2. Система конституційного права

Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відособлюють його.

Основні частини та елементи системи конституційного права — це його загальні принципи, інститути і норми.

Загальні принципи конституційного права — це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здій­снюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Загальні принципи становлять ніби основу системи конститу­ційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулю­ють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.

Загальні принципи конституційного права, як правило, декла­руються конституціями. їх можна розділити на 2 групи:

1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.

2. Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист кон­ституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.

Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Ці великі інститути можуть складатися з частин, наприклад, інститут виборчого права включає такий інститут, як виборче право в суб'єктивному значенні і виборчий процес. Виборчий процес складається з 11 стадій, які в свою чергу складаються з окремих інститутів, таких як призначення виборів, висунення кандидатів.

Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусо­вою силою держави.

Відмінності конституційно-правових норм від норм інших галузей

права:

1. Конституційно-правові норми мають внутрішню струк- туру: гіпотезу, диспозицію і санкцію, але в одній статті вони зустрічаються рідко. При цьому деякі норми не забезпечені

санкцією взагалі, а іноді і гіпотезою.

2. Вони мають більш загальний характер, регулюють най- більш широкі і суттєві суспільні відносини, оформлюють правові основи держави, в них відсутній зв'язок між конкретними права- ми і обов'язками.

3. В одній статті може міститися декілька норм,

4. Домінує імперативний (наказовий) метод регулювання, а у приватному праві — диспозитивний, тобто такий, що надає сторонам можливість вибору варіанту поведінки.

Конституційно-правові норми можна класифікувати за наступ­ними підставами:

1. За функціональною спрямованістю:

а) регулятивні (більшість);

б) охоронні.

2. За способом дії на суб'єкти права (відповідно до характеру

розпоряджень, що в них містяться):

а) уповноважувальні;

б) зобов'язуючі;

в) забороняючі.

3. За характером регульованих суспільних відносин (за при- значенням в механізмі правового регулювання):

а) матеріальні;

б) процесуальні.

4. За дією в часі:

а) постійні (невизначений строк дії);

б) тимчасові;

в) виняткові (на випадок надзвичайних обставин).

5. За територією дії:

а) на всій території держави;

б) на частині території держави.

З СУБ'ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО права'

Конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є юридичний зв'язок між суб'єктами у формі прав і обов'язків,

передбачених конституційно-правовими нормами.

г

7

Суб'єкти конституційного права — це учасники консти­туційно-правових відносин, шо виникають в результаті юридич­них фактів, основаних на дії норм конституційного права. Це постійні носії прав і обов'язків, передбачених нормами зазна­ченої галузі.

До питання класифікації суб'єктів конституційного права існують різні підходи.

Автори підручника "Конституційне (державне) право зарубіж­них країн" за редакцією Б.А. Страшуна виділяють 2 групи суб'єктів:

1. Фізичні особи: громадяни, іноземці, групи громадян, ви­борці, депутати як особи зі спеціальною правоздатністю та їх групи. У цій групі норми конституційного права визначають найбільш загальні риси правосуб'єктності індивідів, встановлю­ючи їх основні права і обов'язки, причому загальна право-суб'єктність визнається рівною для всіх.

2. Суспільні утворення: держава в цілому, її органи, а іноді і їх відокремлені частини (палата парламенту), територіальні одиниці, установи і органи самоврядування, політичні партії і інші громадські об'єднання.

В.Є. Чиркін вважає, в конституційному праві неправомірним є поділ суб'єктів на фізичних і юридичних осіб (як в цивіль­ному праві). Він пропонує наступну класифікацію:

1. Соціальні і національні громади (народи, нації і інші етнічні групи, класи).

2. Держава і її складові частини (суб'єкти федерації).

3. Основні органи держави.

4. Громадські об'єднання і колективи.

5. Депутат представницьких органів.

6. Органи місцевого самоврядування.

7. Індивіди (громадяни, іноземці, апатриди).

У суспільних відносинах, які регулюються нормами консти­туційного права, державі належить особлива роль. Вона є їх регулятором, перш за все, як носій правотворчої влади. Проте, як правило, вона сама не стає учасником цих відносин, а вказує, якими мають бути ці відносини між суб'єктами права і забезпе­чує виконання цього розпорядження. Стаючи учасником таких відносин, держава діє або через свої органи, або через референ­дум. Органи держави, територіальні громади, політичні партії, профспілки, наділені власною правосуб'єктністю.

Об'єктом конституційно-правового регулювання є основи зв'язків у відносинах "особа — колектив (публічного харак­теру) — суспільство — держава", що базуються на застосуванні, відповідно до закону, державної влади і участі в ній у формах, визначених конституцією. На відміну від інших галузей, консти­туційне право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що визначають базис життя суспільства, держави, колективу,

особи.