1. Визначте правильний варіант відповіді: "Система місцевого самоврядування, що будується на основі поєднання виборності і державного призначення керівників її місцевих органів, нази­вається":

А) континентальна;

Б) англосаксонська;

В) іберійська;

Г) радянська;

Д) східна.

2. Визначте, який із запропонованих варіантів відповіді є правильним: "Основними системами здійснення публічної влади на місцях є":

А) європейська;

Б) іберійська;

В) американська;

Г) мусульманська;

Д) африканська.

3. Визначте, яка із запропонованих відповідей на питання є правильною: "Система місцевого самоврядування, яка не пе­редбачає призначення з центру чиновників на місця для ко І-,,^

лю за діяльністю муніципальних органів":

А) англосаксонська;

Б) континентальна;

В) радянська;

Г) іберійська;

Д) всі перераховані.

4. Встановіть, до якої моделі належить система місцевого самоврядування, при якій муніципальні органи можуть здій- снювати тільки ті дії, які прямо визначені законом:

А) англосаксонська; Б) континентальна; В) радянська; Г) іберійська; Д) всі перераховані.

5. Встановіть, до якої моделі належить система місцевого самоврядування при якій муніципальні органи можуть здій- снювати будь-які дії, які прямо не заборонені законом і не

закріплені за будь-якими іншими органами:

А) англосаксонська; Б) континентальна; В) радянська; Г) іберійська; Д) всі перераховані.

6. Встановіть модель, при якій вибрані населенням пред- ставницькі органи місцевого самоврядування є органами дер- жавної влади:

А) англосаксонська;

Б) континентальна;

В) радянська;

Г) іберійська;

Д) всі перераховані.

7. Діяльність самого населення місцевої територіальної оди- ниці — територіальної громади (співтовариства) і її виборних органів з управлінню справами — це місцеве самоврядування.

А) так; Б) ні.

Рекомендована література

1. Конституционное (государственное) право зарубежньїх

стран: Учебн. / Отв. ред. Б.А. Страшун. — В 4-х т. — Т. 2. — М., 1995.

2. Конституционное право зарубежньїх стран: Учебн. / Под обш. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Знтина. — М.: Норма,

2002.

3. Енгибарян Р.&. Тадееосян З.В. Конституционное право. -

^и'\¹Х_Ркин В.Е. Конституционное право зарубежньїх стран. -

^М-5²°Г— Ю.С Емельяное И.А Местное самоуправление

І^иму стоанах- Учебн. пособ. — М.—Іула, іууй. ⁸ ТІХ^ГТ^. Конституционное право зарубежньїх гтоан- Учебн. пособ. — М., 2001.

7 ЧеркасоєА.И. Сравнительное местное управление. теория

^И Т™татма^ММЛ⁹ Местное самоуправление в зарубежньїх странах. - М., 1994.

Додаткова литература

1. Драго Р. Административная наука / Пер. с фр. — М.,

1994. _м

2. Таболин В.В. Право муниципального управления. — М.,

1997.

3. Васильєв В.И. Местное самоуправление. — М., 1999.

4. Ачкасов В.А. Опьіт местного самоуправления на Западе // Правоведение. — 1998. — № 4.

МОДУЛЬ 2. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 11 основи конституційного права великобританії

1. Конституція великобританії. Особливості правового статусу особи

Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (Великобританія) не має єдиного акту, що діє як конституція. За формою британська Конституція складається з 2 частин — писаної і неписаної. Ці частини складаються, у свою чергу, з різних, дуже різноманітних джерел точна кількість яких неві­дома, оскільки немає чітких критеріїв, за якими те або інше джерело слід відносити до складових частин Конституції. Ці джерела поділяються на 4 основних групи: статути, судові пре­цеденти, конституційні звичаї, доктринальні джерела.

Статут — акт (закон), що приймається обома палатами пар­ламенту згідно з встановленою для цього процедурою і під­писаний монархом.

