2. Права і свободи в теорії конституціоналізму

Права і свободи людини можна розглядати як основу кон­ституціоналізму. Адже головне значення створення конституцій спочатку полягало в захисті прав і свобод особи.

Ідея про те, що всі люди від народження рівні і рівноправні та що їм від народження належить ряд невідчужуваних, природ­них прав (прав людини), покладена в основу перших конститу­цій, що приймалися в ході англійської, американської і фран­цузької революцій XVII—XVIII століть. Права громадян пов'язані з приналежністю особи до конкретної держави. У багатьох конституціях відмінність між правами людини і громадянина наводилася в самих формулюваннях ("кожен", "всі", "ніхто", "громадяни").

Юридичну відмінність між правом (суб'єктивним) і свободою провести важко, оскільки і те і інше є мірою можливої пове­дінки особи. Наприклад, французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (ст. 4) свідчить, що свобода полягає в можливості робити все, що не приносить шкоди іншому.

Все ж, коли мова йде про суб'єктивне право, передбачається наявність більш менш визначеного суб'єкта, на якого накладе­но відповідний цьому праву обов'язок. Наприклад, право на охорону здоров'я припускає наявність певних установ охорони здоров'я (перш за все — державних), що дають можливість реалізувати таке право.

Коли йдеться про свободу, мається на увазі заборона цю свободу заперечувати або обмежувати, звернена до невизначеного кола суб'єктів, зобов'язаних поважати цю свободу, тобто практично до будь-якого порушника свободи. Особа, чия свобода порушена, має право вимагати захисту у держави від будь-якого суб'єкта, порушника свободи.

Існує 2 основні способи конституційного закріплення прав і свобод — позитивний і негативний.

При позитивному способі конституція встановлює або кон­статує, що суб'єкт володіє певним правом.

Негативним способом є конституційна заборона будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати право або свободу.

Оскільки права і свободи реалізуються в суспільстві, то не­минучими є певні обмеження прав і свобод, які диктуються необхідністю поважати такі ж права і свободи інших людей. Формули обмежень конституційних прав і свобод різноманітні.

Генеральні клаузули — це застереження в текстах конституцій, що передбачають можливість обмежень прав і свобод.

Існують і конкретні застереження, що стосуються окремих

прав і свобод.

Разом з тим, демократичні держави не допускають дискри­мінацію, тобто законодавче обмеження прав, що не відповідає загальнолюдським цінностям. Найбільш істотними формами дискримінації є апартеїд — обмеження прав за расовою ознакою і сегрегація — розділення білих і кольорових в місцях загаль­ного користування. Достатньо поширеним явищем, яке особ­ливо характерне для мусульманських держав, є нерівноправ'я жінок і чоловіків. У слабкорозвинутих державах поширено таке явище, як трайбализм, тобто надання пільг за ознакою належ­ності до певного племені або племінного клану.

У демократичних державах забезпечуються різні види гаран­тій конституційних прав і свобод.

Соціально-економічні гарантії пов'язані,перш за все, з воло­дінням власністю.

Політичні гарантії прийнято пов'язувати з різними формами здійснення влади народу.

Найважливішою юридичною гарантією є існування правової держави. Особливе значення надається судовому захисту прав і свобод.

Захист конституційних прав громадян є обов'язком органів конституційного контролю і омбудсманів.

У випадку, якщо держава є учасником відповідної міжна­родної конвенції і якщо вичерпані всі можливі способи захисту прав всередині держави, громадяни можуть звертатися до між­народних організацій, таких як Комітет ООН з прав людини і Європейський суд з прав людини в Страсбурзі.