3. Виборчі системи

Існує 2 основні виборчі системи — мажоритарна і пропорційна. У свою чергу мажоритарна система ділиться на наступні основні види:

Мажоритарна система відносної більшості* При цій системі

обраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів,

чим будь-хто з його опонентів.

При такій системі вибори, як правило, проводяться в одно­мандатних округах, тобто від округу обирається один депутат. Набагато рідше зустрічаються округи багатомандатні, коли від

округу обирається декілька депутатів. Як приклад можна навести

вибори колегії президентських вибірників в США в штаті або федеральному окрузі, в яких змагаються списки вибірників.

Як правило, за такої системи не встановлюється обов'язко­вий мінімум участі виборців в голосуванні.

Перевагою цієї системи є те, що вибори проходять в один тур.

Головний недолік цієї системи полягає в тому, що депутат обирається відносною більшістю голосів. Абсолютна більшість може проголосувати проти, але при цьому їх голоси пропа­дають. Крім того, депутати, висунуті від нечисленних партій, як правило, програють вибори і ці партії втрачають представ­ництво. Проте при цьому партія-переможець часто забезпечує абсолютну більшість в парламенті і може сформувати стійкий уряд.

Мажоритарна система абсолютної більшості. При цій сис­темі для обрання потрібно набрати більше половини голосів

виборців.

Абсолютна більшість може бути потрійною:

а) від числа зареєстрованих виборців;

б) від числа поданих голосів;

в) від числа дійсних поданих голосів.

При такій системі зазвичай встановлюється нижня межа участі виборців в голосуванні. Якщо її не досягнуто — вибори визнаються недійсними або такими, що не відбулися.

Вибори, як правило, проводяться по одномандатних округах.

Недоліки цієї системи:

а) партія, що отримала в країні більшість голосів, може не отримати найбільшу кількість місць в парламенті;

б) пропадають голоси, подані проти;

в) нерезультативність виборів, особливо при великій кіль- кості кандидатів. Якщо жоден з кандидатів не набере в першому турі необхідне число голосів, проводиться другий тур (повторне голосування), в якому, як правило, беруть участь 2 кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі (пере- балотовування).

Основними способами подолання нерезультативності є наступні:

а) для обрання в другому турі досить отримати відносну більшість голосів;

б) альтернативне голосування. Цю систему голосування мож- на розглянути на прикладі Австралії. При голосуванні виборці розставляють номери за перевагою (1, 2, 3, 4 і так далі). Якщо ніхто з кандидатів не набрав абсолютної більшості, то прово- диться перерозподіл голосів між кандидатами починаючи з того, хто набрав найменшу кількість за вказаними в його бюлетенях двома першими перевагами, доки хто-небудь з кандидатів не набере потрібне число голосів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Для обрання за цією системою необхідно набрати 2/3 голосів виборців. Іноді закон може визначати і інший відсоток голосів.

Своєрідним різновидом мажоритарної системи є кумуля­тивний вотум і система єдиного непередаваного голосу.

Кумулятивний вотум — кожен виборець в багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід вибрати кандидатів, або інше число, встановлене законом, але у всіх виборців воно рівне. Виборець може віддати по одному голосу декільком кандидатам або всі голоси віддати одному кандида­тові. Така система застосовується на виборах в органи місце­вого самоврядування в деяких землях Німеччини.

Система єдиного непередаваного голосу (напівпропорційна) — в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує тільки за одного кандидата з того або іншого партійного списку. Об­раними вважаються кандидати, що набрали більше голосів, чим інші, тобто при визначенні результатів голосування діє принцип мажоритарної системи відносної більшості.

Система пропорційного представництва політичних партій. Сут­ність цієї системи полягає в тому, що число депутатських манда­тів, що одержують партії, пропорційно числу поданих за неї голосів виборців. Партії висувають списки кандидатів і виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за список кандидатів від партії.

Списки кандидатів можуть бути зв'язаними і вільними. За зв'язаного списку виборець не має права внести зміни до списків, представлених партіями. За вільних списків виборці мають таке право.

Основна перевага системи полягає в гарантованому представ­ництві навіть дрібних партій, які все ж мають свій електорат.

До недоліків системи пропорційного представництва нале­жать наступні:

а) нестійкість парламенту, де жодна партія або їх коаліція не

можуть отримати стійку більшість;

б) виборець може не знати всіх кандидатів від підтримува- ної партії, тобто фактично він голосує за певну партію, а не за

конкретних кандидатів;

в) система може застосовуватися тільки в багатомандатних

округах. Чим більше округів, тим більший ступінь пропорцій­ності може бути досягнутий.

