядування".

5. Проведіть порівняльний аналіз конституційного регулю­вання інституту місцевого самоврядування і управління у ФРН і Франції.

6. Схематично зобразіть основні підходи в відносинах органів місцевого самоврядування з центральною владою. Яка держава демократичніша; централізована або децентралізована?

Основні поняття і терміни

Місцеве самоврядування; місцеве управління; адміністративна опіка; автономія; муніципальні вибори; адміністративно-тери­торіальний поділ; децентралізована держава; муніципалітет; муніципальні ради; мер; губернатор; радники; виконавчий апарат; громада; комуна; методи муніципальної діяльності; матеріально-фінансова база місцевого управління; місцеві біллі.

ТЕСТИ