Статутне право бере початок від Великої хартії вольностей (1215 р.), хоча вона була прийнята за іншою процедурою. Нині значення має не формальний зміст цього документа, а його розширювальне тлумачення юристами. До статутного права належать і інші акти парламенту з питань конституційного права. На сьогодні їх налічується близько 40. Найважливіші з них: Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911 р. і 1949 р., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне пред­ставництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р. (набув чин­ності з 2000 р.), Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо.

Конституційні звичаї — склалися в практичній діяльності найвищих несудових органів держави. Вони мають більш істотне значення, ніж судові прецеденти. Наприклад такі як: незасто-сування монархом права вето, порядок формування уряду, роль

Кабінету міністрів, статус міністрів тощо.

Судові прецеденти — це рішення з конституційних питань так званих високих судів (Апеляційного, Високого тощо). Вони є обов'язковими при розгляді в подальшому аналогічних справ. Хоча судові рішення об'єктивно існують в писаній формі, проте, доктрина відносить їх до неписаної частини права.

Доктринальні джерела — це думки видатних вчених-юристів з питань конституційного права. До них звертаються парламент і суди у разі пробілів в конституційному регулюванні.

Своєрідна форма Конституції Великобританії зумовила наступні її відмінності від основних законів інших держав:

1. Всі закони, прецеденти, конституційні звичаї мають, за­галом, однакову юридичну силу. їх роль, вплив, юридична сила вимірюються тільки їх авторитетом.

2. Відсутність будь-яких особливих вимог до порядку прий­няття, зміни або скасування законів, що вважаються конституцій­ними. Тобто Конституція належить до гнучких, до актів зміню­ваних з дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умовах звичайного судочинства.

3. Відсутність органів конституційного контролю, оскільки відсутні нормативні акти, що наділені вищою юридичною силою, з якими можна було б порівняти акти, що приймаються.

4. Значний формалізм, оскільки багато норм чинні вже про­тягом декількох століть і відірвані від реальної дійсності.

Оскільки у Великобританії немає істотно вираженого юри­дичного поділу конституційних і інших норм, то немає і поділу прав, свобод і обов'язків особи на конституційні (основні) та інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча діє ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1689 р.), скільки судовими прецедентами і конститу­ційними звичаями.

Головний принцип — громадяни мають право робити все, що не заборонено правовими нормами. Наприклад, політичні права і свободи, такі як свобода слова, зборів, мітингів, де­монстрацій, регулюються в основному звичаями. У законодав­стві ці свободи визначаються такими, що природно існують і встановлено лише певні вимоги до їх реалізації. Серед полі­тичних прав найбільше значення мають виборче право і право на участь у референдумі.

У післявоєнні роки лівим політичним силам вдалося до­сягти значного розширення і практичної захищеності прав британських підданих в соціально-економічній сфері.

У Великобританії діє декілька парламентських уповноваже­них (комісарів, омбудсманів), зокрема уповноважений у справах адміністрації, який слідкує, зокрема, за дотриманням прав грома­дян органами влади.

2. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління Великобританія — конституційна

монархія. Королева (король) є главою держави. Формально їй належать досить широкі повноваження: вона призначає прем'єр-міністра і членів'уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних осіб панівної церкви), скликає і розпускає парламент, може накласти вето на законо­проект, прийнятий парламентом. Королева зазвичай відкриває сесії парламенту, виступаючи з промовою, в якій проголошу­ються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Вона є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і денонсує договори з іншими державами, має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування. Проте насправді практично всі повноваження, що належать королеві, здійснюються членами уряду. Вони контрасигнують акти, що видаються королевою, і несуть за них відповідальність.

З XIII ст. у Великобританії діє Таємна рада. До її складу входить 300 осіб, що представляють різні гілки влади і англі­канську церкву. Збирається вона в особливо урочистих випад­ках, наприклад, з приводу коронації монарха і реальної участі в управлінні державними справами нині не бере.

Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міїїістром призначається лідер партії, що отримала більшість місць в Палаті громад. За його поданням королева призначає решту членів уряду. На відміну від більшості інших держав у Великобританії відрізняються поняття "уряд" і "кабінет". Кабінет діє всередині уряду. До його складу входять прем'єр-міністр і окремі міністри. Склад уряду набагато ширший (якщо чи­сельність членів Кабінету 18—20 осіб, то в уряді їх близько 100). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який насправді здійснює вищу виконавчу владу. Кабінет керує діяльністю державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, керує зовніш­ньою політикою країни. Кабінет видає різні акти відповідно до повноважень, делегованих йому парламентом, створюючи, таким чином, делеговане законодавство. Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у разі винесення Палатою громад вотуму недовіри, він повинен піти у відставку.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Строк його повноважень згідно із законом про парламент 1911 р. не може перевищувати 5 років.

Палата громад (або нижня палата) обирається шляхом загаль­них і прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. У її складі діє 659 депутатів. Мінімальний вік де­путата нижньої палати — 21 рік. Керує засіданнями палати і її обслуговуючим персоналом спікер, посада якого існує з 1377 р. Він має 3 заступників, які, зокрема, керують засіданнями у тому випадку, коли палата перетворить себе в комітет всієї, палати. Спікер голосує лише в тому випадку, якщо голоси членів палати розділилися порівну. Спікер наділений дуже знач­ними повноваженнями при вирішенні процедурних питань, пов'язаних з роботою палати.

Палата лордів (або верхня палата) не обирається. До її складу входять духовні лорди, судові лорди, спадкові пери і довічні пери. З 1999 р. почалося реформування Палати лордів, розра­ховане на 10 років. її чисельність скоротили з 1200 до 665 осіб. На перехідний період у складі палати залишилося 192 спадкових пера, останні отримали право балотуватися в Палату громад. Після завершення реформи з 788 спадкових перів, тільки 90 і 2 посадових особи, пов'язаних з церемоніалами, зможуть брати участь в засіданнях палати (їх кандідатури визначаються голо­суванням усіх спадкових перів). Керує засіданнями палати лорд-канцлер. З 2004 р. він не призначається монархом за поданням прем'єр-міністра і не входить до складу уряду. Його обирають депутати верхньої палати. У 2003 р. створено міністерство з конституційних справ, до якого перейшла значна частина повно­важень лорд-канцлера. Лорд-канцлер може брати участь в дебатах і голосуванні, але не вирішує процедурних питань. Це право здійснюється палатою самостійно при координації лідера палати, яким є керівник найбільшої фракції.

Депутати створюють різні комітети (у верхній палаті — тільки неспеціалізовані), які займаються розглядом питань, що мають велике суспільне значення. Серед найбільш важливих функцій парламенту — прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються члени парламенту, а відповідно і члени уряду, оскільки міністри мають бути обов'язково і депутатами однієї з палат. Урядові законопроек­ти мають пріоритет: депутати, які не є членами уряду, можуть вносити на розгляд законопроекти тільки один день на тиж­день (в п'ятницю), тоді як члени уряду мають право представ­ляти законопроекти в будь-який день тижня. Законопроекти можуть бути внесені як до верхньої, так і до нижньої палати, але, як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, потім в Палаті лордів. Законопроект проходить 3 читан­ня. В ході першого читання оголошуються лише назва і мета законопроекте, а також призначається час другого читання. У другому читанні законопроект розглядається в цілому і пере­дається в один з комітетів для постатійного обговорення. По­тім розглядається доповідь комітету, пропонуються поправки і доповнення до статей законопроекту. В ході .третього читання законопроект знову обговорюється в цілому і по ньому прово­диться голосування. Законопроект, прийнятий Палатою громад, направляється в Палату лордів. Фінансові законопроекти мають бути розглянуті і прийняті не пізніше ніж через 1 місяць з моменту надходження у верхню палату, інакше законопроект підписується королевою без прийняття Палатою лордів. Не­фінансові законопроекти відсилаються на підпис королеві після прийняття їх верхньою палатою. Парламент здійснює контроль за діяльністю уряду в наступних формах. Депутати направляють питання членам уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публіку­ються в парламентських звітах. На початку кожної сесії де­путати проводять дебати з приводу промови королеви, в якій викладено основні напрями діяльності уряду.