Головними засобами подолання цих недоліків є виборча квота

і метод дільників.

Виборна квота (виборчий метр) — це мінімальне число голо­сів, необхідне для обрання одного кандидата.

Метод дільників полягає в послідовному діленні числа голо­сів, що отримуються кожним списком кандидатів, на певну серію дільників. Залежно від того, які встановлюються діль­ники, переваги отримують великі або дрібні партії. Найменший дільник є виборчою квотою. У разі висунення незалежного кандидата він повинен отримати встановлену квоту голосів.

Загороджувальний пункт може обмежувати участь партій в розподілі депутатських мандатів за 2 підставами:

а) не допускаються до участі в другому розподілі мандатів ті партії, які не отримали жодного мандата в першому розподілі, хоча у них можуть бути значні залишки голосів;

б) найчастіше з розподілу мандатів виключаються партії, що не набрали певного визначеного відсотка голосів.

Цей недолік долається наступними способами: З'єднання списків кандидатів (блокування) — партії блоку виступають на виборах із загальними списками кандидатів, а після того, як загальний список отримав певну кількість манда­тів, розподіляють ці мандати між собою.

Преференційоване голосування — голосуючи за список, ви­борець може усередині списку висловити перевагу певним кан­дидатам.

Панаширування — право виборця голосувати за кандидатів з різних списків або вписувати до цих списків нових кандидатів. Панаширування може застосовуватися при мажоритарній системі з багатомандатними округами або при пропорційній системі. При пропорційній системі панаширування може поєднуватися з преференційним голосуванням.

Змішані (мажоритарно-пропорційні системи). При змішаній системі частіше всього половина депутатів обирається за мажо­ритарною системою відносної більшості, а інша половина — за пропорційною.

4. РЕФЕРЕНДУМИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Референдум (лат.) — "повинно бути повідомленим".

Референдум — це голосування виборців, за допомогою якого приймаються рішення державного або самоврядного характеру, що має загальнодержавне або місцеве значення. Це рішення має силу закону, а іноді і більшу силу, чим звичайний закон парламенту, або силу важливого рішення місцевого самовряду­вання.

Разом з референдумами в зарубіжних країнах проводяться плебісцити.

Плебісцит — це голосування виборців з найважливіших для країни питань, пов'язаних, як правило, з територіальними між­народними проблемами, або з питань щодо статусу особи.

Окрім референдуму і плебісциту може проводитися всена­родне опитування, яке допускає виявлення думки населення, причому не обов'язково шляхом голосування. Воно може бути проведене громадською організацією або пресою. Якщо таке опитування не припускає ухвалення рішення виборцями і проводиться шляхом голосування, воно може бути консультатив­ним референдумом. Консультативний референдум проводиться уповноваженими державними органами з дотриманням необхід­них процедур.

Референдум — одна з найважливіших форм прямої демок­ратії, оскільки він дає можливість народу висловити свою волю. Але іноді референдум проводиться під тиском на виборців з боку держави.

В деяких випадках виборці не можуть усвідомити всіх наслід­ків ухвалюваного рішення через те, що формулювання питання має певний прихований підтекст.

На референдумах, що проводилися без попереднього обго­ворення питання, іноді приймалися недемократичні конституції.

Частота проведення референдумів, залежить від традицій, що склалися в державі. Наприклад, в США на федеральному рівні референдум не проводився жодного разу, а в Швейцарії — близько 400 разів, т, і Ініціатива референдуму може виходити:

• від деяких вищих органів держави;

• від певного числа депутатів парламенту;

• від встановленого законом числа громадян.

Остаточне рішення про проведення референдуму приймає, як правило, парламент або президент.

Найчастіше на референдум виноситься одне питання, шо вимагає відповіді "так чи ні". Можливий варіант, коли на вибір

пропонується декілька рішень.

Питання, що виноситься на референдум, називається фор­мулою референдуму.

На референдум не можуть виноситися питання, відповідь на

які заздалегідь відома, такі як зниження податків, підвищення

зарплати, питання бюджету, амністії, кадрові питання тощо. Референдум не може проводитися в умовах надзвичайного,

військового або подібного стану.

Референдум з одного і того ж питання може проводитися тільки через певний проміжок часу.

Організація референдумів аналогічна організації виборів: складаються списки осіб, що мають право брати участь в голо­суванні, створюються виборчі комісії, проводиться агітаційна робота тощо.

Голосування проводиться тільки за допомогою офіційних бюлетенів, підготовлених уповноваженими на те державними

органами.

