Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
гос вопросі.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
7.14 Mб
Скачать

91. Фіскальна політика держави.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави регулювання доходів та державних витрат. Заходи фіскальної політики визначаються поставле­ною метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних сплат і оподаткування. Основою фіскальної політики є бюджет. Бюджет необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит або перевищення бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найбільш ефективний інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін. До фіскальної політики належить тільки такі маніпу­ляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу. Фіскальна політика виконує такі основні функції: – впливає на стан господарської кон'юнктури; – перерозподіляє національний доход; – нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних технічних програм. Складовими фіскальної політики держави є: а) дискреційна фіскальна політика; б) недискреційна фіскальна політика (політика автоматичних стабілізаторів).

Дискреційна політика грунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок. Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (знижен­ня) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продук­ту спадають (зростають). Розширююча дискреційна політика збільшує сукуп­ний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків. Обмежувальна політика стримує сукупний попит за до­помогою зниження державних витрат і підвищення по­датків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання. Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податковими та державни­ми видатками з метою зміни реального обсягу національ­ного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. Фіскальна (податково-бюджетна) політика щільно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Автоматичні (вбудовані) стабілізатори – це такі ме­ханізми ринкової економіки, дія яких згладжує спади і підйоми в економіці. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок процента. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відображається на величині циклічної дефіциту (профіциту) бюджету. Основним автоматичним стабілізатором є прогресивне оподаткування. Воно впливає на величину особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плата-Допомога безробітним, спеціальна допомога, інші трансферти. Вони скорочуються в період буму та зростають в період кризи і в результаті стабілізують та згладжують наслідки циклів. Загальна фіскальна політика держави визначається взаємодією дискреційної і недискреційної політик