Як правило, референдум визнається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більшість виборців, внесених до списків для голосування, а рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість з виборців, що взяли участь у голосуванні. Можуть застосовуватися і інші варіанти визначення результатів референдуму. Наприклад, враховується не відсоток явки виборців, а відсоток позитивних відповідей.

Референдуми класифікуються за різними підставами:

1. Загальнодержавний або місцевий.

Загальнодержавний проводиться на території всієї країни.

Місцеві референдуми проводяться на території суб'єкта феде­рації, автономного утворення, однієї або декількох адміністра­тивно-територіальних одиниць.

2. Обов'язковий і факультативний.

Обов'язковий референдум проводиться, як правило, в тих випадках, коли рішення з певного питання може бути прийнято тільки на референдумі.

Факультативний референдум проводиться тоді, коли рішення може бути прийнято або шляхом референдуму або іншим шляхом.

3. Конституційний і звичайний.

На конституційний виносяться доповнення або поправки до конституцій; на звичайний — інші питання.

4. Допарламентський, посляпарламентський, позапарла- ментський.

Допарламентський проводиться до прийняття закону пар­ламентом, який хоче знати думку населення з цього питання.

Післяпарламентський проводиться після того, як закон прий­нятий парламентом і винесений ним на затверження.

Позапарламентський проводиться в тих випадках, коли закон приймається за відсутності парламенту або в обхід парламенту, якщо президент допускає, що парламент не прийме потрібний йому закон.

5. Що затверджує або скасовує (як правило, рішення пар­ламенту).

6. Вирішальний (коли думка враховується обов'язково) і консультативний (коли думка може бути неврахована).

Результати референдуму оформляються шляхом підрахунку голосів. Іноді парламент проводить їх як власний закон. У Бі­лорусії результати референдуму затверджує своїм підписом президент.

План семінарського заняття

1. Виборче право зарубіжних країн.

2. Організація і порядок проведення виборів в зарубіжних країнах.

3. Виборчі системи зарубіжних країн.

4. Референдум в зарубіжних країнах.

Контрольні питання

1. Проаналізуйте зміст поняття виборче право.

2. Проаналізуйте зміст основних виборчих цензів.

3. Встановіть основні способи і методи висунення кандидатів в депутати в зарубіжних країнах.

4. Визначте, яка різниця між виборцем і вибірником.

5. Проаналізуйте, яким має бути демократичне регулювання фінансування виборів?

6. Встановіть особливості мажоритарної виборчої системи. Які її різновиди Вам відомі?

7. Встановіть особливості пропорційної виборчої системи.

8. Поясніть, у чому на Ваш погляд соціальна цінність рефе- рендуму. У чому його переваги і недоліки як способу прийняття державних і самоврядних рішень?

9. Класифікуйте референдуми за видами.

10. Проаналізуйте, в чому полягає схожість і відмінності таких конституційЗД^правових інститутів як вибори і рефе- рендум?

Практичні завдання

1. Визначте необхідні ознаки демократичного виборчого про­цесу. Проаналізуйте з цієї точки зору окремі його стадії.

2. Які Вам відомі види виборчих одиниць? У чому мета "виборчої геометрії" ("географії") і в яких формах вона виявля­ється?

3. Визначте своє ставлення до принципу представництва; до куріальних виборів; до непрямих виборів. Обгрунтуйте свою

позицію.

4. Порівняйте переваги і недоліки мажоритарної і пропорцій- ної виборчих систем. Як, на Вашу думку, слід було б побудувати виборчу систему, щоб отримати найбільш справедливі і доцільні

результати виборів?

5. Як Ви ставитесь до інституту відкликання? Чому він не набув значного поширення?

6. Які способи визначення виборчої квоти Вам відомі? Наве­діть приклади.

Основні поняття і терміни

Виборче право; виборчий ценз; виборча система; виборчий округ; виборча квота; правило "зв'язаних списків"; правило "вільних списків"; балотування; референдум; загороджуваль­ний пункт.

ТЕСТИ

1. Оберіть правильну відповідь: "Питання, що виноситься

на референдум або сукупність пропонованих варіантів, — це":

А) ініціатива референдуму; Б) формула референдуму; В) зміст референдуму; Г) результат референдуму; Д) предмет референдуму.

2. Визначте, яка із запропонованих відповідей на питання є правильною: "Сукупність осіб, що мають виборчі права і що

взяли участь в голосуванні, — це": А)електорат;

Б) потенційний виборчий корпус; В) юридичний виборчий корпус; Г) фактичний виборчий корпус; Д) плюральний вотум.

3. Оберіть правильну відповідь: "Абсентеїзм виборців — це": А) обов'язок виборців реєструватися;

Б) обов'язкове голосування; В) масове ухилення виборців від участі у виборах; Г) неправильне голосування з великою кількістю недійсних бюлетенів;

Д) заклик до бойкоту участі у виборах.

4. Право виборця голосувати за кандидатів з різних списків або вписувати до списків нових кандидатів називається пана- ширування.

А) так; Б) ні.

5. Оберіть найбільш правильну і повну відповідь: "Виборча застава — це":

А) отримання грошових коштів кандидатом від виборчої комісії відповідно до закону про вибори;

Б) внесення кандидатом коштів на рахунок держави з від­шкодуванням цих коштів на певних умовах;

В) внесення кандидатом коштів на рахунок держави для покриття виборчих витрат;

Г) внесення кандидатом коштів до фонду партії, що висунула його кандидатуру;

Д) внесення кандидатом коштів без подальшого повернення.

6. Підтвердіть або спростуйте наступне твердження: "За- борона для певних посадових осіб висувати кандидатуру на виборах, поки вони не підуть у відставку із займаного поста називається необираність".

А) так; Б) ні.

7. Заборона одночасно займати виборну і іншу державну посаду — це несумісність.

А) так; Б) ні.

8. Підтвердіть або спростуйте наступне твердження: "Тери- торіальні одиниці, які об'єднують громадян для обрання в пред- ставницькі органи держави і місцевого самоврядування одного або декількох депутатів, — це виборчі округи".

А) так; Б) ні.

9. Виборча система при якій вибраним вважається кандидат, який отримав більше голосів, чим кожен з його суперників називається мажоритарною системою відносної більшості.

А) так; Б) ні.

10. Підтвердіть або спростуйте наступне твердження: "Тери- торіальні одиниці, об'єднуючі громадян для обрання в пред-

ставницькі органи держави і місцевого самоврядування одного

або декількох депутатів, — це виборчі ділянки".

А) так; й Б) ні.

11. Виборча система, при якій перемагає кандидат що отримав більше половини голосів виборців називається мажоритарна

система абсолютної більшості. А) так; Б) ні.

12. Виборча система, при якій число депутатських мандатів, отриманих партією, пропорційно поданим за неї голосам ви- борців — це пропорційна виборча система.

А) так; Б) ні.

Рекомендована література

1. Конституционное (государственное) право зарубежньїх

стран: Учебн. / Отв. ред. Б.А. Страшун. — В 4 т. — Т. 2. — М.,

1995.

2. Конституционное право зарубежньїх стран: Учебн. / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Знтина, — М.; Норма,

1999.

3. Арановский К.В. Государственное право зарубежньїх стран. — М., 1998.

4. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежньїх стран. —

М., 2003.

5. Избирательньїе системи стран мира (формирование пар-ламентов, вьіборьі президентов): Учебн. пособ. — Єкатерин­бург, 1992.

6. Сравнительное избирательное право: Учебн. пособ. / На­учи, ред. В.В. Маклаков. — М.: Норма, 2003.

7. Сибиров А.Б. Основньїе принципи избирательного права в развитьіх демократических странах. — Ташкент, 1994.

Додаткова література

1. Маклаков В.В. Избирательное право стран-членов Евро-пейских Сообществ: Справочник. — М., 1992.

2. Льісенко В.И. Вьіборьі и представительние органи в новой Европе: политический опит и тенденции 80—90-х годов. — М, 1994.

3. Ковлер А.Я. Избирательньїе технологии: российский и за-рубежньїй опит. — М., 1995.

4. Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубеж-ньій опит. — М., 1998.

1. Избирательное право и избирательньїй процесе в Россий-ской Федерации / Отв. ред. А.В. Иванченко. — М., 2000.

2. Технология и организация вьіборньїх кампаний: зарубеж-ньій и отечественнмй опнт. — М., 1993.

3. Реформа избирательной системи в Италии и России: опьіт и перспективи / Отв. ред. В.И. Льісенко. — М., 1995.

4. Народовластие в России — очерк истории и современного состояния / Под ред. Ю.А. Дмитриева. — М., 1997.

5. Вибори: правовие основи, избирательньїе технологии / Под ред. М.Ф. Чудакова. — Минск, 2000.

10. Веденеева Ю.А., Князев С.Д. Избирательньїе правоотно- шения: понятие, политико-правовое содержание и структура // Журнал российского права. — 1998. — № 10—11.